Речник добровольчої армії Дмитро Сінченко: «Ми підпишемо мир на руїнах Кремля»

Українська добровольча армія — військове формування, яке офіційно існує з 2015 року, хоча перші добробати зʼявилися ще у 2014-му.

УДА створена у грудні 2015 року після виходу Дмитра Яроша та його однодумців із руху «Правий сектор». На серпень 2018 року формування залишалося незалежним, і не входило до складу ЗСУ. 14 жовтня 2018 року проголосили, що бойові частини УДА — п’ятий та восьмий батальйони, — виходять з передової. Дмитро Ярош заявив, що завданням УДА буде побудова територіальних загонів оборони.

26 лютого 2022 року Дмитро Ярош повідомив про розгортання трьох батальйонів та окремих загонів УДА.

Речник УДА Дмитро Сінченко розповів про участь Добровольчої армії у війні з росією, особливості служби в УДА та фронтові будні.

- Чому саме Добровольча армія? В регулярній армії теж є добровольчі загони.

- За останнім законом є тероборона трьох рівнів, це, власне, територіальна оборона як підрозділи Збройних сил, є добровольчі формування територіальних громад, які фінансуються місцевими громадами, але це не є підрозділом Збройних сил по суті, і третій рівень — це партизанські загони, ними окремо опікуються ССО (сили спеціальних операцій), формують їх, готують і керують.

Українська добровольча армія не входить до перерахованих формувань. Добробати почали зʼявлятися ще у 2014 році. УДА відтоді й існує. Тоді вона створювалась як добровольчий підрозділ Правого сектору, який воював на фронті.

Я в УДА з кінця минулого року. Ще до початку повномасштабного вторгнення був на фронті в Донецькій області. В чому перевага для бійців — ми вільні у своєму виборі. Ми можемо прийти, можемо піти. А в ЗСУ ти підписуєш контракт і привʼязаний до його термінів.

- Але ж не можна просто в один момент вилізти з окопу і сказати: «Все хлопці, я додому»?

- Не під час виконання бойового завдання.

- Як дії УДА координуються з загальною стратегією ЗСУ?

- Ми проводимо всі операції за узгодженням, за співпраці та за сприяння Збройних сил України, Служби безпеки та інших силових підрозділів, все спільно. Тут швидше питання формування та забезпечення.

- Вас держава не забезпечує, правильно, лише видає автомати?

- Так, УДА існує коштом волонтерів, небайдужих громадян, і не лише з України.

- Тобто волонтери як посередники виступають?

- Так, ми формуємо запити, і нам закуповують необхідне.

- Де переважно виконуєте завдання, на передовій?

- У нас є різні підрозділи. УДА — поняття широке. Існують різні батальйони, є розвідка, є Госпітальєри — це медичний батальйон, який також по всій лінії фронту діє, але він не є на передовій, бо їм там не можна бути. Вони евакуюють поранених та надають їм медичну допомогу. І є підрозділи, які власне знаходяться в окопах разом із ЗСУ, з теробороною. Де домовимось про співпрацю, там і знаходимось.

- Чи однаково ви тоді забезпечені в порівнянні з регулярною армією, раз виконуєте одні й ті самі задачі, а постачання у вас організовується власними силами?

- Не всі підрозділи і в ЗСУ забезпечені однаково. Але в цілому - непогано. Це залежить також і від керівництва, як і в будь-якій державній структурі. У них перевага лише в тому, що фінансування стабільне і державним коштом: централізоване фінансування екіпіровки, харчування, зарплат. Ми своїх воїнів теж забезпечуємо необхідним, просто іншим шляхом.

- А який керівний склад у вас?

- У нас немає звань. У нас є лише командири підрозділів.

- Загалом чому йдуть саме в УДА?

- Є різні мотивації, з якими до нас приходять. Звичайно, переважно йдуть з ідеологічних міркувань. Але приходять і ті, кого не беруть в ЗСУ за віком, здоровʼям чи з якихось інших причин, але вони прагнуть воювати. Або просто не можуть дочекатися повістки, їм дуже пече себе десь застосувати. Такі часто затримуються у нас ненадовго. Бо після того, як вони повоювали з нами, їх набагато охочіше беруть в ЗСУ. Є ті, хто не хоче підписувати контракт. Прийшли, повоювали скільки змогли на фронті, і пішли вирішувати свої справи — повертаються до роботи, бізнесу.

- Були такі історії, щоб бізнесмен сам воював та ще й свій підрозділ забезпечував?

- Бували й такі. Насправді історій різних багато, про кожну людину можна написати цілий роман.

- До речі, а плани такі є?

- Так, я для цього зараз у фейсбуці про все пишу, щоб не забути.

- Як влаштоване побутове життя на фронті?

- Частину всього нам забезпечують ті підрозділи, яким ми допомагаємо. Навіть більшу частину. Умовно: хто знаходиться на позиціях — ті підвозять обід, і собі, і нам заодно. Частину сухпайків дають. Вони ж допомагають з логістикою. Якщо в нас щось не виходить — вони підстрахують. Інколи — навпаки, ми їдемо і можемо щось їм підвезти. Тобто, взаємодопомога. Інколи і зброєю забезпечуємо, якщо раптова атака і є чим поділитися. А загалом побут однаковий. Разом копаємо окопи, разом в них сидимо.

- Є час на відпочинок?

- Війна насправді займає меншу частину часу на фронті. Ховаємось від обстрілів, відстрілюємось самі. Але більшу частину часу доводиться чекати чи відступу, чи наступу.

- Як воно — вбивати? Навіть коли це ворог.

- Все залежить від того, яким чином це робиться. Артилеристу в цьому плані простіше, він не бачить результатів, просто натискає кнопку. Чи тим, хто скидає бомби з безпілотника. Це взагалі виглядає як компʼютерна гра на екранчику. Найскладніше ж, напевне, - ближній бій.

- Наскільки допомагає чи заважає страх?

- Якщо людина не відчуває страху, вона загине. До речі, минулого разу як я повертався з позицій, стався такий випадок: хлопець воює з 2014-го, досвідчений вояка, починається обстріл, всі ховаються по норах, а він вирішує, що не треба. Прилітає, і все — немає хлопця.

- Як у вас організована ротація?

- У нас ротація через 10 днів. Формується група, виїжджає на передову. Займає позиції і ці 10 днів виконує бойові задачі. Потім їх міняє група теж на 10 днів.

- Яка роль випадку на війні?

- Була історія, коли приїхав перший раз на позицію, мене поселили, як мені сказали, в найкращому, найнадійнішому бліндажі. Це було дійсно так, тобто він був збудований за усіма правилами, мав би витримати удар 120-го міномету, окрім прямого влучання. Я переночував там ніч. Раніше це був бліндаж медика, якого контузило, мене поселили туди лише поки його не було. А зранку йому приїхала заміна, дівчина, і її вирішили оселити в цей куток, знову ж, як у найбезпечніший. Я свої речі забрав, пішли пити каву в сусідній бліндаж. Туди ж прийшла нова медикиня. І прилетіло в той мій бліндаж, якраз у вхід, поки ми були у сусідньому.

У Миколаєві також історія була. В той момент, як на базі знаходились всього чотири людини, які в той момент були в укритті, прилетіло дві ракети, які базу знищили. Одна з ракет пробила все аж до бомбосховища і зруйнувала там стелю. На щастя, всі в той момент були або на ротації, або на завданнях.

- Як сприймається життя у Кропивницькому? Все ж тут відносно мирно, все працює, навіть розважальні заклади.

- Я нормально ставлюся до розважальних закладів і всіх проявів мирного життя. Ми для того і воюємо, щоб тил працював, щоб було звичайне життя.

- Деякі жінки переживають, що не можуть воювати безпосередньо і відчувають провину. Через це не дозволяють собі приємних дрібничок чи відпочинку, думаючи про тих, хто просто зараз воює та гине на передовій.

- До речі, у нас жінки теж воюють.

- Напишемо про це. Але все ж, чи турбує тих, хто на передовій, що умовна Оксанка зробила собі манікюр чи пішла до кавʼярні?

- Я, як і більшість військових, нормально до цього ставлюся. Звичайно, люди різні. Є військові, яких чужий відпочинок під час війни дратує. Але зазвичай це ті, яких і до війни дратували подібні речі. Це суто індивідуальні психологічні особливості, на які орієнтуватися не слід. Живіть звичайним життям. Економіка має працювати, податки - сплачуватись, відповідно, з цих податків фінансуються Збройні сили.

Потрібно відпочивати, жити повноцінним життям, і під час війни — особливо. Ворог хоче нас знищити також і психологічно. А психологічно потрібно розвантажуватись, відпочивати. Звичка страждати — це щось з радянських часів, це те, що нам навʼязувалося: ми маємо героїчно пройти певний шлях, тяжко попрацювати, щоб отримати щось хороше у далекому майбутньому.

- Чи вже видно, що змінила війна у суспільстві?

- У моєму колі спілкування мало що змінилося. Але сподіваюся, що поза моїм колом зміни є. Наприклад, бачу, що більше людей почали говорити українською.

- Чи бувають хороші росіяни?

- Є росіяни, які воюють на боці України. Ті, хто не словом, а ділом постійно підтверджує свою «хорошість» — нехай будуть хорошими.

- А як нам би справедливо було щодо них чинити, наприклад, чи варто давати українське громадянство?

- Краще їх орієнтувати на те, щоб вони йшли до себе й змінювали владу, неважливо, збройним чи іншим шляхом. Вони інакше мислять, мають інші погляди, навіть якщо зараз з нами у чомусь погоджуються і збігаються.

- В УДА є добровольці з-поміж росіян?

- У мене в підрозділі воювали і росіянин, і поляк, і француз, і зараз на позиціях сидить американець.

- Як до вас можна потрапити?

- Пройти співбесіду з командуванням, потім - навчання.

- Політика на часі під час війни?

- Треба розуміти і знати міру. Потрібна конструктивна критика, треба вказувати на проблеми, але не хейтити. Не боротися на взаємознищення. Не можна робити святих й недоторканих, потрібно критикувати, але не потрібно робити з таких дискусій війну.

- За що жити воїнам УДА, якщо служба не оплачується?

- У кожного по-різному. Комусь достатньо, що його тут погодують і одягнуть, переночувати є де. У когось є заощадження. Хтось встигає під час ротації ще й підпрацьовувати. Хоча через відсутність фінансування у нас плинність кадрів є. Хтось повоює, а потім має повертатися, бо потрібно годувати сімʼю.

- Яким бачите закінчення війни?

- Свій прогноз я оприлюднив ще у 2014 році: ми підпишемо мир на руїнах Кремля.

Всі фото: Facebook