«Вони ж освободітєлі, освободілі нас…» Жителька Маріуполя відчула на собі весь жах війни

Перегляди: 4039

30-річна Вікторія, її донька та родина її сестри два тижні не могли виїхати з Маріуполя. Два тижні суцільного жаху.

Журналістка CBN записала розповідь Вікторії. Подаємо, як є.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua


- З першого дня обстрілювали окраїни, було чутно вибухи. На другий чи третій день, коли російські війська зайшли в Маріуполь, вимкнули світло. Зі світлом не стало й опалення. Пам’ятаю, що з другого березня зв’язку не було. Вода зникла, а потім – і газ. Коли не стало води, то її почали привозити на машинах. Люди стояли в чергах, щоб набрати. А ось коли починалися обстріли, то з підвалу не вийдеш.

Сусіди десь знайшли колодязь. Вода в річках, напевно, була краща, ніж у тому колодязі. Сусід із чоловіком сестри пішли туди по воду. Упав якийсь великий снаряд, не знаю, що то було. Сусіда розірвало на частини, а зятя мого поранило. Тіло сусіда прибрати з дороги не змогли, накрили ковдрою. Через якийсь час хлопці йшли і побачили, що його розривають собаки, бо також голодні були. З горем пополам затягнули в гараж. Навряд чи його поховали…

Восьмого березня ми вже їжу готували на вогнищі під будівлею, чоловіки шукали дрова. Не було чим годувати дітей… У нашому районі стояли гармати, які почали розбивати школи та садочки. Мародерство було по повній програмі: винесли все з магазинів, нічого не лишилося… Спочатку сигарети розкрадали. Це так страшно, коли бачиш, як у людей очі горять від жадібності. Пам’ятаю, як з магазину Brocard все повиносили, а потім він загорівся. Приїхали пожежники, але в них не вистачало води, щоб загасити пожежу. Brocard сильно горів, ми боялися, щоб вогонь не перейшов на наші будинки.

Потім бомбу чи що там кинули на центральну вулицю… Вперше ми відчули вибухову хвилю… І з того моменту почали спускатися в підвали, тоді реально стало страшно. У нашому підвалі були три виходи, то це ще більш-менш безпечно.

У першу ніч у підвалі була жінка, яка дуже хвилювалася. І в неї просто там зупинилося серце. Її потім винесли, але поховати не змогли…

Дітей годували яблуками та шоколадками, але це ж не їжа. Крупу з собою не візьмеш, з нею немає чого робити. Я дуже боялася голоду.

Із сестрою та її родиною ми згрупувалися одразу. Разом не так страшно. Скільки знаю, то багато родин шукають одна одну й досі не можуть знайти: хтось виходить на зв’язок, а хтось – ні. Генератори були в людей, щоб хоч якось заряджати мобільний, а ось бензину, щоб заряджати самі генератори, дістати було складно.

У перші дні ми думали, що постріляють по окраїнах - і все закінчиться. А потім не знали, що робити. Про коридори ми не знали: ні автобусів ніяких не було, навіть чутки не ходили про ці зелені коридори. Ми виїхали колоною сусідів на свій страх і ризик. Ми знали, що на нас тут, у Маріуполі, чекає голод, і діти помруть у цих підвалах. Ліків не було. А це ж підвали: дує, діти почали хворіти.

Рішення виїжджати прийняли миттєво: узяли дітей із підвалу, швидко-швидко схопили документи, тварин. Ми не знали, що з собою ще брати. У нас було десять хвилин. Якби не встигли у колону, то поїхали б без нас.

Було багато машин, людей і дітей. Машини деякі ледве рухалися, без вікон, без дверей. Ми їхали, їхали й молилися. Зупинилися у прибережному селищі на базі відпочинку. Були там три дні. Це був як перевалочний пункт: одна ніч безкоштовно, а далі – плати. Містилися в кімнатах, у кожній по чотири сімʼї. Ми були раді, що вилізли з підвалу, і було сонце… Милися в тазиках і раділи. Щоб отримати гуманітарну допомогу, ми писали списки два дні. Приходили, а нам не вистачало, постійно хтось новий прибував з Маріуполя. По шість годин стояли в чергах.

Гуманітарку давали. Там були якісь макарони, крупи, шампунь, цукор, тушонка – найнеобхідніше.

Коли їхали в Кропивницький, то минули багато російських блокпостів. Чоловіків дуже перевіряли, жінок не чіпали. Вони говорили, куди варто їхати, а куди ні. Росіяни були досить ввічливі з нами. Вони ж «освободітєлі, освободілі нас…»


[gallery type="rectangular" td_select_gallery_slide="slide" td_gallery_title_input="Фотогалерея" ids="121730,121731,121732,121733,121734,121735,121736,121737,121738,121740,121741,121742,121743,121744,121746,121747,121748,121749"]

Всі з фото з телеграм-каналу «Мариуполь сейчас»