Як Польща приймає наших. Інформація з перших вуст
Операторка телеканалу «Вітер» Катерина Савінова з сином, сестрами та племінниками виїхала до Польщі. Через загрозу ракетного обстрілу Кропивницького дівчина боялася залишатися вдома. Адже укриття від її будинку знаходиться на значній відстані, а з шостого дня війни повітряну тривогу оголошують часто.
Про те, як добиралися, як зустріли поляки, Катя розказала CBN:
- Дорога була важкою, двадцять чотири години. Ми їхали двома автівками, всього одинадцять осіб. П’ятеро дітей віком від шести до 11 років. Посеред дороги зламалася одна машина. Довелося другу частину шляху доїжджати всім в одній. Було дуже важко. У Львові були шалені затори. Багато стояли. Поки їхали – з’ясовували, на якому кордоні найменше людей. Туди й попрямували. Кордон переходили пішки.
Ми виїхали на сьомий день війни. Тому що стало дуже страшно. Почали лунати тривоги і нам доводилося бігти до сховища щоразу щонайменше пів кілометра. Ближче не було. Важко було піднімати дітей. Вони постійно плакали.
Ми постійно говорили з дітьми, розповідали – що таке війна. Щоб вони реагували спокійно. Але все одно, коли вночі ти піднімаєш дитину по тривозі, вона нічого не розуміє. Налякана. Але треба бігти. В підвалі на другий день діти почали ридати. До нас ще приїхали рідні з Києва, тож дітей стало п’ятеро. І ми зрозуміли, що в такому режимі ми не зможемо жити.
На кордоні можна було пред’явити будь-який документ: паспорт закордонний, український, для дітей достатньо свідоцтва про народження. Але краще, щоб був закордонний паспорт.
Як тільки пройшли кордон, нас одразу зустріли волонтери. Вони тебе одразу воліють нагодувати, напоїти, обігріти. Дуже добрі люди. Постійно питали – куди саме ми бажаємо потрапити, чи є тут якісь рідні. У нас тут нікого немає. Тож вирішили діставатися Гданська. Місто обрали навмання. Поки що ми в Кракові, в пункті для біженців. Тут всіх приймають й розподіляють. Чекаємо автобус, який нас довезе до Гданська. Там нам дадуть житло.
(Плаче…) Діти заспокоєні, але ми переживаємо. У всіх залишилися чоловіки, домівки. Там наш дім. Ми дуже віримо, що все заспокоїться, і ми повернемося додому…