Чому Азовське море насправді Озівське, або Як совєти хотіли зробити з української мови «діалект»
Про вплив радянської влади на українську мову та розвиток мовознавства, «забуті» українські слова та новий правопис, який насправді був з нами завжди, CBN розповіла філологиня, доцентка та завідувачка катедри української філології та журналістики ЦДПУ ім. Володимира Винниченка Ольга Кирилюк.
— У 2019 році в Україні схвалено нову редакцію українського правопису, який спровокував у суспільстві велику кількість дискусій. Хоча насправді більшість змін не є чимось новим, усі ці норми були зафіксовані в правописі 1928 року. Його ще інколи називають «скрипниківкою», або правописом Голоскевича. Видання цього правопису засвідчувало самобутність української мови, а це руйнувало одвічний російський міф про те, що української мови не існує, а є нібито тільки якийсь діалект російської. А тому вже за рік почалися перші арешти мовознавців, які були членами правописної комісії. Зокрема Григорія Голоскевича, який був автором правописного словника, заарештували за «націоналістичну діяльність». У 1934 році він загинув у таборі. Ще одного з авторів - Олексу Синявського - заарештували в 1937-му. Агатангелу Кримському у 1930-му заборонили публікуватися. А згодом заарештували як «особливо неблагонадійного» за звинуваченням у «націоналістичній діяльності». У 1942 він помер в тюремній лікарні від тортур. Філологиня Олена Курило також була заарештована. Така доля чекала і на Євгена Тимченка. Показово, що всіх репресованих авторів правопису звинувачували в «націоналістичній діяльності». І це дуже нагадує теперішні дії російської федерації в Україні, особливо зазначену ними так звану «денацифікацію». Ми бачимо, як нині на окупованих територіях росіяни передусім катують і вбивають тих, хто несе людям українську мову, історію, культуру.
Тому й тоді радянська влада визначила, що правопис 1928 року «штучно відриває українську мову від російської». У 1933-му скликали нову правописну комісію, головне завдання якої - максимально наблизити норми української мови до російської. Зміни були масштабні. Змінювали наголоси, відмінкові закінчення, відкинули велику кількість самобутніх українських слів, замінивши їх найбільш наближеними до російських варіантів.
Наприклад, нормативна назва Озівське море стала максимально повторювати російську Азовське. Ті варіанти, які нині вчителі виправляють як помилкові, зокрема міністЕр, ОлександЕр, колись були нормою, адже українська мова старається уникнути збігів великої кількості приголосних, тому закономірно, що там мав би бути голосний. Ми часто чуємо фразу, що українська мова мелодійна, співуча, і це не просто слова, все це демонструють її норми. І саме їх найбільше хотіла знищити радянська влада.
Також нормативними раніше були назви міст із суфіксами -ськ(е), -цьк(е). Тобто не Луцьк, а Луцьке, не Старобільськ, а Старобільське. Але оскільки в російській мові були тільки назви на -ськ, -цьк, то їх нав’язали й нам.
Здивування у сучасного мовця викликали нові форми слів міт, катедра, етер та подібні. Хоча всі нормально до цього сприймали слова бібліоте́ка, католи́цький, теа́тр, тео́рія. А це ж та сама норма. Такі приклади демонструють, що дискусії навколо всіх нововведень викликані тільки питанням звички.
Усім раджу прочитати книгу «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду», в якій авторка Лариса Масенко розповідає, як радянська влада штучно змінювала активний словниковий склад мовців. Наприклад, такі красиві слова, як «горішній» та «долішній», замінили, залишивши тільки «верхній» та «нижній». Прекрасними власне українськими словами були «далековид», «двосічна», «досередня», однак їх замінили на «телескоп», «бісектриса», «медіана», а потім багато років доводили, що українська мова не має власної термінології і змушували навіть кандидатські й докторські дисертації з української мови писати російською! Показовими є коментарі, які вказують, чому було замінене те чи те слово. Наприклад, із усього синонімічного ряду «двигіт, потрус, двигтіння, струс» залишили тільки останнє слово, бо воно відповідає російському сотрясание. Такі зміни влада пояснила тим, що інші слова створювали «штучну розбіжність між рос. та укр. мовами, і були націоналістичною тенденцією».
Також родзинкою української мови є закінчення –и у формі родового відмінка однини іменників жіночого роду на –ть. Наприкінці 90-х та на початку нульових українські телеканали активно використовували цю форму, і ми часто чули радостИ (а не радості), совісти (а не совісти), чети, гідности та ні. Однак згодом зросійщення заполонило медійний простір. І тільки з 2019 року новий правопис зафіксував ці форми як нормативні. Нині можна послуговуватися обома варіантами.
Особливі дискусії в суспільному викликали фемінітиви. Можна було почути багато закидів, що нібито це нав’язано західними країнами, які активно підтримують проєкти з гендерної рівності. Однак тут варто згадати «Російсько-український словник» (1924-1933) одного із членів правописної комісії Агатангела Кримського. У цій праці вже зафіксовано багато фемінітивів, зокрема лікарка, професорка, делегатка, виборниця та інших. Тобто фемінітиви в українській мові були вже звичним явищем ще за 100 років до так званих західних трендів. Словник Кримського, до речі, теж потрапив під заборону в 1933 році, а останній, четвертий том, який був щойно надрукований, радянська влада взагалі знищила, не давши йому дійти до читача. Навіть пересічна людина, не мовознавець, взявши до рук цей словник, могла побачити разючу відмінність між російською та українською мовами. А тому радянська влада не могла дозволити використання такого словника.
Тож нині ми не переймаємо чиїсь тренди, а просто повертаємо своє.
У 2020 році Міністерство економіки дозволило в офіційних документах використовувати фемінітиви, також про використання фемінітивів як норми в офіційному спілкуванні оголошували і деякі регіональні органи влади. Тож згодом усі звикнуть до цих слів і вже й не уявлятимуть, що колись ця тема викликала таке протистояння. Насправді фемінітиви - це наша родзинка, і ми можемо тільки пишатися, що в якомусь сенсі випередили світ у становленні гендерної рівності на мовному рівні.
