Кропивницька лікарка-гіпнотизерка Наталія Костюк: «Кашпіровський радив мені бути більш авантюрною»

3675
кількість переглядів
Наталія Костюк. Фото Ігоря Демчука, УЦ

Віктор Крупський, «Україна-Центр»

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

– Почуваюся динозавром, – каже кропивничанка Наталія Костюк, лікар-психотерапевт вищої категорії. Має на увазі те, що в усій Україні залишилося менше 300 таких, як вона, спеціалістів із сертифікатами, які дають право проводити лікувальні гіпнотичні сеанси. Частина психотерапевтів залишилася в окупованих Донецьку та Криму, частина емігрувала до більш розвинених країн. Наталія Костюк застосовує гіпноз у лікуванні депресій, неврозів, алкоголізму, інших психічних розладів, зокрема постковідних. Про це й поговорив із нею кореспондент «УЦ». Насамперед попросив розповісти про знайомство з Анатолієм Кашпіровським.

Майбутній гіпнотизер усієї країни

– У Вінницьку облпсихлікарню я влаштувалася у 1976 році, після Вінницького медінституту. Пізніше закінчила курси у Харківському інституті удосконалення лікарів, на яких викладачі кафедри психіатрії навчали нас практичному гіпнозу. Анатолій Кашпіровський та Олександр Довженко, широко відомий своїм методом лікування алкоголізму, теж курси закінчили, до мене. Так ось, про Кашпіровського. Я з ним працювала в психіатричній лікарні чотири роки, поки чоловіка, військового, не перевели в інше місце. Кашпіровський, як і я, – вінничанин, старший за мене років на двадцять п’ять. Він теж навчався у Вінницькому медінституті, разом із Іваном Арделяном, який згодом очолив Кіровоградську обласну лікарню. Кашпіровський працював у Вінницькій психіатричній лікарні у відділенні для пацієнтів зі складними хронічними захворюваннями – шизофренією, деменцією, епілепсією. Нещасні були там десятиліттями, від багатьох відмовилися рідні.

Я, хоч і не працювала з Кашпіровським в одному відділенні, знала, що він незадоволений дорученою йому ділянкою роботи. Вважав, що не може повною мірою реалізуватися там як психіатр, який володіє гіпнозом. Він запам’ятався мені як неординарна людина та талановитий лікар. Але через величезні амбіції іноді чинив так, як, вважаю, медик чинити не має права. Наприклад, відзначали на роботі 23 лютого. Оскільки більшість у лікарні – жінки і в такому колі святкувати «чоловічий день» не годилося, запросили гостей із військової частини. Прийшов майор, привів солдатів. У процесі святкування Кашпіровський не прогаяв можливості продемонструвати свій гіпнотизерський талант. Стандартним його номером на той час був такий: комусь із тих, хто зібрався, пропонувалося сховати ключі, після чого Кашпіровський, торкаючись його плеча і наказуючи думати про місце схованки, розкривав цей секрет. Після цього номера (звичайно, він пройшов вдало) об’єктом Кашпіровського стала наша дев’ятнадцятирічна медсестричка, дуже скромна. Ввівши дівчину в стан гіпнозу, Кашпіровський навіяв їй, що присутній майор – чоловік її мрії. Дівчина сіла майору на коліна, обійняла. Той почервонів, а солдати: «Га-га-га!» Дівчина знаходилася в гіпнотичному стані третьої, найглибшої фази. А коли прийшла до тями і дізналася про свою поведінку, почалася істерика. Ось таких номерів я не схвалюю.

До мене Кашпіровський ставився добре. Щоправда, критикував за нерішучість. «Більше авантюризму!» – радив. Самому авантюризму вистачало. Наприклад, узяв за правило влітку, під час відпустки (у психіатрів вони тривалі), їхати на Далекий Схід, щоб надавати морякам психологічну допомогу. Бував і на кораблях. Повертався з гарними грошима. І сам грошей не шкодував. Щороку віддавав тисячу рублів у Фонд миру. Ми, його колеги, жертвували щорічно одноденним заробітком – зарплати не дозволяли віддавати більше. Кашпіровський керувався переконанням, що треба допомагати людям, і на якісь дивіденди від своєї благодійності не розраховував. Але якось це допомогло йому у вирішенні особистої проблеми матеріального характеру. Ордер на квартиру, яка, згідно з чергою, мала дістатись Кашпіровському, вручили іншому працівникові лікарні. Кашпіровський, дізнавшись про несправедливість, самовільно вселився у квартиру. Такий скандал був! Але Кашпіровський відстояв своє право на житло. Його перемозі, повторюся, сприяло те, що жертвував великі гроші у Фонд миру.

Я була серед тих, кого Кашпіровський запросив на новосілля у відвойовану квартиру. Прийшла з чоловіком, він Кашпіровського обожнював (на відміну від мене, я ставилася до колеги трохи скептично), аж до рота заглядав йому. А тодішня дружина Кашпіровського (згодом ще двічі одружувався), така пишна брюнетка, як Руслана Писанка, скаржилася мені: чоловік забороняє їй працевлаштуватися, мотивуючи це тим, що сам здатний забезпечити сім’ю.

Пригощалися ми у Кашпіровських, сидячи на килимі, розстеленому на підлозі, меблів у квартирі ще не було. Їли пироги, спечені дружиною Кашпіровського. А ще – бутерброди з дефіцитною червоною рибою та такою ж ікрою. Пили з крихітних чарок уссурійський бальзам у гарній пляшці. Кашпіровський якраз повернувся з Далекого Сходу, звідти й привіз дефіцит. Звучала приємна музика з магнітофона «Шарп», його Кашпіровський також привіз із Далекого Сходу. Вечір вдався. Коли прощалися, Кашпіровський дав мені почитати на вихідні книжку Дейла Карнегі «Як завойовувати друзів та впливати на людей», яка лише стала популярною. Це була навіть не книжка, а самвидавська брошура, надрукована на «Ятрані».

Ще чула від тодішніх співробітників, що Кашпіровський, щоб переконати їх у своїх дивовижних здібностях, проводив такий експеримент. Він керував своїм червоним «Москвичем» із пов’язкою на очах, а за дорогою стежив через посередника – колегу, який клав йому руку на плече.

Кашпіровський мав славу у Вінниці задовго до того, як його почало показувати Центральне телебачення. Місцеві хлопчаки бігали за ним натовпами, оскільки він займався карате (мав чорний пояс), а саме слово «карате» для радянського юнацтва було оповите ореолом таємничості та екзотики.

Пізніше я, працюючи на Миколаївщині, дізналася, що Кашпіровський здійснив у лікарні революцію – змінив керівництво. Тоді вже розбудова йшла, трудові колективи отримали право обирати собі керівників, ось Кашпіровський і повів за собою людей.

Я не здивувалась, що Кашпіровський став всесоюзною знаменитістю – проводив оздоровчі сеанси по телебаченню тощо. Він наполегливо йшов до цього, і слава його заслужена. А як фахівець повторю, що не схвалюю масові гіпнотичні сеанси, оскільки вони пов’язані з ризиком – можна нашкодити здоров’ю людей.

Кашпіровський неодноразово приїжджав до Кіровограда, проводив у філармонії свої сеанси, фактично – розважальні заходи. На одному побувала і я заради цікавості. Цілі поспілкуватися з Кашпіровським у мене не було. До того ж охоронці оберігали його настільки уважно, що одразу відбили б таке бажання.

Анатолій Кашпіровський дав інтерв’ю кропивницькому телеканалу (ВІДЕО)

Коли болить душа

Розповідаючи про психічні розлади, Наталія Костюк насамперед повідомила, що вони бувають різні за своєю природою. Зокрема, є ендогенні депресії, викликані так званими внутрішніми причинами. До таких розладів схильні, наприклад, хворі на шизофренію.

Психотерапевт згадала, як лікувала вченого, який у певні періоди за себе не відповідав (мовляв, зведе рахунки із життям) та добровільно звертався за медичною допомогою. Причиною депресій чоловіка була так звана погана спадковість – мати страждала на психічну хворобу і померла жахливою смертю, замурувавши себе в стіні. Але психічні розлади вченого не погіршували його інтелектуальних здібностей.

– Навпаки, коли хвороба входила до маніакальної фази, він відчував приплив творчих сил і користувався цим у науковій роботі. Такі дні перемежовувалися з днями, коли йому не хотілося жити.

Далі – про психогенні, викликані зовнішніми факторами, депресії.

– Американці з’ясували основні причини таких станів: війна, стихійне лихо, тяжка хвороба, смерть близької людини, втрата роботи як засобу існування (коли, як кажуть, немає на хліб), подружня зрада, конфлікт на роботі. У разі смерті родича людина постійно думає про це, нерідко звинувачує себе в цьому: мовляв, була неуважна до неї за життя, погано ставилася. Якось лікувала політика, який впав у депресію після невдачі на виборах.

З весни минулого року звертаються люди, які перехворіли на ковід. Нарікають на депресію: тривожність, безсоння, підвищену стомлюваність. Це я відчула і на собі, теж перенесла ковід.

Появі депресивного настрою може сприяти і хмарна осіння погода. Зі зменшенням світлового дня, сезонним відмиранням природи багатьом на душі стає сумно чи тривожно. Ступінь невдоволення собою та зовнішнім світом може бути різною – від легкого занепокоєння до відчуття повної безпросвітності.

Як же визначити людину, яка впала в депресію? Може, вона просто піддалася тимчасовому поганому настрою? Ось як відповіла на ці запитання психотерапевт:

– Того, кого спіткала депресія, я визначу, як тільки переступить поріг кабінету, – за скорботним виразом обличчя, розширеними зіницями, рухами. Рухи можуть бути як надто швидкими (у таких випадках кажуть: «метушиться, як тигр у клітці»), так і сповільненими (це – стан безсилля, адинамія, за якої головне бажання людини – щоб її не турбували). Поширені симптоми при депресії – часте серцебиття та розлади роботи кишечника (запори, проноси). Можлива втрата апетиту. Мені траплялися люди, які втратили у вазі протягом місяця 20 кілограмів. Депресія неминуче супроводжується порушенням сну. До речі, більшість захворювань починається саме із цього. Погано спиться – отже, в організмі щось не так.

Медицина встановила, що при депресії змінюється склад крові – збільшується кількість норадреналіну, що викликає відчуття тривоги, та кортизолу – так званого гормону страху. А кількість серотоніну, який називають гормоном радості, зменшується. Можуть виникнути суїцидальні думки. Щоб вивести людину з такого стану, потрібний лікар-фахівець.

За словами Наталії Костюк, деяким із її пацієнтів до того, як звернулися за медичною допомогою, і на думку не спадало, що їхні проблеми – у психічній сфері.

– Багато хто йде до кардіолога, щоб поскаржитися: «Серце болить, час помирати настав», «У грудях важко, аж жити не хочеться». А кардіолог спрямовує до психіатра.

В інструментарії Наталії Костюк – різноманітні засоби. Один з них – це ліки-антидепресанти. (Які саме – лікар не каже, щоб люди не почали їх вживати самостійно і це не призвело до залежності.) А якщо у когось гостра фаза хвороби, Наталія Іванівна спрямовує його ще й на крапельницю. Інший засіб – співбесіди з хворими, коли лікар заспокоює пацієнтів, дає їм надію. Деяким для одужання достатньо кількох бесід та певної кількості антидепресантів. У складніших випадках лікар застосовує своє біополе. Шляхом навіювання позбавляє як суто психічних проблем (безсоння, поганого настрою), так і фізіологічних, якими нерідко супроводжуються душевні розлади. Наприклад, одного разу довелося лікувати жінку, яка втратила голос. Як з’ясувала психотерапевт, незадовго до того у пацієнтки померла мати.

– У бідолахи був рак молочної залози, пухлина пустила метастази в горло. Доньці довелося довго доглядати її, дуже співпереживала матері, тобто перебувала в емпатії. Коли мати вмирала, пішла з горла кров. Доньку це так вразило, що незабаром вона втратила голос. Після трьох гіпнотичних сеансів голос повернувся.

Кожен прояв депресії потребує певної кількості медпрепаратів, співбесід та сеансів гіпнозу. Лікування триває від двох тижнів до місяця. Депресія, – наголосила Наталія Костюк, – хвороба виліковна.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.