«Втома» від України, і що преса може — і не може — з цим зробити
Переклад зі скороченнями. Оригінал: Jon Allsop, Columbia Journalism Review
Коли світові лідери прибули до Німеччини на саміт G7, Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великобританії, попередив журналістів: поки єдиний фронт підтримки Заходом України у її війні проти Росії стійкий. «Однак населення і політики втомляться, – сказав Джонсон. - Треба дивитися правді в очі». Джонсон говорив, насамперед, про вплив війни на зростання вартості життя в усьому світі. Втома, крім того, часто означає ще й зниження уваги.
Збереження уваги міжнародної спільноти - серйозний виклик для Володимира Зеленського, президента України, який довів, що майстерно з цим справляється, ще у перші дні війни. Останнім часом він неодноразово закликав міжнародну спільноту стежити за ситуацією в Україні, а українців – вимагати цього. Зеленський продовжує виконувати свою особисту роль, віртуально відвідуючи різні закордонні парламенти та інші глобальні заходи, а також приймаючи високопоставлених гостей; за останні два тижні різні європейські лідери й актор Бен Стіллер приїжджали до Києва, причому Стіллер також зустрівся з українськими біженцями в Польщі. Українські посадовці також планують показувати у різних європейських столицях виставку знищених російських танків. «Завершення цієї війни та як це станеться залежить від уваги світу, — сказав Зеленський минулого тижня на фестивалі «Каннські леви». - Не дозволяйте світу перемкнути увагу на щось інше».
Під час звернення до творчих професіоналів у Каннах Зеленський («Я вважаю, що сила людської творчості більша, ніж сила ядерної держави, яка застрягла в минулому») також озвучив прохання до преси. «Кожна сучасна людина добре знає, як працюють ЗМІ. Дуже складно довго утримувати увагу на одній темі, – сказав Зеленський. - Поширюйте інформацію. Підтримуйте наші потреби. Звичайно, в першу чергу це стосується журналістів».
ЗМІ - ключовий канал для привернення уваги громадськості, і в західних країнах війна зараз справді висвітлюється не так детально, ніж у перші дні. Дискусії про Україну сягнули свого піку наприкінці лютого, коли почалася війна, і з тих пір крива стабільно знижується приблизно до рівня початку січня, причому з дискусіями про Росію відбувається те ж саме. У перший тиждень березня війна незмінно домінувала на першій сторінці New York Times, кульмінацією стала величезна фотографія - на п’ять колонок - трупів на вулиці під Києвом. У перший тиждень червня на першій шпальті щодня була купа різних історій.
Columbia Journalism Review - журнал для професійних журналістів, видається двічі на рік у Вищій школі журналістики Колумбійського університету з 1961 року. Своєю місією вбачає «інтелектуальне лідерство у швидко мінливому світі журналістики»
Втім, війна (або пов’язані з нею теми) була однією з тем, що конкурували за першу шпальту, апофеозом останнього тижня стала яскрава фотографія - на чотири колонки - людей, які ховаються від російських снарядів в українському монастирі. Якщо відкинути підрахунок дюймів колонок на A1, все ж очевидно, що Times та багато інших провідних західних інформаційних компаній продовжують широко висвітлювати війну, також ясно, що вона залишається значно помітнішою, ніж інші поточні конфлікти по всьому світу. Західні ЗМІ до війни в Україні не пропорційно відслідковували ситуацію, останнім часом загальна увага знизилася. І хоча преса, безумовно, важлива для привернення постійної уваги громадськості, вона не може зробити це сама.
«Втома від співчуття», як деякі оглядачі назвали послаблення міжнародної уваги до війни, є, зрештою, поширеною: ЗМІ можуть давати репортажі своїй аудиторії, але вони не можуть змусити аудиторію перейматися темами репортажів. Ніл Ротшильд з Axios нещодавно повідомив, що онлайн-ЗМІ останнім часом продукують менше українського контенту, а 70 тисяч статей, які вони разом опублікували за останній тиждень травня, - це у 70 разів менше, ніж у перший тиждень війни. Взаємодія соціальних медіа з цим вмістом (лайки, коментарі та поширення) теж значно знизилася — у 22 рази. На основі даних NewsWhip, зібраних у квітні і травні, виявлено, що контент, пов’язаний із судом у справі про наклеп між Джонні Деппом і Ембер Херд, отримав у п’ять разів більше взаємодій, ніж контент про війну. «Судовий процес у справі Джонні Деппа/Ембер Херд зібрав більше переглядів і лайків, ніж війна, — сказав Дену Саббагу з The Observer український військовий радник Олексій Арестович. - Люди втомлюються».
Цікаво, що далі Арестович заявив Саббагу: «Вам узагалі не потрібно писати про нас. Просто дайте нам зброю». Багато оглядачів стверджують, що західні ЗМІ, які говорять про Україну, підвищують ймовірність того, що західні уряди постачатимуть озброєння. Це має сенс. Але є і складнощі. Незважаючи на те, що реакція очільників країн була досить одностайною, масштаби, на які різні західні лідери були готові піти, щоб допомогти Україні, не збільшувалися й не зменшувалися через увагу ЗМІ, а громадське ставлення до війни формувалося безліччю даних поза контролем ЗМІ, не в останню чергу через зростання вартості життя. Зрештою, це не наша робота — у всякому разі на шпальтах ЗМІ — лобіювати прийняття конкретних рішень на підтримку України. Ми повинні ретельно вивчити потенційні переваги та ризики таких рішень і пояснити їх фактичне підґрунтя.
Уряд України також має зіграти певну роль у приверненні уваги ЗМІ до війни. Як зауважив Джуліан Е. Барнс, репортер із питань національної безпеки в The Times, в нещодавньому випуску The Daily, незважаючи на те, що величезна кількість інформації допомогла міжнародним оглядачам відстежувати війну в режимі реального часу, сліпі плями не завжди заповнюються офіційними оновленнями; Україна, за словами Барнса, «розхвалює свої перемоги, але мовчить про свої втрати». Зрозуміло, що Зеленський хоче продемонструвати силу. Але відкритість щодо втрат також може привернути увагу, і, певно, навіть більшу.
Знову ж таки, робота журналістів полягає в тому, щоб висвітлювати факти, і ми завжди прагнемо якомога більшої прозорості; ми намагаємося пробитися крізь інформаційну війну, а не беззастережно допомогти Україні в ній боротися. Але логічно, що чим більше ми маємо інформації, тим краще ми можемо висвітлювати війну. Ми не можемо лише клацанням перемикача уваги змусити людей непокоїтися про Україну. І втома глядачів не є вагомою причиною, щоб перестати розповідати їм важкі істини. Ми маємо гарантувати, щонайменше, що ми продовжуємо стежити за тим, що відбувається. Висвітлення загалом не повинно відповідати обсягу перших днів війни, щоб бути ефективним. Найкориснішими нашими показниками нині є якість роботи, її популярність і, наскільки це можливо, пропорційність серйозності подій на місці.
Російські ракети вдарили по багатолюдному торговому центру в центрально-українському місті Кременчук відносно далеко від лінії фронту, убивши щонайменше шістнадцять людей і поранивши десятки. Зеленський назвав удари «одним з найбрутальніших терактів в історії Європи»; на G7 лідери засудили це як військовий злочин. Тема широко висвітлювалася в США; світлина руйнувань - на чотири колонки - була на першій сторінці Times. Однак на кабельному телебаченні історія не потрапила в прайм-тайм. CNN показував це о 19:00 та 20:00 за східним часом, тоді як MSNBC, наскільки я можу судити, не згадував про Кременчук детально, поки не настала майже північ. Важко не зробити висновок, що на початку війни це сталося б раніше.