Екс-прокурор Сергій Жолонко: «Закон про люстрацію — абсолютно недолугий»

2735
кількість переглядів
Сергій Жолонко. Фото Ігоря Філіпенка, CBN

23 жовтня 2014 року на виконання закону про очищення влади (у народі — закон про люстрацію) Сергія Жолонка звільнили з посади першого заступника прокурора Кіровоградської області.

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

Через сім років після судової тяганини (зрештою Касаційний адміністративний суд у Києві підтвердив рішення Кіровоградського окружного адмінсуду) генеральна прокурорка Ірина Венедиктова підписала наказ про поновлення Жолонка на посаді з 24 жовтня 2014-го. Йому також мають виплатити майже 2,5 мільйона гривень зарплати за час вимушеного прогулу.

Про люстрацію, реформування прокуратури, події 2014 року (захоплення бійцями «Правого сектору» нафтобази в Долинській) та багато іншого — у розмові з Сергієм Жолонком.

– Чим зараз займаєтесь?

– Мене поновили на посаді першого заступника прокурора — на посаді, якої сьогодні фактично не існує. Після чергового реформування прокуратури змінені назви підрозділів і посад… Не хочу вдаватися до правової казуїстики. Колись попередник цієї генеральної прокурорші пан Рябошапка казав, що все позмінювали, щоб завадити поверненню звільнених працівників прокуратури. Це стосувалося як люстрованих, так тих, хто не погодився на проходження атестаційних комісій, співбесіди і не схотів працювати в нібито реформованій прокуратурі. Пан Рябошапка публічно заявив (не відповідаю за дослівність, але сенс такий був): «Не будуть повертатися, бо не буде куди повертатися». Якось так і сталося.

Тому – я поновлений. Я сьогодні ніби працівник прокуратури, але не маю ніяких посадових обов’язків, посвідчення, нічого не маю. Тому в перший же день, коли тільки наказ цей був виданий, я зрозумів, що не ходитиму на роботу, щоб просто протирати штани. Написав рапорт на відпустку і нині перебуваю у відпустці. Цей час я використовую в тому числі й для того, щоб зрозуміти, що робити далі. Розмірковую для себе, чи потрібна мені ця прокуратура взагалі. Навіть не так: чи я потрібен цій прокуратурі. Поки відповідь така: ні я не потрібен прокуратурі, ні вона мені. Тому, напевно, буду обнулятися.

– То що ж далі все-таки?

– За фахом я юрист, колись, з 2007 року, був адвокатом — і доволі успішним. Якби не повернувся в прокуратуру, так би, мабуть, і займався адвокатською діяльністю. Але так сталося, що повернувся в прокуратуру, і не жалкую про це. Часи буремні були, але мені за свою роботу не соромно.

– Що загалом думаєте про люстрацію?

– Не хочеться, знову ж таки, послуговуватись юридичною казуїстикою… Загалом люстрація — це такий політико-правовий експеримент. Відповідь, як модно було тоді говорити, на запит суспільства. Треба було знайти винних. Закон про люстрацію — абсолютно недолугий, він протирічить не лише Конституції, а й здоровому глузду. Але він був прийнятий. Визначили коло осіб, які, скажемо так, винні… Ну от дивіться, говоритиму тільки про себе. Я, виходить, доклав руку до того, що Янукович узурпував владу. Факту перебування на певній посаді було достатньо не залежно від того, чи вчиняв ти на цій посаді якісь незаконні дії. Тобто приходиш отак зранку, а тобі: «Пане Жолонко, ви люстрований». «Я когось незаконно заарештував, притягнув до відповідальності? Закривав очі на певні речі?» «Ні. Але ви займали певну посаду, є закон. Все». Тодішній генеральний прокурор Ярема говорив, що виконуватиме цей закон, але свою думку висловив: закон не відповідає Конституції.

Венеціанська комісія висловилась, Європейський суд з прав людини висловився… В Україні Конституційний Суд і досі не висловився. Я от ніби вже й працівник прокуратури, але залишаюся в реєстрі люстрованих. Казус, дурниця. Хоча суд зобов’язав Офіс Генпрокурора проінформувати тримача реєстру — Мін’юст, Мін’юст, у свою чергу, має скоригувати реєстр.

– З іншого боку, якби кожен випадок люстрації розглядали індивідуально, це затяглося б на десятки років. Та і хто розглядав би?

– Може, і затяглося б… Мене колись запитували: хіба всі у списку люстрованих усі нормальні, правильні й не чинили злочинів? Я не можу говорити про інших. Є у списку і такі люди, з якими я і в ті часи не здоровкався б, і зараз не буду. Але я говорю лише про себе. Я не говорив про люстрацію з 2014 року, вже тоді у мене були певні міркування. Якщо чесно, я й інтерв’ю це не дуже хотів давати, бо розумів, що спитаєте.

– Як оцінюєте реформу прокуратури?

– У нас кожен генеральний прокурор певним чином реформував відомство. На цьому шляху приймалися певні зміни до законодавства. Наприклад, урізали функції прокуратури. Всі ці закони, поправки підготовлені ще за часів Пшонки і Портнова. Але всі ці закони і поправки були реалізовані після чотирнадцятого року як нібито реформа прокуратури. Казати про нове бачення не доводиться.

Потім почалися експерименти. Прихід грузинської команди, комісії, співбесіди, активісти, атестації. Атестації, між іншим, тривали роками, деякі тривають і досі. Реформування мало скінчитися у 2021 році. Зараз прийняли ще поправки, реформування продовжили.

Якщо коротко, то, на мою думку, реформування прокуратури — це просто знущання над працівниками прокуратури. Вони — працівники — здатні виконувати покладені на них обов’язки. Але ж знаходяться в такому дурному стані! Постійні тести, комісії, переатестування… Співробітники прокуратури перетворилися на офісний планктон, над яким проводять експерименти. І це триває роками.

От про себе, знову ж таки. Я ніби два місяці в прокуратурі. Лише через два місяці мене запросили на перший етап атестації. Якщо я на нього поїду й успішно пройду, будуть ще другий і третій етапи. Це в часі продовжуватиметься мінімум пів року, а то й рік. За цей час держава платитиме мені зарплату. Держава при цьому — в стані війни. Ну це ж дурниця просто! Чи не доречно було би атестувати мене — якщо, звісно, у мене буде намір працювати в прокуратурі — за місяць?

І що ж ми маємо на виході реформи? Рівень довіри до органів прокуратури впав ще більше. Реального впливу прокурорів на стан законності у державі я не бачу, є точковий вплив на окремі ситуації. Основна функція прокурорів — процесуальний нагляд за досудовим розслідуванням. Фахові юристи давно вже про реформу прокуратури висловилися: це — не нормальний шлях, забезпечити нормальне розслідування прокуратура нездатна.

Ну і головне – кожен президент ставить «свого» керованого Генерального прокурора, і допоки так триватиме далі, вести мову про інституціонально сильну та авторитетну прокуратуру не доводиться. Прокуратура сьомий рік перебуває у стані недолугої кадрової селекції.

– Тобто можна рік атестуватися і отримувати у цей час зарплату? А якщо не пройшов атестацію?

– Не пройде — не візьмуть на роботу. Близько тисячі прокурорів в Україні нині поновлені й атестуються. Офіс генерального прокурора за гроші платників податків судиться зі своїми працівниками.

– Про події в Долинській 2014 року писали багато. Ви стежите за тим, як склалася доля головних «героїв»?

– Я почав відстежувати, коли ви мені запропонували зустрітися і поговорити. Моє ставлення не змінилося. Ще раз можу сказати: як прокурор, як посадова особа я зробив тоді все правильно. Те, що суд не заарештував їх — ну, такі часи були. Суд пікетували хлопці з «Правого сектору», які приїхали спеціально для цього з Дніпра. От судді і відпустили затриманих. Судді теж люди.

– Думаєте, через тиск відпустили?

– Сто відсотків.

– Була інформація, що «Правий сектор» збирався палити прокуратуру…

– Збирався, була така оперативна інформація. Джерело я вам і зараз не назву, але стовідсотково такий план розглядався. «Коктейлі Молотова», все було підготовлено. Але вони розраховували, що все у них простіше буде. План не спрацював. Я віч-на-віч спілкувався з їхньою адвокатесою Оксаною Томчук і лідером Андрієм Денисенком. Вони спочатку спробували залякати. Потім, коли зрозуміли, що не вдасться, що рішення прийнято і скасовуватись не буде, пішли з зустрічі ні з чим.

А те, що сталося вже у п’ятнадцятому році…

– Ви Гордєєва маєте на увазі? (Учасник подій у Долинській Денис Гордєєв у 2015 році обвинувачувався у вбивстваі офіцера СБУ, – Ред.)

– Гордєєва.

– Якби його тоді закрили, то і офіцер СБУ був би живий…

– Був би живий…

– Були за часів вашої роботи в прокуратурі ще історії, пов’язані з політикою?

– Була історія з «Братством» Дмитра Корчинського. Теж у чотирнадцятому році близько сорока озброєних «братчиків» заїхали у село Покотилове Новоархангельського району. Я ніколи не мовчав про це і знову скажу: певні підрозділи були, по суті, приватними арміями. Іноді навіть не підтверджувалися факти, що вони брали участь у війні. А «братчикам», які прибули в Покотилове, дали команду: приїхати, підтримати певну сторону в земельному конфлікті, взяти документи й передати їх представнику замовника, взяти під контроль правління господарства, тік і техніку. Вони приїхали на бусіках, з автоматами. На щастя, до стрілянини не дійшло.

Я приїхав до Покотилового години через півтори після початку нападу. Координував дії поліції, спілкувався з нападниками. Аж раптом дзвінок: «Пане Жолонко, доброго дня, це Дмитро Корчинський. Що ви там собі дозволяєте? Чому затримуєте і катуєте захисників України?» Я ввімкнув телефон на гучний зв’язок, однак Корчинський при всіх говорити не захотів. Потім ще з генеральної прокуратури дзвонили, з інших структур… Як би там не було, ми вирішили проблему на місці.

До речі, кілька учасників конфлікту в Покотиловому потім підпалювали телеканал «Інтер».

– Ще одна цікава тема, в якій ви «світилися», – «закладки». Ви легко замовили через інтернет наркотики, заявили у поліцію… Щось змінилося?

– Я переконаний, що після війни і корупції головна проблема України — наркотики. Станом на двадцять перший рік ми звикли бачити рекламу телеграм-каналів, що продають наркотики. Я от просто зараз можу зайти і замовити, що захочу. Повірте, хвилин через п’ятнадцять «зніму закладку» [заберу захований продавцем наркотик, координати «закладки» зі світлиною місця прийдуть на мобільний]. А найстрашніше — до цього звикли діти. Вони знають, вони в курсі, це вже буденність.

Зараз я бачу зрушення. Але комплексного підходу все одно немає. Я би це питання виніс, наприклад, на РНБО. Щоб не формально його розглядали, оці всі «виявили стільки-то», «затримали стільки-то», а реально. Замовив би навіть наркотики під час засідання, щоб продемонструвати, як працює поліція.

– У народі взагалі побутує думка, що наркотрафік контролює поліція.

– Чому це думка? Ніяка це не думка, так і є. Для того ж і існує щука — прокуратура та інші новоутворені органи, щоб давати по руках карасям — правоохоронцям. Думаєте, двадцять, тридцять років тому інакше було? Теж певні особи в міліції кришували наркозбувачів, нічого нового. У нас же настворювали купу органів, ДБР он є, наприклад, хай би зайнялися.

Та ну про що говорити. Міністр внутрішніх справ заявив, що треба дати можливість співробітнику поліції підпрацьовувати. Що це, як, навіщо? Як у дев’яностих, охороняти казино і борделі?

Та й ставлення у суспільстві до наркоторгівлі має змінитися. На стінах соцзахисту Подільського району на Дворцовій — реклама наркотиків. Зайшов усередину, попросив працівників прибрати це з фасаду. І знаєте, що відповіли? «Це не наша справа».

– Всім пофіг?

– Всім не пофіг. Всім, вибачте, пох**. Це я місяць тому їх просив. А сьогодні проходив — там адреса ще одного телеграм-каналу додалася.

– Поліція та активісти регулярно такі надписи замальовують.

– Активісти хай би малювали собі. Я і сам іноді замальовую. А от поліція — це ненормально, це профанація. Поліція радісно рапортує про кожен випадок, коли затримує, припустимо, «закладчика». Але ж це повсякденна робота, канали треба цілі перекривати, а не окремих торговців ловити. «Закладчик» і кінцевий споживач — не вони повинні бути метою, поліція має виявляти схеми постачання, лабораторії.

Останній штрих. У Миколаєві затримали слідчого поліції, який п’яний шукав «закладку». Слідчого!

– Розкажіть про своє захоплення фотографією.

– Я поновив це хобі завдяки люстрації. Більше часу вільного з’явилося. Хоча можу навести вам приклад… Пам’ятаєте, як з колонії у Новому Стародубі Петрівського району на гелікоптері намагався втекти в’язень?

– Так.

– Я виїжджав туди. І ось людина, яка спробувала влаштувати це все, людина непересічних здібностей і розуму, про цю людину можна роман писати… І я попросив цю людину попозувати, в мене був з собою фотоапарат. Недавно переглядав свої архіви і знайшов це світлину. Яке ж класне фото! Вже майже на свободі, а тут таке… Гамма відчуттів на обличчі. Поїхав по роботі, а залишив собі цікавий портрет.

У фотографії я дуже люблю сам процес. Найбільше подобається документальне фото, коли фотошоп — по мінімуму. Брав — і беру — участь у виставках, загалом понад кілька десятків вже було, персональних з них — три. Сподіваюся, будуть ще.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.