Ліна Костенко: «Передавайте від мене привіт Кіровоградщині»

1293
кількість переглядів
Фото зі сторінки Антона Рудака у Facebook. Антон — з мікрофоном у руці

Ліна Костенко – українська поетеса й письменниця, авторка понад 15 поетичних збірок («Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта»), роману «Записки українського самашедшого». Також вона – почесний професор Києво-Могилянської академії та почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. У радянські часи активно долучалася до дисидентського руху, за що була надовго виключена з літературного процесу.

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

14 липня посол Франції Етьєн де Понсен вручив Ліні Костенко найвищу нагороду Франції – Орден Почесного легіону. Церемонія нагородження відбулась у посольстві Франції в Україні.

Орден Почесного легіону — найвища нагорода у Франції, яку присуджує президент республіки за військові або вагомі цивільні заслуги.

«Для мене велика честь вручити Орден Почесного легіону видатній українській поетесі та письменниці Ліні Костенко 14 липня, у день нашого Національного свята (День взяття Бастилії. – Ред.) Коли я зробив офіційну пропозицію президентові Республіки представити пані Ліну Костенко до високої нагороди, я не міг собі уявити, що це нагородження відбудеться під час війни. Але у контексті російської агресії, жертвою якої стала Україна, вручення цієї нагороди стає ще вагомішим», – сказав посол Франції.

Ліна Костенко зазначила, що нагородження Орденом Почесного легіону стало для неї неочікуваним сюрпризом: «Зізнаюся, для мене це була абсолютна несподіванка, бо я належу до всесвітньо невідомої літератури – і раптом така нагорода».

«Орден Почесного легіону – це лицарський орден і отримати його – це велика честь… Я відмовляюсь від усіх звань і політичної біжутерії, але цей орден приймаю з великою вдячністю і присвячую його нашим воїнам, бо то є наш найпочесніший Легіон», – сказала пані Ліна.

Останніми роками Ліна Костенко не з’являється на публіці. Вперше за 12 років вона дала інтерв’ю для телебачення, зробила це ексклюзивно для телеканалу «Київ». Поспілкувався з нею журналіст телеканалу Антон Рудак, який розповів про свої враження від зустрічі з Ліною Костенко CBN:

⁃ Ми були на території французького посольства під час вручення Ордену Почесного легіону. Ми поговорили з Ліною Костенко про її творчість, про те, що вона навіть під час повітряних тривог писала. Про Кіровоградщину згадувала, своїх близьких знайомих з Кропивницького. Доволі емоційно насправді відреагувала, привіт передавала. Склалося враження, що вона якось по особливому до цього регіону ставиться.

⁃ Які ваші особисті враження від зустрічі?

⁃ Лише за день до заходу мене попередили, що вона 12 років уже нікому не давала інтерв’ю, вона зі ЗМІ не спілкується. І дійсно, коли ми приїхали, вона уникала камер. А після вручення Ордену й урочистих слів посадовців та пані Ліни було багато фотографів, радіо, інші телеканали, ми змогли підійти ближче, я просто увімкнув мікрофон, поставив запитання, а вона почала відповідати.

⁃ Тобто, чутки, що взяти у неї інтерв’ю неможливо, – перебільшені?

– Я думаю, що якщо щиро до людини поставитися, то можна поговорити з ким завгодно, головне – відкрито віднестися. Вона не здалася мені надто закритою людиною. Якщо поспілкуватися про те, що їй близьке, то насправді вона нормально й відкрито відповідає.

А діалог Антона Рудака та Ліни Костенко був таким:

– Українська нація вилікувалася від хвороб, про які ви писали ще років п’ятнадцять тому?

– Ні, не вилікувалась. Тому що українська нація дуже різна, в українській нації є українці, а є ще малороси.

– А що зараз треба, щоби вилікувались, чого нам не вистачає?

– Нам треба, щоб закінчилась війна перемогою України, тоді розберемося з усім і від усіх хвороб всі будуть вилікувані, бо зараз люди порозумнішали дуже.

– Що може зупинити росіян, які на нас напали?

– Це ж імперія давня-предавня. Це ж народ не вільний. Не питайте мене про це, я дуже добре знаю, що таке росіяни. Я не хочу нічого поганого говорити про росіян. Але я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян я терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що росія на нас нападе. Я знала це, я ж навіть у своїй книжці про «українського самашедшого», вони ж думали, що він «самашедший», а він єдиний, хто нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні, так і ми прокинулись під час війни. Я знала це, але від цього не легше. Нічого, я ж казала вам, що говорить французький легіон про українців: перемога або смерть.

– Коли очікувати виходу вашої наступної книжки?

– Скоро, дуже скоро. І не однієї, бо я ж часу не втрачаю. Зараз буде кілька книжок, власне. Книжка прози велика, книжка віршів і книжка осмислень того, що сталося.

– Коли бої були під Києвом, ви писали?

– Уявіть собі, я писала. Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. Мені оці бомби о четвертій годині ранку звичні з самого дитинства. А тепер я знову почула ті самі бомби, ще страшніші. Мушу вам сказати, що я не злякалась, я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, а я думаю: хай, уб’є – то уб’є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда, не дуже писалося, я стежила за кожним кроком, нюансом цієї війни. А потім взяла себе в руки і почала писати. Писати, і все. Кожна людина у своїй професії робить своє. От ви своє робите. Ви звідки?

– З Кіровоградщини.

– З Кіровоградщини? З Кропивницького? Там, де Олена Мединська? Звідти Панченко, мій улюблений Володя Панченко, який уже помер… Такий сум, що його немає… Передавайте від мене привіт Кіровоградщині.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.