Воєнні рейки. Колонка Юхима Мармера

1015
кількість переглядів

Юхим Мармер, «Україна-Центр»

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

Поки товстий всохне, худий здохне.

Добре чи погано, але ми вже пережили період надій на швидке закінчення війни. Два – три тижні, два – три місяці, до кінця року – за Зеленським, два з половиною роки – за Арестовичем. Насправді кожен із цих термінів дорівнює нескінченності – йде війна на виживання.

Необхідне уточнення: «виживання» – це про нас із вами, для путінської Росії більше підходить слово «виснаження». Так, у ЗСУ з’явилася суперсучасна зброя, але в одиничній кількості, а у противника – армада, в якій переважає озброєння минулого століття. Але, власне, бійцям на передовій байдуже, з яких снарядів – нових чи старих – складається смертельний град зі сходу.

Абсолютно всі – військові, експерти, політики – вбачають головну проблему України, яка захищається, у відсутності паритету в озброєнні. Більше того, гадаю, що, навіть коли запрацює ленд-ліз (скоріше б), паритету ми не досягнемо. Хоча б тому, що суперсучасна зброя не лише стріляє, а й нищиться в артилерійських битвах. І поповнювати її втрати можуть лише наші союзники, які не воюють.

Проте відсутність паритету озброєнь – не єдина наша проблема, всю країну потрібно ставити на воєнні рейки. А це насправді набагато важче, ніж вести складні переговори про постачання зброї, отримання кредитів та безповоротну фінансову допомогу чи підтримку наших біженців усередині країни й за кордоном.

Так, українську промисловість влада гробила всі тридцять років незалежності. Але, дякувати Богу, є ще стіни цехів, працююче прецизійне обладнання та інженери, нехай навіть яким у середньому за 60. Обслуговування війни, образно кажучи, має величезну номенклатуру. Від болтів та гайок до пластикових пляшок та «болгарок». І все це можна й потрібно робити в Україні, у три зміни, без відпусток та вихідних. Потрібні «воєнзамовлення» та «воєнприймання». Потрібна система, а не виробнича «партизанщина».

Ніколи не повірю, що Україна не може сама забезпечити себе необхідною кількістю якісних «броників», касок, запчастинами, ремонтним інструментом, лопатами та іншими дрібницями. І, судячи з повної відсутності інформації про перехід наших заводів та фабрик на воєнну продукцію, багато чого в країні вже робиться. Але, коли читаєш пости та звіти волонтерів, розумієш: робиться далеко не все.

Країна на воєнних рейках – це не лише промисловість та економіка загалом. Це ще (чи навіть у першу чергу) – люди. Поспілкуйтеся із сусідами, з людьми у транспорті та на вулицях – таке враження, що непрацюючих у нас у рази більше, ніж працюючих та воюючих. У тих же Польщі та Німеччині, де тепло прийняли наших біженців, за три місяці соціальні служби починають наполегливо відправляти їх на пошуки роботи. А в нас? У нас пошук роботи – це найчастіше пошук «відмазок» для служби зайнятості.

У робочий час ви можете зустріти на вулицях міста не тільки пенсіонерів та журналістів, а й будь-кого в будь-якому стані. Повна свобода від трудової дисципліни! Повірте, це не бурчання людини «з того часу», а розуміння, що війну виграють фронт і тил спільними зусиллями.

Недавній скандал зі спробою обмежити переміщення військовозобов’язаних країною – насправді просто бездарна реалізація потрібної ідеї. Про яке обмеження прав людини йдеться? Вони ж військовозобов’язані, а не військововільні!

А делегація зі 100 осіб на Міжнародній конференції з відродження України у Швейцарії на чолі із прем’єр-міністром? Може, війну спершу виграти? Чи в країні порядок навести? А то паралельно з міжнародною конференцією на сесії Білгород-Дністровської районної ради побилися голова райради та мер міста. Даремно їх, напевно, у Лугано не взяли…

Історія підтверджує: український народ – вільнолюбний і не терпітиме жодного тиску. І з дотриманням законів у нас завжди є великі проблеми. Навіть у період пандемії та у воєнний час. Тому перехід країни на воєнні рейки має бути пов’язаний із закручуванням колійних гайок. Сильно, але акуратно, головне – не зірвати різьбу.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.