«Дитина може пережити будь-яке бомбардування, якщо поруч - психологічно стабільний дорослий»

Перегляди: 1516

До центру можна записуватися на групові чи індивідуальні заняття. Всі психологи працюють на волонтерських засадах. Поставити запитання та дізнатися більше про роботу центру можна за посиланням.

Наталья Цумарєва - практичний психолог, арттерапевт, кандидат психологічних наук, працює в Кіровоградському інституті приватного вищого навчального закладу «Університет сучасних знань», організаторка Кіровоградського обласного центру арттерапевтичної допомоги «Ресурс».

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

Журналістка CBN поговорила з нею про арттерапію і не тільки.

- Як виникла ідея створення центру арттерапії, та що стало метою його заснування?

- Центр працює близько місяця, створювали його для психологічної допомоги людям, які постраждали від війни. Спочатку для переселенців, але ж усі українці психологічно так чи інакше постраждали від війни, тому допомогу зараз надаємо всім, хто цього потребує. Навіть люди, які поїхали за кордон, не відчувають себе в безпеці. Це також наші клієнти, ми надаємо їм онлайн-допомогу.

- Хто працює в центрі?

- До нас долучилися психологи з дитячих садочків та шкіл, також є психологи-практики, які надають приватні консультації в різних галузях психології (позитивна психотерапія, гіпнотерапія, арттерапія). З початком повномасштабної війни ми зіткнулися з тим, що у нас у місті мало кризових психологів, травмотерапевтів. Є потреба в роботі з людьми, які втратили кінцівки, постраждали від насильства, були зґвалтовані, лишилися без житла. В таких випадках ми надаємо, так би мовити, первинну психологічну допомогу. Тим, кому необхідна більш ґрунтовна підтримка, її надають відповідні спеціалісти, ми до них направляємо.

- Як відбувається подальша робота з людьми, які отримали важкий травматичний досвід?

- В місті є кризові психологи, які мають сертифікати та досвід, до них ми направляємо тих, кому це необхідно. На початку роботи центру було мало охочих працювати тут психологів саме через страх нашкодити постраждалим ще більше через невеликий досвід роботи з такими важками випадками.

Нині наші психологи постійно підвищують кваліфікацію. Співпрацюємо з міським центром професійного розвитку, консультуємо за схваленою Міністерством освіти і науки програмою «Діти та війна». Також ми запустимо програму з переживання горя й горювання, але це пізніше, має пройти час після втрати.

- Чи можна лікувати наслідки травматичного досвіду одразу, чи потрібно дочекатися, поки людина адаптується в безпечних умовах?

- Є певні стадії переживання гострого травматичного стресу, цей процес має хвилеподібний вигляд. Навіть з уже пропрацьованою травмою, в безпеці, коли людина чує, наприклад, вибух, то знову повертається в стан шоку. Дійсно, стадія ресурсування - другий етап роботи з гострою психологічною травмою - може відбуватися лише в умовах безпеки.

- Які види арттерапії використовуєте в роботі з людьми?

- В основному це ізотерапія, малювати можна не лише фарбами, олівцями, пастеллю, а й глиною, пластиліном, крейдою, вугіллям, виливати кольоровими свічками, ліпити з тіста, глини. Арсенал ізотерапії величезний. Для дошкільнят застосовуємо ігротерапію. Наприклад, є набір м'яких іграшок - умовна сімʼя ведмедиків. У нас був хлопчик з Маріуполя, з яким ми працювали над страхами. Він був наляканий, неохоче контактував. Я запросила до гри, і хлопчик ув процесі, через ведмедика, розповів про свої страхи, ми змогли це пропрацювати.

Також в арсеналі арттерапевта є природні матеріали — наприклад, пісочна терапія, але зараз деякі засоби ми не можемо використовувати, є певні обмеження. Наприклад, є методика «під дощем», коли людина зображає себе на малюнку під зливою, яка йде з неба. Але зараз небо асоціюється з небезпекою. Люди бачили, як з неба прилітають ракети та снаряди. Піскотерапія теж тепер сприяє негативним асоціаціям. Травмотерапевтам доводиться адаптувати підхід до використання технік, які були дієвими в умовах мирного часу.

- Чим відрізняється досвід роботи з кропивничанами та з тими, хто приїхав до нас з зон бойових дій?

- Тим, що люди з місць, де ведуться активні бойові дії, мають інакші страхи. Наші місцеві діти, наприклад, в основному адаптувалися до переживання досвіду війни, приїжджі — ще ні. Також переселенцям найчастіше потрібна допомога всій родині, страхи дітей повʼязані зі страхами дорослих. Ще одна відмінність: всі ми знаходимося на різних етапах переживання травми. Не у всіх людей буде посттравматичний стресовий розлад.

Є діти, які стали свідками бойових дій, вибиралися з-під завалів, сиділи місяцями в підвалах, бачили страждання, але не мають ПТСР, а є такі, які були на відносно безпечних територіях, але його отримали і впадають в гострий стресовий розлад навіть від сирен сповіщення про повітряні тривоги. Це залежить від обставин, особливостей психіки дитини, від середовища перебування та оточення, часто самі батьки транслюють зовнішній і внутрішній неспокій, весь час передивляються новини та оточують себе й дітей тим, що ми називаємо інформаційним шумом.

- Чим можуть батьки допомогти собі та дітям в стані стресу?

- Перш за все варто забезпечити безпечне інформаційне середовище для дитини. Самим також раджу менше переглядати новини, важко постійно знаходитись на гребні негативних емоцій. Варто допомогти собі перебувати в стані спокою, нервовій системі шкідливо постійно знаходитися в стані гострого стресу, для запобігання цьому потрібно вміти саморесурсуватися, тобто віднаходити внутрішній спокій та стабільність самостійно. Деякі жінки, наприклад, від початку війни переставали за собою доглядати, наприклад вчасно мити голову, хоча мали таку можливість.

Анна Фрейд, дочка відомого психоаналітика Зігмунда Фрейда, говорила, що дитина може пережити будь-яке бомбардування, якщо поруч психологічно стабільний дорослий. Тому ми зберігаємо внутрішній і зовнішній спокій, що занадто хвилює — з життя прибираємо. Наприклад, тих осіб, які весь час панікують. Заспокоюємо спочатку себе, потім дитину.

За можливості відновити для дитини звичний режим життя — навчання, гуртки, коло спілкування, особливо живе, не в інтернеті. І якщо батьки бачать негативні реакції дитини на події, то варто звертатися до психолога, бо гострий стрес може переходити в хронічний стресовий розлад.

[gallery type="rectangular" td_select_gallery_slide="slide" td_gallery_title_input="Фотогалерея. Фото Ігоря Філіпенка, CBN" ids="125236,125237,125238,125239,125240,125241,125242,125243,125244,125245"]