Правозахисниця Анна Нейстат: «Війни не було б, якби світ раніше інакше реагував на росію»

1050
кількість переглядів
Анна Нейстат. Фото: «Українська правда»

Фонд американського актора Джорджа Клуні та його дружини, юристки Амалії Клуні моніторить масові порушення прав людини. Сенс полягає в тому, щоб не лише писати доповіді та розповідати про злочини, а й доводити справи до судів. Щоб винні опинилися за ґратами, а їхні жертви отримали компенсації та уявлення про те, що справедливість можлива.

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

Програма фонду «Досьє» – це розслідування міжнародних злочинів та притягнення до відповідальності винних. Вона включає у себе багато проєктів з розгляду воєнних злочинів у Конго, Сирії, Венесуелі, а тепер – і в Україні.

CBN поговорило з директоркою програми Анною Нейстат. Анна народилася у росії, за спеціальністю – юристка, спеціалістка з розслідувань та юридичного аналізу злочинів, скоєних у зонах воєнних дій. Останні десятиліття працювала у міжнародній організації Human Rights Watch, яка займається захистом прав людини.

Розповісти свою історію фонду Джорджа та Амалії Клуні можна тут: docket_ukraine@protonmail.com.

– Як фонд почав слідкувати за війною росії проти України?

У 2014 році фонду ще не було, тому він не міг стежити з самого початку. Особисто я працювала в Україні у 2014 році, потім у 2016-му. Була на Майдані, у Криму та на Донбасі.

Було кілька справ, за якими слідкувала наша програма Trialwatch з 24 лютого в Україні. Одна зі справ, які ми зараз розглядаємо з юридичної точки зору, – це справа російських пропагандистів, російських ЗМІ, тому що їхня частка відповідальності у тому, що відбувається в Україні, – просто колосальна.

Зрозуміло, що порушень дуже багато, інформації багато. Ми займаємося чотирма напрямками.

Перший – атаки з використанням, наприклад, касетних бомб у густонаселених районах. Такі ситуації зафіксовані у Чернігові, Харкові та інших українських містах. Тому ми дивимося саме на такі ситуації, щоб довести, що це невипадкові атаки, а тактика росії.

Другий – атаки на лікарні. Тут важливо показати не один епізод. Всі були обурені ударом по пологовому будинку в Маріуполі, але, щоб це виявилося воєнним злочином, нам треба довести, що це була цілеспрямована атака. Докази знайти дуже складно, тому що росія заявила, що там ніби знаходився полк «Азов». Атак на лікарні зараз десятки, і з них ми виділяємо випадки, де маємо достатньо доказів.

Третій – обстріли автомобілів цивільних. Те, що ми намагаємося зробити, – не просто говорити про окремі випадки, а показати, що це була тактика. Не у всіх ситуаціях це вдається довести.

Четвертий напрямок – це страти, катування та сексуальне насилля з боку рф. Документувати такі випадки складно, але є безліч повідомлень, які підтверджують насилля.

А загалом від повідомлень до кримінальної справи довга дорога.

Київська область. Фото: фонд Джорджа та Амалії Клуні

– Як фонд шукає людей, які зазнали насилля з боку рф?

– У нас широкі контакти в Україні з правозахисниками, різними організаціями, юристами, психологами та лікарями. Зрозуміло, що це питання досить делікатне, ми не змушуємо нікого передати нам контакти, а навпаки даємо можливість зв’язатися з нами, якщо вони цього хочуть, і пояснюємо, що і як можна буде зробити. Крім того, у діаспорах багато біженців, і серед них ми по горошинках інформацію збираємо.

Є журналісти, є люди, які надають медичну та психологічну допомогу, і через них ми намагаємося дати змогу людям вийти на зв’язок з нами, а не навпаки.

– Що загрожує окремим росіянам, якщо фонду вдасться зібрати достатньо доказів?

– Так, ми займаємося підготовкою конкретних кримінальних справ. І тут розмова йде як про виконавців, так і про командирів, аж до головного командування. Зараз відкрито сім з половиною тисяч справ в Україні, розпочато розслідування у Міжнародному кримінальному суді. Міжнародний кримінальний суд може притягти до відповідальності не сотні людей, але п’ять, шість, десять, і, звичайно, вони намагаються зробити це щодо вищих посадових осіб держави, включаючи президента. Зараз говорити про це досить складно, адже виникає питання про те, де вони. Адже засудити їх можна, а от як затримати їх – це зовсім інше.

Це все залежить від юридичних параметрів справи. Наприклад, справа порушена у Франції, і суд дійде висновку, що винним є військовополонений, який утримується в Україні. Суд видасть ордер на арешт, і через Інтерпол можна буде зробити передачу в органи правосуддя Франції.

Також не виключено, що обвинувачені можуть виїхати з росії або вже виїхали, тоді, знову ж таки, буде можливість їх затримати. Особливо коли ми говоримо про тих, хто не прямо бере участь у військових діях, а є пропагандистом, або бізнесменом.

Врешті-решт ситуація змінюється, історично відомо, що глав держави вдавалося притягнути до відповідальності. Згадайте Мілошевича, Чарльза Тейлора. Таких справ не дуже багато, але вони були, і я не виключаю, що таке ж чекає на російське керівництво. І сподіваюсь, що рано чи пізно вони будуть притягнуті до відповідальності та відповідатимуть за свої злочини.

– Ви як росіянка за національністю що відчуваєте до своєї батьківщини?

– Навіть не сором, а просто жах. І відчуваю його вже двадцять років. Жахає мене не тільки те, що відбувається зараз, а те, що всі ми – і в росії, і за кордоном – допустили війну. Я вважаю, що цій ситуації можна було запобігти, якщо б на попередні дії росії була б інша реакція міжнародної спільноти.

Я чудово пам’ятаю свої поїздки на початку двохтисячних років у Брюссель, Женеву, Париж, Вашингтон і мої спроби роз’яснити міжнародним дипломатам і співробітникам міжнародних організацій, що саме відбувається у Чечні. Тоді на це закривали очі, потім на те, що відбувалось у Грузії, закривали очі на події у Сирії. Трохи звернули увагу на анексію Криму і Донбас, але тоді просто було пізно. Росію тоді вже було не зупинити.

Мені складно говорити про мої відносини з країною, яка є моєю батьківщиною. І навіть не з країною, а з теперішнім режимом. Я кожен день продивляюся сотні відео, розмовляю зі свідками, продивляюсь супутникові знімки. Я цим займаюсь більше, ніж інші у повсякденному житті. І все одно мені не вдається до кінця усвідомити масштаби цієї катастрофи, у першу чергу для росії. Я впевнена, що Україна вистоїть, і все, що ми бачимо зараз, це підтверджує. А для росії – це ганьба, намагатися позбутися якої будуть поколіннями.

Можу сказати, що це унікальна ситуація в сенсі спроби притягнути винних до відповідальності з самого початку конфлікту. Цього не було ні у Сирії, ні в Ефіопії, ні у Шрі-Ланці. Я сподіваюсь, що це буде означати не лише те, що ми досягнемо справедливості для України, але й що це змінить усю структуру міжнародного правосуддя, яка поки що працює досить слабо.

Тільки зараз світ побачив справжнє обличчя російської влади, не тому, що воно було непомітне раніше, а тому що світ дивився не туди.

– Яка з історій свідків вас більше всього обурила чи шокувала?

– Я дійшла до тієї стадії, коли мене складно чимось здивувати. Найбільше мене дивують навіть не ті злочини, які відбуваються на території України, хоча вони абсолютно жахливі, а зомбованість росіян. Кадри опитування людей на вулицях російських міст: це все пояснює події, які відбуваються в Україні. Я починаю тремтіти і більше п’яти хвилин я не можу дивитись.

Рівень зомбованості населення, і, відповідно, армії мені не зрозумілий. Він, напевно, був зрозумілий у радянські часи, коли не було джерел інформації. Але зараз же інформація є, її можна отримати будь-де. Рівень пропаганди шокує, такого я не бачила в жодній країні.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.