Дефлімпієць Владислав Гриценко: «Ти можеш усе, поки ти живеш»

0
1135
кількість переглядів
Фото Ігоря Філіпенка, CBN

20-річний Владислав Гриценко втратив слух, коли йому було лише два. Нині він – чемпіон і срібний призер Дефлімпіади з плавання, має звання майстра спорту міжнародного класу.

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

10-річного Влада віддала на плавання його тітка. Першим тренером хлопця став Володимир Манько.

– Я задумався про своє майбутнє, коли ще був малим, – розповідає Владислав Гриценко. – Я спитав себе: навіщо я займаюся цим спортом? Чи хочу я пов’язати з цим життя? Тоді я побачив дорослих дефлімпійських чемпіонів, які тренувалися в тому ж басейні, що і я. Я зрозумів, що хочу бути таким же, а то й кращим. Володимир Вікторович сказав, що все залежить від мене.

Фото з архіву Владислава Гриценка

Відтоді Влад почав серйозно тренуватися, перші професійні кроки давалися йому легко. Але раптом загинув тренер:

– Мені було тринадцять. Руки опустилися. Я пішов зі спорту на три місяці. Плавав, лише щоб заспокоїтися.

Владислав Гриценко відновив підготовку до змагань з Оленою Кузніцовою.

– Рідня сказала, що в мене велике майбутнє, – згадує Влад. – Мене взяла у свою групу Олена Анатоліївна, ми почали все спочатку. Я був наймолодший у групі, старші постійно підколювали, мовляв, що я тут роблю. А я ж усе серйозно сприймав, то казав, що тренуюся.

Перші серйозні змагання хлопця були у 14-річному віці на чемпіонаті України з плавання брасом, де він став третім. У збірну тоді не взяли.

– Спочатку йому було дуже важко, – говорить Олена Кузніцова. – Але він усе витримав.

24 лютого українські дефлімпійці, в тому числі Влад, були на тренувальному зборі в Португалії.

– Моя родина, друзі – в Україні, я не знав, що робити: брати участь у змаганнях чи летіти скоріше додому, – згадує Влад. – А мої колеги взагалі були з міст, які першими потрапили під удар: Маріуполь, Херсон, Харків…

Перед травневою Дефлімпіадою в Бразилії спортсмен два місяці тренувався у португальському місті Ріу-Майор. А в Бразилії завоював на різних дистанціях свої перші медалі: золоту і дві срібні.

Фото з архіву Владислава Гриценка

Наступні змагання, у яких візьме участь Влад, пройдуть наступного року в Аргентині. Це буде чемпіонат світу.

– Найскладніше – почати, – вважає Влад. – Треба взяти і все одно спробувати. Нехай ти програєш сто разів, двісті, але на двісті перший ти виграєш. Це не проблема, що ти втратив ногу, руку, слух. Ти можеш усе, поки ти живеш.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.