«Канатівський стрілець»: судити не можна виправдати
– Було темно, і я не бачив хто це був. На мене був здійснений раптовий напад, через що я був змушений без попереджувального пострілу зробити так, як прописано у статуті Збройних сил України, – застосовувати зброю у разі явного нападу на вартового.
Я охороняв зенітну установку, тому, якщо б це були цивільні люди, могло б знести півполігона і знову ж таки був би винним я…
Ігор Гуртовий намагався говорити спокійно, але голос його тремтів. Вперше він не дає свідчення у кабінеті слідчого або суддям, сидячи у клітці в залі судових засідань. Цього разу поряд з ним журналісти, громадські активісти, представники ГО «Бойове братство». Це ті, які знають, що таке військова служба і як має поводитись караульний під час чергування. Усі вони вже понад півроку не просто спостерігають за перебігом судових розглядів, а підтримують недавнього солдата-контрактника, не пропускаючи жодного судового засідання. Вперше він не в камері і без кайданок. Хоча це ще не свобода, Ігорю тільки-но змінили перебування під вартою на домашній арешт, та це вже щось!
Загибель двох десантників у Канатовому у вересні минулого року набула чималого резонансу. Відразу усі «шишки» тоді полетіли у бік вартового, солдата-контрактника Ігоря Гуртового, який пострілами з автомата позбавив їх життя. І тільки у процесі розслідування справи, порушеної за статтею 115 ККУ з усіма її частинами (умисне убивство, що тягне на довічне позбавлення волі), почала вимальовуватись ймовірна картина того, що сталося. Тієї ночі солдат охороняв надважливий об‘єкт – зброю, яка в разі потрапляння до рук ворога може завдати непоправної шкоди. У даному випадку міг потрапити під загрозу Кропивницький. Адже не треба забувати, що в країні йде війна і від нашого противника можна чекати будь-яких провокацій. У цей час, як далі стало відомо, на території частини проходили навчання, і десантники отримали завдання «зняти вартового». Зняли…
Уже півроку Гуртовий знаходиться під вартою, його справу розглядає цивільний суд – Кіровоградський районний, хоча мав би військовий суд, але такого у нас немає. Військова прокуратура наполягає на тому, що він вчинив умисне убивство, з чим не згоден сам підозрюваний, його адвокати та побратими. Прокурори ж, ґрунтуючись на тому, що, будучи на волі, Гуртовий може скористатися своїми зв‘язками, придбати зброю і шантажувати потерпілих, наполягали на триманні під вартою.
Неодноразово вимагав звільнити з-під варти і замінити цей запобіжний захід на домашній арешт захисник підсудного Олександр Язан, покладаючись на численні приклади з європейського правосуддя. Також він навів чимало аргументів на користь підозрюваного – хворі дружина та мати, малолітній син, позитивна характеристика тощо. Побратими Гуртового були готові узяти його на поруки, даючи гарантії, що він нікуди від суду не дінеться, бо не має за собою вини і сподівається все ж на справедливу розв‘язку справи.
Засідання колегії Кіровоградського районного суду під головуванням Дмитра Терещенка, що відбулося 4 квітня, вперше проводилося онлайн і його могли дивитися в усіх куточках України. Воно стало переломним у процесі, бо віднині справа розглядатиметься не за ст.115 ККУ, як навмисне убивство, а за ч.2 ст.418 ККУ (Порушення статутних правил вартового (вахтової) служби чи патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким призначено дану варту (вахту) чи патрулювання, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці), яке карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а також передбачає умовне покарання. На згаданому засіданні після того, як заслухали висновок експерта, військовою прокуратурою Кіровоградського гарнізону Південного регіону України, яка керує справою підозрюваного, а саме прокурором було внесено пропозицію про зміну обвинувачення.
Такий поворот подій, на який, напевно, очікували адвокати потерпілого і він сам, викликав доволі бурхливу реакцію у потерпілої сторони. Мати загиблого Озерова, його перша дружина і вдова, а також вдова Тимофеєва висловилися проти пропозиції прокурора. До речі, вони розповіли, що зверталися до командування військової частини, де служили їхні рідні, аби там дали пояснення, чому сталася ця трагедія, та вмотивованої відповіді звідти так і не надійшло.
– Наші діти страждають без батьків, тож нехай це відчує на собі і його дитина, – висловилася одна з потерпілих.
Крім цього, родина Озерових подала заяву на відшкодування моральних витрат Гуртовим – 300, 400 і 400 тисяч гривень. Вдова Тимофеєва від такого позову відмовилася, хоча на її руках теж залишився малюк. Але такі суми для людини, яка живе у гуртожитку із хворою дружиною та дитиною, непідйомні. Тим більше, що його контракт на службу закінчився 28 лютого цього року, тож він зараз безробітний.
Заслухавши новий обвинувальний акт, адвокат підозрюваного Олександр Язан вніс на розгляд суду клопотання, в якому він запропонував змінити міру запобіжного заходу, яка була обрана для його підсудного, з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Потерпіла сторона, а також прокурор не підтримали пропозицію захисника, наполягаючи на тому, що підозрюваний може чинити тиск на свідків, переховуватися від суду, а також, вміючи поводитися зі зброєю, вчинити інші злочини. Порадившись, судді підтримали клопотання адвоката та змінили міру запобіжного заходу на домашній арешт. Відразу в залі суду підозрюваного відпустили.
Суддівське рішення знову збурило хвилю пристрастей у потерпілих, бо цього вони вже аж ніяк не очікували. Сльози та істерика призвели до того, що декому з них довелося викликати «швидку».
Фінал того дня видався майже детективним. Аби підозрюваний та схвильовані до краю жінки не зустрілися, Гуртового вивели «чорним» ходом у двір, де він поспілкувався з журналістами. Звідти у машині із затемненими вікнами вивезли з подвір‘я суду. Далі він поїхав у СІЗО за своїми речами. Потім його доправили до фактичного місця проживання, де він перебуватиме під домашнім арештом.
Наступне засідання має відбутися 13 квітня, де свої показання мають дати свідки трагедії. До кінця судового розгляду ще багато часу і яким буде його фінал, зараз ніхто не скаже. Тож далі буде.
Світлана Костенко, «Народне слово»
