Як змінилося життя спортсменів Кіровоградщини під час війни

Спортсмени розповіли CBN, як змінилося їхнє життя, що нині з графіком тренувань, та які тепер цілі у професійній кар’єрі.

Легка атлетика

Олег Дорощук займається легкою атлетикою - стрибками у висоту - вже протягом восьми років. Має звання майстра спорту України міжнародного класу.

- Зараз, окрім спорту, намагаюсь допомагати нашим хлопцям, які боронять Україну, всіма можливими способами. Фактично нічого не змінилося в моїй спортивній кар’єрі, оскільки нам щастить, і в нашій області не ведуться бойові дії та ми маємо можливість продовжувати підготовку. Страшно гортати стрічку новин і бачити жахливі історії з фронту.

З приводу подальшої кар’єри. Я, як і всі ми, сподіваюсь, що це скоро скінчиться, тому впевнений, що далі зможу виступати та підіймати український прапор у різних куточках світу. Я не звик думати про те, що робити, якщо не вийде, краще думати, що робити, щоб вийшло.

Бокс і софтбол

Яніна Саласенко займається спортом з трьох років. Вона кандидат у майстри спорту з боксу і майстер спорту з софтболу.

- Місяць тренувань вилетів, я була в шоковому стані, в голові одне запитання: «А що буде далі?» У нас відносно тихо у місті. Та важко налаштувати себе на тренувальний процес, знаючи, що десь мої колеги не мають такої можливості, що стільки людей страждають та помирають. З перших днів війни тримаємо зв’язок зі знайомими з різних міст, приймаємо вдома та в залі біженців на ночівлю, годуємо і допомагаємо. Боляче дивитися на зляканих діток та дорослих, які на свої очі побачили та відчули, що таке війна. Розумію, що звичного спортивного сезону не буде, деякі цілі маю відкласти на потім, але не відмовляюсь від них.

Зараз мрію про свій благодійний фонд, хочу допомагати діткам, які постраждали через війну, проводжу безкоштовні тренування для діток біженців. А якщо не складеться зі спортом, знайдемо щось інше! Головне - залишатися хорошою людиною (посміхається).

Владислав Стась займається боксом дев’ять років, він - майстер спорту.

- Так, раніше тренування були двічі на день, а зараз лише один раз. Бачу по собі, що цього навантаження не вистачає. Але так як у нашому місті спокійно, потрохи починаємо повертатися до звичного спортивного режиму.

26 лютого мав їхати на збори у Вінницю, але їх скасували, самі розумієте чому.

Зараз намагаюся хоч трохи бути корисним. Допомагаю збирати та розвозити гуманітарку. Сподіваюсь, що це скоро закінчиться. Ми відсвяткуємо разом нашу перемогу, а Україна покаже себе на міжнародних турнірах. Інакше й бути не може.

Художня гімнастика

Анна Нестеренко займається художньою гімнастикою 15 років, майстер спорту.

- Навіть у воєнний час я не припинила тренування. Поки у нашому місті спокійно, я тренуюсь у спортивному залі у звичному для мене режимі. Спортом я займаюсь у будь-який час, тому що мій тренер робить усе, щоб я не зупинялась, а йшла далі.

Танці

Ірина займається бально-спортивними танцями майже 15 років.

- Наразі знаходжусь на так званому «плаваючому» етапі, адже переходжу від спортивної танцювальної кар’єри вже до більш тренерської. Зараз тренуюся лише вдома, тому що воєнний стан не дозволяє займатися танцями сповна. Намагаюся відволікати себе навчанням та не думати про негативні наслідки, тому що впевнена: коли війна закінчиться, все повернеться на свої місця.

Звісно, що все з початком війни змінилося, відірвалась частинка мене. Я дуже сумую за тренуваннями по три години та жахливою крепатурою по кілька днів. Однак жодного негативу! З цим ділом планую пов’язати все своє життя, тому знаю, що все буде! Я бажаю кожному не втрачати надію та вірити у краще!

Традиційне карате-до

Ростислав Федунишин займається карате 11 років, має чорний пояс.

- Зараз я намагаюся вдома підтримувати спортивну форму. Але мені бракує спортивної атрибутики для занять спортом та змагань.

Паралельно навчаюся на стоматолога.

Плавання

Олексій Сахарук займається плаванням сім років, кандидат у майстри спорту, неодноразовий чемпіон України з плавання.

- Мені зараз дуже не вистачає плавання, так як тренувань немає і басейн не функціонує. Я не втрачаю час і навчився грати у баскетбол. Форму мені вдається підтримувати.

Щодо подальшої кар’єри можу сказати, що планую займатися плаванням, але вже не в спортивних цілях, а тільки заради підтримки власної форми. Це через те, що війна не дає повної можливості досягти тих результатів та планів, які в мене були до неї.

Футбол

Максим Прядун шість років займається футболом.

- Зараз, напевно, всі роблять те, що можуть. Я допомагаю діткам-переселенцям, разом з психологами проводимо всілякі заходи. Нещодавно з'явилися люди, які хочуть реалізувати мрії дітей, то вони малювали, про що мріють (звісно, було багато дітей, хто казав про смерть путіна, але всі вони все ж такі хочуть простих речей, таких, як м’яч, ноутбук чи навіть ананас).

Я живу поряд з монастирем, тож у мене є багато знайомих священників. По можливості ми разом тренуємось, граємо, навчаю їх деяких секретів професійного футболу, і жартуємо, що скоро у чемпіонаті з’явиться ще одна команда: команда монахів.

Наразі змінилося все, так як в країні, де всі працюють і роблять все можливе для перемоги, спочатку зовсім було не до спорту. Перші тижні навіть думок про спорт не було, збирали, що могли, для наших воїнів. Але зараз уже прийшов час і для тренувань.

Не вистачає близьких людей поруч (бо коли всі поряд, відчуваєш себе спокійніше) та нашого повсякденного мирного життя. З іншого боку, радію, що всі українці згуртовані, сподіваюся, що так буде й надалі.

З приводу подальшої кар'єри плани незмінні: хочу грати та робити все, щоб досягти своєї мети.