🇫🇷 «Жоден французький політик не зробив би для України більше, ніж Макрон» – колонка від француза

0
672
кількість переглядів

Жан-Луї Марголін (незалежний дослідник історії Східної Азії, доцент університету Aix-Marseille Université, живе та працює у французькій Нормандії) розповів CBN про політичні та соціальні настрої французів щодо війни в Україні. До свого тексту Жан-Луї приписав: «Я можу розчарувати людей, але маю сказати правду».
____
Переважно французи занепокоєні російським вторгненням 24 лютого та майже одностайно підтримують Україну. Майже одразу у Франції над міськими ратушами вивісили українські прапори, а в кожному місті пройшли демонстрації (правда, досить нечисленні). Гроші, одяг та медикаменти збирали з розмахом, чимало сімей записалося, щоб дати притулок українським біженцям.

Ви є у телеграмі? Підпишіться на наш канал (ми його вважаємо окремим ЗМІ, бо часто повідомляємо про те, про що на сайті не пишемо), щоб не пропустити нічого важливого або цікавого. Посилання для підписки (також можна відправити одному чи кільком друзям): https://t.me/+UMFMYCwpDGknDZo1

ЗМІ широко висвітлювали війну; протягом кількох тижнів майже не показували інших новин, а гострі дебати щодо президентських виборів призупинилися. Жодна політична партія не підтримала росію, і основні з них висловили солідарність з Україною – навіть ті, хто раніше висловлював симпатії до путіна, такі як ультраправа партія «Національне об’єднання» (Rassemblement national, очолювана Марін Ле Пен) або ультраліва «Франція нескорена» (La France Insoumise, керівник Жан-Люк Меланшон).

Був один виняток: крайня права партія «Відвоювання» (Reconquête, на чолі з журналістом Еріком Земмуром, він новачок у політиці) спочатку відмовилася засуджувати росію. Політичні санкції були миттєвими – популярність у виборчих опитуваннях впала, і Reconquête отримала 7,2% голосів, доволі невтішний результат, оскільки Земмура деякий час вважали серйозним претендентом на пост президента.

Однак згодом атмосфера дещо змінилася. Президентські вибори 10 і 24 квітня, а потім парламентські 12 і 19 червня перетягнули на себе увагу громадян Франції. І, що дивно, українська війна відійшла на другий план в обох кампаніях. Особливо під час голосування в червні головними проблемами були спіральна інфляція та те, як зберегти купівельну спроможність людей.

Наприклад, у моєму виборчому окрузі в Гаврі (велике портове місто у Нормандії) серед одинадцяти кандидатів лише четверо говорили щось про Україну у своїй передвиборчій агітації – і, разом узяті, вони не набрали більше 5% голосів. Крім того, троє з цих кандидатів (двоє троцкістів, один крайній правий) так само, як і путін, переклали на НАТО відповідальність за війну та закликали припинити постачання зброї в Україну.

Лише один кандидат (лівоцентристський) висловив повну підтримку Україні. Ніхто з основних кандидатів – лівих, центристських, правих – не мав що сказати. В опитуванні IFOP (професійний французький інститут громадської думки) від 12 червня серед виборців війна в Україні посіла 16 місце серед 17 питань: вона була вирішальною мотивацією голосування лише для 27% виборців проти 73% (проблеми зі здоров’ям) і 68% (зарплати і купівельна спроможність).

Слід зазначити, що двома місяцями раніше, під час першого туру президентських виборів (10 квітня), результат не сильно відрізнявся: лише 34% назвали війну в Україні вирішальним елементом вибору – знову 16-те місце серед 17. Байдужість до російсько-української війни переважає серед молоді: вікові групи від 18 до 34 років віддають голоси Жану-Люку Меланшону та його партії LFI, яка багато разів агітувала за вихід з НАТО та за укріплення взаємин з росією, звинувачуючи США у всіх світових безладах.

Неосвічена молодь більше голосувала за RN Ле Пен, але LFI переміг серед студентів, викладачів і молодих фахівців, особливо у великих містах, насамперед у Парижі. З особистого досвіду я б сказав, що більшість цих груп жодним чином не симпатизують путіну, але їхнє занепокоєння зміною клімату заважає їм співпереживати Україні. Вони також схильні скептично ставитися до традиційних ЗМІ (газет, телеканалів, радіоканалів), де висвітлення війни було активним і дуже проукраїнським. Набагато більше вони довіряють соцмережам, де пропутінські тролі, на жаль, досить активні.

Наразі енергетична криза, що наближається, набуває все більших масштабів. Французький уряд вжив рішучих заходів, щоб пом’якшити вплив кризи на населення, заблокувавши підвищення цін на електроенергію до 4%, надавши 18 центів знижки на кожен літр автомобільного палива та допомагаючи бідним впоратися зі значним зростанням цін на газ.

Загроза дефіциту газу набагато менша, ніж у деяких інших країнах, оскільки лише 18% французького газу закуповується в росії (50% у Німеччині). Проте очевидно, що через принцип європейської солідарності Франції загрожує дефіцит електроенергії взимку. А витрати на стабілізаційні економічні заходи в енергетичній сфері не можна продовжувати нескінченно, аж до загрози всій французькій економіці.

У цих умовах можна побоюватися, що нинішню байдужість багатьох французів до страждань України можуть використати демагоги для політичних вигод. Завжди симпатизуючи путінській росії, хоч і стримано з лютого, як ліві, так і праві – могли б у найближчому майбутньому розпочати кампанію за нейтралітет Франції у війні або, принаймні, набагато голосніше вимагати від України піти на компроміс із росією, незалежно від ціни таких рішень для українців.

Отже, не можна бути надто оптимістичним щодо стабільності підтримки України у французькій громадській думці. Таку підтримку не слід сприймати як належне, особливо якщо війна триватиму задовго, або якщо її економічні наслідки ставатимуть дедалі болючішими для французів. Водночас слід уникати перебільшеного песимізму. Серед значної частини населення, яке дуже стурбоване війною, підтримка України є переважною, майже одностайною.

Крім того, саме ця категорія людей є найбільш політизованою, найменш схильною до ігнорування виборів (розповсюджена проблема, особливо серед молоді), а отже, дуже впливовою верствою населення. Під час останніх голосувань рейтинги «нейтралістських» крайніх (лівих та правих) партій сильно зросли, але вони становлять менше третини депутатів. Усі інші сторони рішуче погоджуються з повною підтримкою України, включно з передовою зброєю. І жодні інші вибори не заплановані раніше 2024 року. Це має заспокоїти наших українських друзів.

Хочу додати застереження від себе. Я знаю, що багато українців, які, звісно, перебувають у скрутному становищі, схильні звинувачувати президента Макрона в його нібито боязкості щодо росії та в надто обмеженій французькій військовій допомозі. Однак Макрон змушений рахуватися з думкою громадськості, яка обурюється російськими злочинами, але найбільше стурбована своїм рівнем життя.

Популярність Макрона падає, а значно посилена військова підтримка України може зробити його ще більш непопулярним. Без підтримки переважної більшості в парламенті, як зараз, він може зовсім втратити здатність втілювати свої політичні плани. Як наслідок – так розкритикована прихильність до путіна та менш войовнича позиція, ніж, скажімо, у Бориса Джонсона.

Ще одна причина такої невтішної картини полягає в тому, що попередники Макрона понад 20 років постійно зменшували бюджет оборони Франції. Результатом є скорочення Сил оборони з невеликою кількістю повністю оснащених бойових одиниць. Тому я переконаний, що жоден інший французький політик не міг би зробити для України більше, ніж Макрон. Він щиро відданий тому, щоб зупинити путіна та допомогти Україні перемоги у війні. Я вважаю, що Макрон є найкращим вибором для подальшої підтримки України. Вимагати від нього занадто багато, ймовірно, було б контрпродуктивним.

Жан-Луї Марголін, спеціально для CBN

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.