Жителька Кропивницького на інвалідному скутері подорожує світом (ФОТО)

Любов Попович, «Кіровоградська правда», фото з соцмережі

Можливо, комусь здається, що для подорожей іншими країнами людям із обмеженими можливостями потрібні надзвичайні зусилля на рівні героїчного вчинку. Для кропивничанки Марини Шевченко – це звична справа, яка приносить задоволення. На інвалідному електроскутері жінка, яка має проблеми з опорно-руховим апаратом, об’їздила з десяток країн.

Що мотивує її до подорожей, що вразило найбільше в заморських країнах, Марина розповіла «КП».

Про Марину Шевченко «КП» двічі розповідала навесні і влітку цього року. У жінки поцупили електроскутер, без якого вона, як без ніг. Тоді газета кинула клич про допомогу, аби відшукати і повернути засіб пересування жінці. На щастя, історія завершилася добре, правоохоронці розшукали скутер. А Марина знову отримала можливість подорожувати світом.

– Дуже люблю гарні місця. Вони мене надихають. У Кропивницькому знаю кожен мальовничий куточок. Утім свого міста мені стало замало і вирішила подивитися світ, – розповідає про втілення своєї мрії Марина Шевченко і додає, у виборі країни для подорожі поєднала корисне і цікаве. – Взимку треба було оздоровлюватися, тому свій вибір зупинила на теплих країнах, куди з нашої холодної пори року можна поринути в літо. Першим відвідала Єгипет. Вразила інша культура, інші люди, незвичні краєвиди. А далі були Арабські Емірати, Шрі Ланка, Ізраїль, Туреччина, Франція, Італія і Болгарія.

Звісно, наважитися на подорож у далеку країну та ще й на інвалідному скутері жінка відважилася з острахом. Марина не повністю прикута до інвалідного візка, вдома може трохи пересуватися на милицях, але на вулиці її «ноги» – це електроскутер. Найпершим бар’єром, який ставав на заваді, були думки про пристосованість тамтешньої інфраструктури для пересування людей із обмеженими можливостями. Утім мрія перемогла.

- Звісно, хвилювалася, чи зможу пересуватися там. Але коли поїхала у першу подорож до Єгипту, мої страхи розвіялися. У Кропивницькому замовила маршрутку до аеропорту в Борисполі, а там є служба, яка допомагає інвалідам сісти в літак. У Єгипті мене теж уже чекали і допомагали пересуватися. Одразу вразило те, що там для особливих людей пристосовано все, – ділиться враженнями співрозмовниця «КП».

Маючи гіркий досвід непристосованої інфраструктури для інвалідів у рідному місті, Марина готувалася до такої ж ситуації і в інших країнах. Через це, каже, потрапляла навіть у курйозні ситуації.

– Поїхала в Арабські Емірати і, зважаючи на вітчизняну ситуацію, готувалася і в цій країні долати сходи і бордюри. Але там скрізь є пандуси. А там, де є сходи, для інвалідів облаштовані спеціальні ліфти, з допомогою яких вони можуть здолати перешкоду. Я ж не знала цього. І коли, виїжджаючи з аеропорту, наткнулася на кілька сходинок, упевнено почала їх долати. Всі люди почали на мене дивитися з великим подивом, а потім підказали, що можна скористатися спеціальним підйомником, – сміється мандрівниця і додає, такі ж ліфти у цій країні є в метро, а всі супермаркети й інші будівлі мають пандуси, аби люди з обмеженими можливостями мали доступ скрізь.

Співрозмовниця «КП» каже, найбільше у плані доступності їй сподобалися дві країни – Арабські Емірати і Франція.

– У Франції курсують автобуси, де пандус для візків висувається автоматично. Водій натиснув кнопку і людина може сама заїхати до салону, не треба вставати і допомагати. Дуже хотілося б, аби і в нас був такий громадський транспорт. У нас чому часто інваліди скаржаться, що не можуть сісти в автобус? Бо водієві треба встати з-за керма, вручну висунути пандус, допомогти візочнику потрапити в салон, аж потім їхати. Не всі водії хочуть це робити, – розмірковує жінка і додає, у цьому плані її вразила навіть Болгарія, де вона була кілька місяців тому. – Здавалося б, ця країна недалеко від нас, але настільки разюча різниця. У Кропивницькому я мушу їхати на скутері проїжджою частиною, а у Варні облаштовані окремо велодоріжки і тротуари для пішоходів, скрізь є пандуси. Звернула увагу, що там дуже багато людей пересуваються на таких електроскутерах, як і я.

Жінка розповідає, подорожує або з чоловіком, або з маленькою донькою, інколи сама. Каже, мандрувати на скутері нескладно, коли є допомога.

– В Україні здебільшого їжджу потягом. Замовляю спеціальну допомогу на вокзалі і скутер мені заносять до тамбура вагона. Так само допомагають його покласти до вантажного відділення автобуса, а в аеропорті – до літака. За кордоном усе набагато простіше. Там скрізь усе облаштоване так, щоб особливі люди могли добратися у будь-яке місце без проблем – і транспорт, і вулиці, і приміщення, – продовжує Марина Шевченко і пригадує, коли була в Італії, переїжджала в різні міста потягом. Поруч із нею у вагоні їхали чоловік із дружиною абсолютно незрячі. Каже, дивувалася, бо ці люди подорожують і не бояться труднощів у пересуванні.

Мандрівниця зазначає, в усіх країнах, де довелося побувати, вражала пристосованість інфраструктури.

– Насправді це дуже приємно вражає, бо все можеш робити самостійно, без сторонньої допомоги, ні від кого не залежати. Там відчуваєш себе такою ж людиною, як і всі, – констатує співрозмовниця «КП» і скрушно нарікає, що такого ставлення хоче і в рідному місті та країні.

Марина Шевченко розвіює міф, що подорожувати – це дорого. Каже, якщо правильно спланувати поїздку і підготуватися заздалегідь, то мандрівка цілком посильна навіть для українців із невеликими статками.

– Для подорожі потрібні не такі великі гроші, як здається. Можна це робити цілком ощадливо. Головне – правильно спланувати і купити квитки заздалегідь. Для цього зовсім не обов’язково цілий рік в усьому собі відмовляти, аби назбирати грошей, – ділиться досвідом мандрівниця і каже, нещодавно купила квитки в Іспанію всього за чотири тисячі гривень на двох. Але їхатиме туди аж через рік.

– Так подорожувати значно дешевше. Крім того, вже купила квиток із Іспанії у сусідню Португалію, який обійшовся мені близько тисячі гривень, – розповідає про плани наступної поїздки Марина і додає, якщо за цей час знайде дешеві квитки ще в якусь країну, то із задоволенням гайне.

Сьогодні Марина Шевченко вже може порівняти, у якій країні найкраще жити інвалідам.

– З усіх країн, де пощастило побувати, найбільше хотіла б жити у Франції. Крім того, що там усе пристосовано для людей із особливими потребами, там особлива, спокійна, розмірена атмосфера, – зауважує жінка.

Кропивничанка певна, такої мети – подорожувати – досягти не важко, якщо заздалегідь планувати поїздку, відкладати гроші і рухатися до мети легко, з задоволенням і комфортом.

– Для когось маленька перешкода здається великою, а для когось і велика – не перешкода, якщо маєш мрію і прагнеш її здійснити, – переконана співрозмовниця «КП».