Як росія бреше про свої успіхи у війні з Україною

678
кількість переглядів

Російське (заблоковане, звісно ж, у рашці, бо намагається називати речі своїми іменами) видання «Проект» уважно прослухало 196 брифінгів генерала Ігоря Конашенкова, який щодня рапортує про успіхи росії в «спєопєраціїї», – з 24 лютого по 26 червня включно. І стверджує: більшість перемог російської армії — це арифметичні та географічні фальсифікації.

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

Ми всі й раніше це знали. Але тепер можна оперувати конкретними цифрами.

До вашої уваги — переклад тексту з незначними скороченнями. (Написи на скріншотах — мовою оригіналу, вибачте.)
____
Володимир путін оголосив про початок «спеціальної військової операції» в Україні 24 лютого вранці, а вже вдень прес-секретар Міноборони Ігор Конашенков доповідав: «В результаті ударів російських збройних сил виведено з ладу 74 наземні об’єкти військової інфраструктури України».

Ця цифра могла прозвучати солідно, якщо не звернути увагу на запропоновану далі представником військового відомства арифметику. У списку об’єктів опинилися 11 аеродромів, чотири безпілотники Bayraktar, 18 радіолокаційних станцій, три пункти управління, база ВМФ і один гелікоптер.

Перевіримо: 11 + 4 + 18 + 3 + 1 = 37.

Так з першого дня війни почалася епоха безперервних фальсифікацій військових досягнень росії. Якщо перше нестикування ще можна пояснити приховуванням деталей, то такі помилки на це списати складно. «Проект» вивчив усі ранкові, денні та вечірні брифінги Конашенкова з початку війни і до 26 червня і дійшов висновку: дані міноборони містять безліч помилок, не вписуються в правила арифметики, суперечать географії та здоровому глузду. Заради ілюзії успіху підлеглі Сергія Шойгу навіть розробили свою особливу російську мову. Без її знання неможливо зрозуміти всі наведені у цьому тексті заяви військових.

Тлумачний словник Конашенкова

«Опір чинять переважно збройні загони націоналістів. Військовослужбовці українських збройних сил від бойових зіткнень намагаються ухилятися», — так Конашенков у перший же день війни (її він слідом за володимиром путіним теж називав спецоперацією) розпочав маніпуляції з російською мовою.

Прес-секретар міноборони поділяв тих, хто нібито відступає чи здається в полон, — їх він шанобливо називав українськими військовослужбовцями — і тих, хто чинить опір, — їх зневажливо обзивав «націоналістами». Втім, легенда про швидку перемогу Росії та небажання української армії чинити опір перестала бути актуальною вже через тиждень. На початку березня стало зрозуміло, що бліцкригу в Україні не вийшло, і Конашенков різко змінив риторику, відмовившись від поділу на поганих націоналістів та добрих військових. Тепер слова «націоналісти» та «нацисти» стали загальним позначенням ворога. «Збройні сили України» він здебільшого згадував по відношенню до військової інфраструктури.

«Усього внаслідок ударів авіації знищено до 290 націоналістів та 23 одиниці озброєння та військової техніки ЗСУ», — доповів Конашенков 31 травня.

Щоб війна в Україні виглядала успішною та ідеологічно правильною в очах російського телеглядача, міноборони почало використовувати величезну кількість абсолютно незрозумілих слів. 25 лютого Конашенков урочисто доповів: «Завершено блокування міста Чернігів». Фраза звучала як успіх, але насправді означала, що бої в цей час йшли на підступах до міста, а саме воно зрештою так і не було захоплене. Проте слово «захоплення» Міноборони ніколи не використовує — натомість російська армія «бере під контроль» міста та села України.

Для боїв на вулицях міст у брифінгах також є спеціальне слово: їх називають «зачистками» – природно, від націоналістів.

«Підрозділи Народної міліції Луганської Народної Республіки за підтримки Збройних Сил Російської Федерації, завершивши зачистку від націоналістів населеного пункту Попасна, прорвали глибоко ешелоновану оборону противника і вийшли на адміністративний кордон Луганської Народної Республіки», – повідомив Конашенков 10 травня.

Про жертви серед мирних жителів Конашенков говорить дуже рідко — і завжди звинувачує у їхній загибелі українців. Київське передмістя Буча, де після відступу росіян було виявлено десятки трупів місцевих жителів, у доповідях не згадується жодного разу. Про місто Ірпінь, яке теж сильно постраждало під час боїв, прес-секретар висловився лише раз: «Київський націоналістичний режим готує чергову провокацію для звинувачення Росії в нібито масових вбивствах мирних жителів». Майже нічого не повідомляє Конашенков і про втрати російської армії, контрнаступ українців під Херсоном і Харковом, загибель крейсера «Москва» і російських солдатів, що потрапили в полон.

Звичайно, Конашенков жодного разу не повідомив і про відступи російської армії. Відхід з-під Києва та Чернігова наприкінці березня він назвав «плановим перегрупуванням військ».

Судячи з усього, таких «планових перегрупувань», тобто відступів, було дуже багато. Настільки, що Конашенкову для їх приховування довелося вправлятися не лише з російською мовою, а й з географією.

Цікава географія

«Встановлено контроль над населеними пунктами Червоний лиман, Торське, Кремінна», – відзвітував прес-секретар міноборони 2 березня про успіхи армії в Луганській області.

У перші дні війни Конашенков створював ілюзію успіху перерахуванням великої кількості маленьких міст і сіл, які російська армія «взяла під контроль», — у середньому виходило по вісім населених пунктів на день. Якщо реальних успіхів не вистачало, доводилося повторювати старі — все одно глядач не запам’ятовував невідомих назв і охоче вірив у чергові успіхи. Особливо прес-секретареві сподобалося містечко Кремінна, розташоване за 95 км на північний захід від Луганська.

Вже 7 березня, всього через п’ять днів після першого захоплення, Конашенков прозвітував про встановлення контролю над «Смоляниновим, Воєводським та Кремінною». 8 березня знову успіх — війська Луганської народної республіки просунулися на дев’ять кілометрів і взяли під контроль «Борсоніне та Кремінну» — вже втретє. Швидше за все, насправді у березні місто не було взяте жодного разу — принаймні українські ЗМІ ні про захоплення, ні про перехід міста з рук до рук не повідомляли.

Тим більше, що 31 березня Конашенков сам повернувся до нібито вже три тижні як захопленого міста, повідомивши, що війська ЛНР вели бої з націоналістами на околиці Кремінної. 1 квітня, за його словами, було блоковано північні околиці, а 21 квітня, через півтора місяці після першого звіту, прес-секретар вчетверте розповів про взяття міста — «без серйозних руйнувань об’єктів міської інфраструктури та житлових будинків».

Така ж історія з містом Червоний Лиман: вперше його взяли 2 березня. Але наступні місяці в населеному пункті, нібито контрольованому російською армією, магічним чином з’являлися то склади озброєння, то «військовослужбовці ЗСУ на вогневих позиціях» — і їх успішно знищували. Майже через три місяці, 28 травня, Конашенков повідомив про повторне взяття Червоного Лимана.

Ці випадки — зовсім не виняток, а правило. Вивчаючи брифінги Конашенкова, «Проект» виявив, що не менше 25 населених пунктів було взято більше одного разу. При цьому представник військового відомства жодного разу не повідомляв про перехід цих місць з рук в руки, тому неможливо зрозуміти, чи звітує він про один успіх кілька разів, чи російську армію вибивали із захопленого пункту, який потім довелося повертати.

Щоб хитрувати було легше, Конашенков ніколи не дає надто багато деталей. Наприклад, розповідаючи про успіхи в Донецькій області, він неодноразово згадував село Степове. У зоні боїв місць з такою назвою два, але прес-секретар жодного разу не заглибився в деталі.

Іноді вустами Конашенкова російська армія захоплює те, чого немає. Так, 6 березня він повідомив про взяття під контроль села Закаблухівка. На сучасних картах такого населеного пункту немає, а ще у 1980-х роках військові картографи відзначили хутір Закаблухівка як нежилий.

У результаті Конашенков і сам заплутався у географії України. 17 квітня у вечірньому брифінгу він сказав: «…в районі населеного пункту Преображенське Павлоградської області збито український безпілотний літальний апарат». Населених пунктів з такою назвою в Україні є кілька, а от Павлоградської області немає зовсім.

Натомість є місто Павлоград, якому дісталося 23 травня.

«Російськими засобами протиповітряної оборони за добу збито три літаки Су-25 повітряних сил України, зокрема два — в районі населеного пункту Киселівка Херсонської області та один над Павлоградом Харківської області», — доповів Конашенков.

Топонім Павлоград став для Конашенкова просто зачарованим, тому що насправді це місто знаходиться у сусідній Дніпропетровській області.

Проте тема географії швидко відійшла на другий план. На тлі військових невдач Конашенков став рідше називати захоплені населені пункти. Натомість із середини квітня почав озвучувати дуже багато цифр «ворожих» втрат, і тоді на перший план вийшли його арифметичні знання.

У трьох танках заблукав

Помилки в підрахунках Конашенкова виявилися ще в перші дні «спецоперації» — зроблені протягом одного дня заяви просто суперечили одна одній. 28 лютого стало чорним днем для російської воєнної статистики. Вранці прес-секретар прозвітував про 314 знищених з початку операції танків противника, а ввечері — лише про 311. Те ж сталося і з іншою технікою, в результаті міноборони «втратило» відразу три підбиті танки, шість реактивних систем залпового вогню, 11 одиниць спецтехніки. Натомість кількість розбитих зенітно-ракетних комплексів та радіолокаційних станцій зросла одразу на десятки.

Але справжній потік повідомлень про втрати українців у Конашенкова розпочався з 13 квітня. Це дивно, тому що всього за два тижні до того (30 березня) було оголошено про «планове перегрупування військ», тобто відступ з-під Києва, і з того часу на фронтах не відбувалося значних змін. Проте Конашенков почав звітувати не про десятки, як раніше, а про сотні знищених об’єктів української військової інфраструктури.

Розгадка цього парадоксу проста — після провалу під Києвом кремль злякався за оптимізм росіян і попросив Конашенкова яскравіше описувати успіхи армії. Звичайно, це призвело до чергового валу помилок і нестиковок.

Свято 9 травня Конашенков відзначив так добре, що цього дня у нього сталися вертольоти. Вдень він повідомив, що російські війська розбомбили на землі українські гелікоптери, і назвав загальні втрати України в цьому виді техніки з початку війни — 118 одиниць — це на два більше, ніж попереднього дня. Увечері Міноборони уточнило інформацію: розбито 6 вертольотів, а не 2. Закони арифметики зобов’язували Конашенкова відняти два вертольоти від загальних втрат українців та замінити шістьма, внаслідок чого результат мав скласти 122 одиниці. Але військовим дуже не хотілося знижувати цифру, так що зробити віднімання вони забули і прозвітували про 124 знищені одиниці за весь період.

З кожним днем звіти Конашенкова ставали дедалі фантастичнішими. В результаті, коли «Проект» склав усі заяви прес-секретаря про втрати української армії, результат виявився, м’яко кажучи, дивним.

Війна з фантомами

«Практично всю боєздатну авіацію київського режиму знищено», — заявив Конашенков 6 березня, тобто вже через півтора тижні війни.

За його словами, до цього часу Росія збила в повітрі та розбомбила на землі 93 літаки. Це справді більша частина авіаційного парку України — до війни там було лише 98 військових літаків, а з урахуванням 35 транспортних і 5 спеціальних — максимум 138 штатних одиниць. Теоретично росіяни могли знищувати й навчальні літаки: їх в українській армії 61, але й з їх врахуванням загальна кількість не дотягує до двохсот. Саме російське міноборони заявило, що літаків до війни Україна мала 152.

Яка б із цих цифр не була вірною, Конашенков давно пробив головою стелю. До 26 червня прес-секретар у сумі прозвітував про знищення 215 штук.

Пропагандистські ЗМІ пояснюють: цифри українських втрат зростають так швидко тому, що російська армія знищує військову допомогу, яка надходить в Україну з Європи та США. У відкритих джерелах є інформація, що західні країни могли передавати Україні військові літаки, але офіційно жодна держава про це не повідомляла. Наприкінці травня українські ЗМІ лише писали, що в Україну надійшли штурмовики Су-25 у розібраному вигляді.

Більше відомо про західні постачання вертольотів. З їх урахуванням Україна, за даними Конашенкова, втратила 88% від загальної кількості — нібито було збито 132 одиниці.

Турецькі безпілотники Bayraktar, судячи з даних Конашенкова, зовсім знищені повністю. Через місяць після початку війни, 25 березня, Міноборони повідомило, що російські військові збили 35 з 36 апаратів, які були в Україні. До кінця червня цифра зросла — збитих байрактарів у повідомленнях Конашенкова стало вже 84. Принаймні публічним даним ця цифра може суперечити — відомо, що українська армія закупила перед війною лише 62 таких безпілотники, при цьому 25 з них мали доставити 2022 року. На початку березня в Україну справді надійшла партія байрактарів. Ще чотири безпілотники подарував турецький виробник.

Не кращою є ситуація і з танками, яких в України теж уже не мало залишитися. До 26 червня Конашенков прозвітував про знищення понад 3800 броньованих машин, включаючи танки. Але саме міноборони оцінювало чисельність бронемашин України у 2416 штук. Ще близько 700 машин до середини травня Україні поставили західні союзники. Яким чином Україна продовжує воювати, якщо вона вже втратила всю техніку, — залишається загадкою.

Людські втрати в українській армії взагалі просто «величезні». Якщо скласти всі дані брифінгів Конашенкова, то вийде, що [станом на 25 червня] загинули щонайменше 40 596 осіб. У такому разі виходить, що в Україні загинули 80% від штатної чисельності військових.

За статистикою великих військових конфліктів, число поранених зазвичай вдвічі-втричі вище безповоротних втрат — убитих, полонених і зниклих безвісти. Тобто кількість убитих та поранених на полі бою українців, якщо виходити з даних міноборони, може в сумі становити до 160 тисяч осіб. На початку війни ж штатна чисельність армії України становила близько 200 тисяч осіб, щоправда, ще 250 тисяч були в резерві.

…На початку червня 2022 року Ігоря Конашенкова було вкотре підвищено в званні. Людина, яка останні 24 роки працювала в прес-службах різних військових відомств, стала генерал-лейтенантом. До речі, Україна не чужа Конашенкову. У 1980-х роках минулого століття він навчався у Житомирському військовому училищі радіоелектроніки ППО.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.