У США і НАТО закінчуються запаси зброї для України

Переклад статті Стівена Ерлангера і Лари Джейкс, The New York Times

Коли Радянський Союз розпався, європейські країни різко скоротили свої оборонні бюджети, армії та арсенали.

З появою Аль-Каїди майже через десятиліття тероризм став мішенню, що вимагала інших військових інвестицій і менших, більш експедиційних сил. Навіть тривала участь НАТО в Афганістані мало нагадувала сухопутну війну в Європі важкою артилерією і танками, яку майже всі міністерства оборони вважали такою, що ніколи не повториться.

А вона повторилася.

В Україні європейська війна, яка вважалася неймовірною, знищує скромні запаси артилерії, боєприпасів і протиповітряної оборони того, що дехто в НАТО називає європейськими «арміями бонсай» на честь крихітних японських дерев. Навіть могутні Сполучені Штати мають лише обмежені запаси зброї, яку хочуть і потребують українці, і Вашингтон не бажає забирати ключову зброю з важливих регіонів, таких як Тайвань і Корея, де Китай і Північна Корея постійно «нависають».

Зараз, через дев’ять місяців війни, фундаментальна неготовність Заходу спровокувала шалену боротьбу за постачання Україні того, що їй потрібно, одночасно з поповненнями запасів НАТО. Оскільки обидві сторони знищують зброю і боєприпаси темпами, яких не було з часів Другої світової війни, змагання за збереження арсеналів стало критичним фронтом, який може виявитися вирішальним для України.

За словами представників НАТО, кількість використовуваної артилерії вражає. В Афганістані сили НАТО, можливо, вистрілювали б навіть 300 артилерійських снарядів на день і не мали б реальних побоювань щодо протиповітряної оборони. Але Україна може випускати тисячі снарядів щодня і все ще відчайдушно потребує протиповітряного захисту від російських ракет і безпілотників іранського виробництва.

«День в Україні — це місяць або більше в Афганістані», — заявила Каміль Гранд, експертка з оборони Європейської ради з міжнародних відносин, яка донедавна була помічником генерального секретаря НАТО з оборонних інвестицій.

[caption id="attachment_142662" align="aligncenter" width="640"] Житловий комплекс, який постраждав під час російського удару в травні, в Слов'янську. Фото: Айвор Прікетт для The New York Times[/caption]

Минулого літа на Донбасі українці випускали від 6 000 до 7 000 артилерійських снарядів щодня, зазначив високопоставлений чиновник НАТО. Росіяни — від 40 000 до 50 000 снарядів на день.

Для порівняння: Сполучені Штати виробляють лише 15 000 снарядів щомісяця.

Тож Захід намагається знайти дедалі дефіцитніше обладнання та боєприпаси радянських часів, які Україна може використовувати зараз, включаючи ракети ППО С-300, танки Т-72 й особливо артилерійські снаряди радянського калібру.

Захід також намагається використовувати альтернативні системи, навіть якщо вони старіші, щоб замінити запаси дорогих ракет протиповітряної оборони та протитанкових Javelin, що скорочуються. Це — сильні сигнали західним оборонним промисловцям про те, що довгострокові контракти не за горами, і що слід використовувати більше змін працівників і запускати старі заводські лінії. Захід намагається закуповувати боєприпаси в таких країнах, як Південна Корея, щоб відправляти їх в Україну.

Є навіть дискусії про інвестиції НАТО у старі заводи в Чехії, Словаччині та Болгарії, щоб відновити виробництво 152-мм і 122-мм снарядів для української артилерії, яка все ще здебільшого радянської доби.

Але перешкод так само багато, як і можливих рішень.

Країни НАТО — часто з великою помпою — надали Україні передову західну артилерію, яка використовує 155-мм снаряди стандарту НАТО. Але системи НАТО рідко сертифіковані для використання снарядів, вироблених іншими країнами НАТО, які часто виготовляють снаряди по-різному. (Це спосіб для виробників зброї гарантувати, що вони продаватимуть боєприпаси для своєї зброї, як виробники принтерів заробляють гроші на чорнильних картриджах.)

Крім того, існує проблема законного експортного контролю, який визначає, чи можна відправляти зброю та боєприпаси, продані одній країні, до іншої країни, яка перебуває у стані війни. Саме тому швейцарці, які заявляли про нейтралітет, відмовили Німеччині в дозволі на експорт в Україну необхідних зенітних боєприпасів, які виготовили в Швейцарії і продали німцям. Аналогічне обмеження на експорт зброї діє в Італії.

Офіційний представник НАТО описав змішаний пакет систем, з якими тепер має впоратися Україна, як «зоопарк НАТО», враховуючи поширеність тваринних назв для зброї, як-от «Гепард» (німецька «гепард») і ракетної системи «земля-повітря» під назвою «Кротале». (французька гримуча змія). Тому поповнення запасів є складним питанням, як і обслуговування.

[caption id="attachment_142661" align="aligncenter" width="640"] Зенітний танк Gepard на заводі Krauss-Maffei Wegmann у Мюнхені. Фото: Фелікс Шмітт для The New York Times[/caption]

У росіян також проблеми з поповненням. Зараз вони використовують менше артилерійських снарядів, але їх у них багато, навіть якщо деякі старі та менш надійні. Москва також намагається наростити військове виробництво та, як повідомляється, прагне купити ракети у Північної Кореї та більше дешевих безпілотників у Ірану.

Враховуючи російську анексію Криму в 2014 році та війну на Донбасі, нові цілі щодо військових витрат НАТО — 2 відсотки валового внутрішнього продукту до 2024 року, з яких 20 відсотків — на обладнання замість зарплат і пенсій — здаються скромними. Але навіть вони були здебільшого проігноровані ключовими країнами-членами.

У лютому, коли почалася війна в Україні, запаси багатьох країн становили лише приблизно половину того, що мало бути, сказав посадовець НАТО, і було мало прогресу в створенні зброї, яка могла би взаємозамінно використовуватися країнами Альянсу.

Навіть у межах Європейського Союзу лише 18 відсотків витрат країн на оборону є кооперативними.

Для країн НАТО, які надали великі обсяги зброї Україні, особливо для прифронтових держав, таких як Польща та країни Балтії, її заміна виявилася складною проблемою.

Французи, наприклад, надали сучасну зброю і створили фонд у 200 мільйонів євро (близько 208 мільйонів доларів) для України, щоб купувати зброю, виготовлену у Франції. Але Франція вже передала Україні щонайменше 18 сучасних гаубиць «Цезар» — близько 20 відсотків усієї наявної артилерії — і не хоче надавати більше.

Європейський Союз схвалив 3,1 мільярда євро (3,2 мільярда доларів) для відшкодування державам-членам за те, що вони надають Україні, але цей фонд, Європейський фонд миру, вичерпаний майже на 90 відсотків.

Загалом країни НАТО наразі надали Україні зброї на близько 40 мільярдів доларів, що приблизно дорівнює річному оборонному бюджету Франції.

Інший посадовець НАТО сказав, що менші країни вичерпали свій потенціал, це 20 із 30 членів НАТО. Але решта 10 можуть надати більше, припустив він, особливо потужніші союзники: Франція, Німеччина, Італія та Нідерланди.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг порадив Альянсу, зокрема Німеччині, що керівні принципи НАТО, які вимагають від членів зберігати запаси, не повинні бути приводом для обмеження експорту зброї в Україну. Але правда ще й у тому, що Німеччина та Франція, як і Сполучені Штати, хочуть відкалібрувати зброю, яку отримує Україна, щоб запобігти ескалації та прямим нападам на Росію.

[caption id="attachment_142660" align="aligncenter" width="640"] Українські військові стріляють із французької самохідної гаубиці Caesar по російській цілі в Донецькій області в червні. Фото: Тайлер Хікс / The New York Times[/caption]

Українці хочуть щонайменше чотири системи, які Захід не надав і навряд чи надасть: ракети класу «земля-земля» великої дальності, відомі як ATACMS, які можуть вразити Росію та Крим; західні винищувачі; західні танки; і набагато більш досконалий протиповітряний захист, сказав Марк Ф. Кансіан, колишній стратег Білого дому зі зброї, який зараз є старшим радником у Вашингтонському центрі стратегічних і міжнародних досліджень.

ATACMS із радіусом дії близько 190 кілометрів не дадуть через побоювання, що вони можуть вразити Росію; танки і винищувачі просто надто складні, потрібен рік або більше, щоб навчитися використанню та обслуговуванню. Щодо протиповітряної оборони, сказав Канчіан, НАТО і Штати дезактивували більшу частину своєї протиповітряної оборони малого радіусу дії після холодної війни, і тут мало що можна вдіяти. Виробництво більшої кількості може тривати до двох років.

Технічне обслуговування є ключовим, але є відносно простіше обладнання, скажімо, гаубиця М-777, передана Україні. Маючи потрібні частини, український інженер може зв’язатися з американським артилерійським офіцером у Форт-Сіллі, штат Оклахома, і поговорити про технічне обслуговування через Zoom.

Україна також виявилася адаптивною. ЗСУ відомі в НАТО як «Армія Макгайвера», що є посиланням на старий телевізійний серіал, у якому герой винахідливий та імпровізує з усім, що потрапляє під руку. Для обстрілу російських позицій на острові Зміїний, наприклад, українці поставили «Цезарі» з 40-кілометровим радіусом дії на баржі й відбуксирували їх на 10 кілометрів, щоб вразити острів, який був за 50 кілометрів. Україна також потопила «Москву», флагман російського Чорноморського флоту, власними адаптованими ракетами та створила безпілотники, які можуть атакувати кораблі в морі.

Американські посадовці наполягають, що їхні військові все ще мають достатньо матеріальних засобів, щоб продовжувати постачати Україні та захищати інтереси США в інших регіонах.

«Ми прагнемо забезпечити Україну тим, що їй потрібно на полі бою», — заявила Сабріна Сінгх, заступник прес-секретаря Пентагону, цього місяця після оголошення про додаткові ракети Stinger для України.

Вашингтон також розглядає старіші, дешевші альтернативи: надання Україні протитанкових ракет TOW, яких має багато, замість Javelin, і ракет класу «земля-повітря» Hawk замість новіших версій. Але посадовці все більше підштовхують Україну до того, щоб вона була більш ефективною і не збивала, наприклад, ракетою за 150 000 доларів безпілотник, вартість якого 20 000 доларів.

Деяка зброя вже закінчується.

Станом на вересень американські військові мали обмежену кількість 155-мм артилерійських снарядів у своїх запасах, а також — керованих ракет, ракетних установок, гаубиць, Джавелінів і Стінгерів, згідно з аналізом Канчіана.

Дефіцит 155-мм артилерійських снарядів, «ймовірно, найбільше турбує планувальників», сказав Канчіан.

«Якщо ви хочете збільшити виробничу потужність 155-мм снарядів, — сказав він, — мине, ймовірно, чотири-п’ять років, перш ніж ви почнете бачити, як вони сходять з конвеєра».