Олег Бойко: «Бейсбол – гра невдач, які гартують»

642
кількість переглядів
Олег Бойко - крайній справа.

Завершився ще один бейсбольний сезон. І знову в Україні кропивничани перемагали практично у всіх змаганнях, у яких брали участь. Але суперники поступово набираються досвіду, сил та впевненості. І фінальні кубкові матчі незмінного чемпіона України та володаря національного Кубка останнього двадцятиріччя – «Біотехком-КНТУ» із київською «Атмою» показали, що наступного сезону фаворитам готуються дати справжній бій. Але це у майбутньому. А поки що ми попросили підсумувати європейський та національний сезон, поділитися своїми спостереженнями та висновками головного тренера національної збірної України Олега Бойка.

Про минулий сезон:

–  Якщо порівнювати його з торішнім, який проходив під девізом: «Як чудово, що всі ми зібралися», нинішній сезон був першим кроком виходу з коронавірусної кризи, дуже хочеться на це сподіватися. Рік вийшов більш насиченим, і тішить, що з’явилися міжнародні змагання. І хоча з єврокубком цього року не вийшло, ми розуміли, що необхідно цінувати можливість, яка випала нашим командам, виступити на міжнародній арені та заявити про себе. Тому, ми боролися більше з якимись обмеженнями на подорожі, шукали шляхи: як зібратися, як виїхати, як дістатися і де жити. Але, якщо коротко, то цей сезон, попри всі складнощі, вийшов дуже захопливим і цікавим, як американські гірки. Це були перемоги, поразки, підготовка, терпіння і так постійно.

Про національну збірну та її виступ на чемпіонаті Європи:

–  Ось ви кажете, що національна збірна – це вершина айсбергу. Але, я ризикну сказати (можливо, це комусь і не сподобається), що кожен має свій айсберг. І цей айсберг змінюється з тижнями та місяцями. Так само й у мене. Безумовно, національна збірна – це один із моїх пріоритетів. У всякому разі, я чесно відпрацьовую ті пів ставки, які мені оплачують у нашому профільному міністерстві. Але серцем і душею я постійно у бейсболі. І в цьому плані я щаслива людина, яка щодня займається улюбленою справою. І те, що я займаюся і справами наших клубних кропивницьких команд, які готують гравців для збірної і є основою бейсболу, і дитячими змаганнями, і навчальними семінарами для тренерів – приносить величезне задоволення.

А із чим потрібно абсолютно погодитися, то це з тим, що головним завданням цього року було збереження національною командою прописки в елітному дивізіоні європейського бейсболу. І я радий, що ми з успіхом, попри всі проблеми, впоралися з поставленими цілями.

Як ви пам’ятаєте, ще недавно ми виступали у дивізіоні С, що дозволило провести європейський відбір у Кропивницькому. Але тоді ми переконалися, що, не зробивши кроку назад, ніколи не усвідомлюєш, де ти знаходишся і який ти є. Ми зібралися з силами та підкорили нові вершини. І якщо раніше кваліфікаційний турнір та фінальна стадія у групі А проходили у різні роки, то зараз усе вмістилося в один сезон. Для нас це були дивовижні та захопливі перегони. Хтось сподівався, що ми ще в Сербії у кваліфікації програємо тихенько, і зараз я б виправдовувався і говорив про втрачені можливості. Але, завдяки гравцям та моїм колегам, вдалося засмутити недоброзичливців та порадувати справжніх шанувальників українського бейсболу. Ми змогли не так болісно сприйняти поточні поразки, як це буває, і в потрібний момент «вистрілити». Поступилися сильній збірній Болгарії, яка у фінал не потрапила. Але висновки з тієї невдачі зробили та у вирішальному матчі переграли господарів кваліфікаційного турніру – команду Сербії.

Потім, за кілька місяців, вже в групі А в Італії, потрапили до сильної групи і знову продемонстрували характер. У нас були чудові шанси здолати хорватів та німців, але ми не змогли утримати перевагу і поступилися. А от коли поєдинок зі словаками складався не на нашу користь, вдалося зібратися в останній атаці та вирвати перемогу. І ця вольова перемога дозволила зберегти місце серед найсильніших європейських збірних. До речі, цікаво, що в Італії ми жили в одному готелі разом зі збірними Словаччини та Греції. І обидві команди нам вдалося обіграти. Але повірте, що це точно не було везіння. Ми заслужили цей успіх своєю працею та своїм терпінням.

У якому напрямку рухається європейський бейсбол?

–  У дуже тривожному. В інших видах спорту існує ліміт на використання іноземних гравців та їхню натуралізацію. Приміром, у регбі, перш ніж зіграти за національну збірну, іноземний гравець має п’ять років прожити у країні, за яку збирається виступати. У бейсболі ж повна вакханалія щодо цього питання. Почну з 2002-го року, коли двадцять американських бейсболістів лише виявили бажання у майбутньому бути греками та написали про це від руки на звичайних листочках. Цього виявилося достатньо, щоб їх заявили за грецьку збірну, і вони «в одну хвіртку» винесли всіх у відбірному турнірі та вибороли путівки на Олімпіаду 2004 року в Афінах. Тоді це було політичне рішення, спрямоване на популяризацію олімпійського бейсболу. Але потім тенденція перемагати за рахунок іноземців, особливо не розвиваючи свого, збереглася та зміцнилася. Це призвело до того, що цього року збірна Франції вилетіла з дивізіону А, що змусило керівництво Європейської конфедерації бейсболу замислитися над засиллям іноземців у провідних збірних Старого Світу. Може, на клубному рівні це ще добре, але на рівні збірних це стає вже просто смішно, коли люди просто прилітають на турнір зі США чи країн Латинської Америки і, відігравши, відлітають назад. І рівень європейського бейсболу це аж ніяк не підіймає.

Я тут абсурдно подумав про те, щоб проводити два чемпіонати Європи. Один для команд із натуралізованими іноземцями, який буде тренувальним. Потім ці збірні летять, наприклад, до України, де тиждень грають із нами та нас навчають. І потім уже можна проводити справжню європейську першість. Ось тоді справді буде користь. Я розумію, що це більше на межі жарту, але в кожному жарті, як відомо, є частка жарту.

Хоча, якщо говорити про нинішніх чемпіонів Європи – збірну Нідерландів, то у них ситуація взагалі цікава. У Нідерландах дуже сильний бейсбол, який добре організований і продуманий. Там він розвивається вже понад сто років. Але до п’ятірки найпопулярніших видів спорту точно не входить. А ось на островах, які належать Королівству Нідерланди, бейсбол – справжня релігія. Коли бейсболісти з цих заморських територій посилюють національну «помаранчеву» збірну, вона стає чи не найсильнішою у світі. Але цього року голландці обійшлися своїми місцевими силами. Усі мали змогу обіграти їх, але чемпіонами Європи стали саме бейсболісти з Нідерландів.

Про проблеми організації чемпіонату Європи в Італії:

–  Рівень організації змагань в Італії просто найвищий, і, якщо на когось рівнятись у цьому плані – то це на італійців. У них дуже сильна федерація, вона формує оргкомітет, який робить все можливе і навіть неможливе для того, щоб змагання пройшли на найвищому рівні. Ну плюс ще італійська доброзичливість та емоційність.

Якщо говорити про складнощі, то слід враховувати, що саме Італія в Європі найбільше постраждала від коронавірусу. І цей шок ще не пройшов. А тому італійці бояться повторення такого жаху і в чомусь перестраховуються. Рівень обмежень та суворості виконання встановлених протикоронавірусних правил найжорстокіший. У порівнянні з італійськими заходами, боротьба з коронавірусом у Сербії виглядає «дитсадком». Нам було навіть дико від італійських обмежень: ми не мали права залишати готель, спостерігати за іншими матчами тощо. При цьому якби з нами були вболівальники, то вони мали б більшу свободу, як туристи.

Щодо бейсбольної інфраструктури, то в Італії наш вид спорту отримав широкий розвиток після Другої світової війни. Тоді ж і було збудовано більшість стадіонів. Але зараз іде хвиля їхньої реконструкції. Один зі стадіонів був зданий практично перед початком чемпіонату Європи. Нові арени будують, як правило, американці, роблять це швидко та досить дешево. У будь-якому випадку, грати на цих нових, або реконструйованих аренах із натуральними трав’яними газонами та гарними умовами було приємно. Але підтримки глядачів все ж таки бракувало.

Про реконструкцію бейсбольного стадіону у Кропивницькому:

–  Наш стадіон цілком можна порівняти з італійськими, які будувалися наприкінці сорокових – на початку п’ятдесятих років минулого століття. Адже стадіон у Кропивницькому понад п’ятнадцять років мав статус недобудованої споруди. Він занепадав, оскільки навіть косметичного ремонту там не проводилося, використовувався лише газон. Тільки останнім часом розпочалися якісь ремонтні роботи. Якщо ж братися за повноцінну реконструкцію, то треба зрозуміти, що ми далі робитимемо. Наступного року суперники не збираються відмовлятися від участі у чемпіонаті України. Отже, і ми братимемо участь у змаганнях. І тут постає питання: де ми гратимемо і тренуватимемося? Ми ж не легіонери, які готуються у Каліфорнії. І нам потрібно створити умови для підготовки, перш ніж розпочати реконструкцію стадіону. Можна упорядкувати друге поле поряд з головною ареною та стадіон на селищі Новому. Там не потрібно мільйонних вкладень. Але хотілося б, щоб це зробили швидко і ми отримали у своє розпорядження працездатні об’єкти, які дозволять реалізувати на практиці поставлені нами високі цілі.

Про підсумки сезону та проблеми команди «BioTexCom-КНТУ»:

–  Ми знову виграли чемпіонат за очевидною перевагою. А ось кінцівка сезону у фіналі Кубка України показала, наскільки потрібна хороша якісна конкуренція. Здається, хтось з аналітиків НХЛ проаналізував, що для нормального мікроклімату всередині колективу потрібно, щоб кількість перемог не перевищувала 70 відсотків. А у команді, яка перемагає у 95-98 відсотках зіграних матчів, дуже складно дати оцінку реальних можливостей. Ну і перемоги в умовах серйозної конкуренції, або практично без особливої ​​напруги зусиль – це різні перемоги. І серйозний опір – це рідкісний чинник, який треба цінувати.

Усі побачили у третьому фінальному матчі, як непросто далася вирішальна перемога та наскільки посилили киян класні кубинські гравці. Скажу чесно, що ці бейсболісти на чемпіонаті Європи точно б не загубилися. І вдвічі приємно, що за такого класного пітчингу у киян ми все ж таки змогли відшукати шляхи до перемоги. Мені сподобалося, як хлопці зібралися, коли було тяжко. Тим більше, що з тренувальним процесом цього сезону виникли певні складнощі. Серйозної фінансової підтримки клуб не має, і мотивувати гравців справді важко. Адже хлопці працюють, навчаються і бейсбол у них не на першому плані. Спортсмену потрібно і важливо відчувати свою необхідність, і тоді він виступає набагато краще. Ну а якщо нема підтримки, як ви знаєте, і мотивація відповідна. А в нас фірма «Біотехком» надає більше моральну підтримку, а цього в нинішніх умовах явно недостатньо.

Про другу кропивницьку команду:

– На перший погляд, завдання «Біотехком-СДЮШОР-2» – готувати гравців для першої команди. Але, з іншого боку, цим не можна обмежуватися і точно не варто говорити хлопцям, що вони не основні. Їхнє головне завдання – зростати і, удосконалюючись, перемагати, насамперед – самих себе. І з цього погляду успіх точно є. Багато гравців минулого року були напохваті, і, коли пішли лідери, номінальні дублери показали, що вони готові до серйозних випробувань. Я з перспективою та наснагою дивлюся на другу команду й із задоволенням допомагатиму колегам працювати з нею далі. Ентузіазм цих хлопців справді заряджає.

Про виступи кропивницьких бейсболістів у різних вікових групах:

–  Ми виграли змагання серед дітей не старше 12 років, хоча не завжди останнім часом тут перемагали. Також у серйозній боротьбі за однакової кількості перемог у трьох команд ми перемогли у турнірі U-15. Це було захопливо, і кілька матчів принесли просто справжнє задоволення. А ось у змаганнях 18-річних почалися проблеми з конкуренцією, і у цих змаганнях, здається, суперникам не вдалося взяти жодного очка у наших хлопців. Схожа ситуація була й у турнірі U-23, а про дорослий чемпіонат України та про важливість конкуренції ми вже говорили. До речі, днями завершилася першість України серед дітей до 10 років, де маленькі кропивничани у фіналі поступилися киянам. Сподіваюся, ця поразка зробить наших хлопців сильнішими.

Про кількість дітей, які займаються бейсболом у Кропивницькому:

  Звісно,  чим більше дітей займатиметься, тим краще. Але, зрештою, кількість має переростати в якість. Це, щоправда, не зовсім завдання дитячих тренерів. Скажу чесно, кількість охочих не зростає. Але це нас не лякає. Ми зараз покращуємо тренувальний процес, оновлюємо інвентар та екіпірування. Важливо, щоб дітям було цікаво, і вони полюбили бейсбол по-справжньому. Ну і тішить, що у реконструйованій ОСДЮШОР-2 наші вихованці отримають можливість тренуватися у відмінних умовах.

Про перспективи та нові виклики:

–  Бейсбол знаходиться у поворотному пункті. Найближчим часом на Конгресі міжнародної федерації планується завершити процес об’єднання бейсболу та софтболу, який триває вже п’ять років. Сподіваюся, що цього разу вже нічого не завадить. Ще хочу розчарувати всіх супротивників олімпійського бейсболу. Нашого виду спорту дійсно не буде на Олімпіаді в Парижі, але вже на двох наступних Олімпіадах – у США та Австралії – бейсбол повернеться до олімпійської програми. На юнацькій Олімпіаді буде випробувана спрощена версія – бейсбол-5. Отже, міжнародні перспективи бейсболу відмінні. А ось як ми розвиватимемося в Україні – це залежить від нас самих. У профільному міністерстві є як прихильники, так і противники нашого виду спорту. Хто з них візьме гору, звичайно, важливо. Але набагато важливіше зараз, щоб гравці та тренери були здорові, щоб зростала спільнота людей, які цікавляться бейсболом. І заради цього ми з вами сьогодні спілкуємося – щоб більше людей дізналися, що відбувається в цій грі.

А до нових викликів ми готові. У бейсболі під час відбивання, якщо з десяти спроб три буде успішних, – це феноменальний показник. А у більшості спроб ти по м’ячу не попадаєш. Отже, бейсбол, за великим рахунком, – гра невдач. І ми постійно долаємо труднощі, які нас гартують і роблять більш упевненими у своїх силах.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.