Чорний археолог з Кіровоградщини: «Якщо ти мародер, який заробляє на могилах, – довго не протягнеш»
Володимир Ткачов, «Кіровоградська правда»
Кілька років тому археологічна знахідка на Кіровоградщині стала сенсаційною для істориків, які вивчають трипільську культуру, – у 2012-му спільна експедиція українських і британських учених поблизу села Небелівка Новоархангельського району знайшла на території трипільського поселення унікального теракотового вівтаря, якому щонайменше шість тисяч років!
Нещодавно «КП» розповідала про розкопки у Благовіщенському районі, а буквально днями – у Голованівському знайшли сліди прадавнього поселення.
Однак не лише науковцям цікава історична минувшина регіону. Мисливці за скарбами, озброївшись старими картами і металошукачами, буквально наступають на п’яти ученим. Нерідко вони «барахолять» кургани, невідкриті досі військові поховання і за рахунок цього поповнюють приватні колекції – свої чи чужі. «КП» вдалося поспілкуватися з одним із «чорних» археологів. Той погодився відповісти буквально на кілька запитань і лише анонімно.
- З чого почалося ваше захоплення?
- Зіграв випадок. Якось на роботі працював бульдозер і ось у глиняному відвалі я знайшов німецького багнета. Після цього вирішив придбати металодетектор і спробувати самому проводити пошуки старожитностей. Вартість інструмента буває різною – все залежить від вимог до нього. Якщо потрібен металошукач із дискримінатором металів, то його ціна становитиме від шести тисяч гривень. Якщо ж мова про професійну техніку, то, зрозуміло, обійдеться набагато дорожче.
- Які цінності вдавалося знайти?
- Артефакти, пошук яких я проводжу, лежать не в курганах чи могильниках, а просто неба на полях чи пустирях. Це не історична спадщина! Якось на пляжі серед купи сміття мені вдалося знайти золоту каблучку, а також каблучку, хрестик і ланцюжок зі срібла. Не очікував, що так поталанить…
Найцікавіша знахідка була, мабуть, скіфська стріла, яка лежала практично на поверхні поля. Попри вік, вона ще й добре збереглася. Також якось пощастило знайти мідну монету Російської Імперії номіналом дві копійки, датовану 1874 роком…
- Щось зі знайденого продавали?
- Так, знайдені на пляжі прикраси. Взагалі-то я не продаю артефакти, але довелося. Якщо не помиляюся, за ті знахідки виручив близько чотирьох тисяч гривень.
- Що впливає на те, аби були гарні знахідки?
- У кожного є власна фішка: духів задобрювати – монетку закопати чи якісь солодощі. Хтось біля місця, де збирається вести пошуки, відкрито щось просить. Другі, як і я, мають обереги й талісмани… Однак, то все лірика. Існує влучний вислів: «Жодна підкова не принесе тобі щастя, поки ти її не одягнеш і не працюватимеш, як кінь». От і в моїй справі все вирішує наполегливість і терпіння.
- Чи взагалі безпечно займатися такими пошуками?
- Усе залежить від ситуації, тобто, що і яку мету переслідуєш. Якщо ти мародер, який «бомбить» могили і відбирає речі померлих задля наживи, довго не протягнеш однозначно. Крім того, треба бути обережним, адже наш край не оминула війна і земля зберегла в собі чимало небезпечних речей. Тому це хобі є доволі ризикованим. Слід пам’ятати, жодна знахідка не варта життя.
- Як ви ставитеся до того, що офіційні археологи вважають, що ви шкодите національно-культурній спадщині?
- Раніше дратувало, коли мене називали «чорним» археологом. Нині перестав реагувати на такі закиди. Для себе я знаю, що не роблю нічого мерзотного.
