Бабкін про свою творчість: Не прикольна, не кльова, вона просто для когось має значення
Наталка Маринець, «Кіровоградська правда»
Харків’янин Сергій Бабкін на сцені майже два десятки років. Він відомий музикант і актор, автор і виконавець власних пісень. Багато хто його знає як учасника гуртів. Нині Бабкін частіше виступає сольно. Усе життя говорив і творив російською. А нещодавно презентував свій перший повністю україномовний альбом – «Музосфера». Як працював над ним – Сергій розповів «КП».
– Просто прийшов час, коли я зміг випустити повноцінний україномовний альбом. У ньому – дванадцять пісень. На підготовку «Музосфери» вплинуло все: життя, простір, час, те, що ми бачимо, чого торкаємося, що відчуваємо, все, що нас стосується, наші міркування... Сюди я обрав усе най-най-найкраще, – ділиться співак і додає, насправді, перехід на українську мову для нього був непростий як для російськомовної людини. – Коли я намагаюся правильно і гарно говорити, люди кажуть: «Дивися, у тебе виходить, нормально все». І знаєте, така велика радість з’являється, коли вдається гарно говорити українською.
Усе життя харків’янин спілкувався російською. Каже, оточення було таким. Згодом, надихнувшись, став писати пісні українською мовою. Зізнається, це набагато простіше, ніж спілкуватися.
– Писати – це зовсім інше. Мені здається, набагато простіше, ніж говорити. Хоч і робота над піснею – це довгий процес. У якийсь момент у голові народжується мелодія, наспівую її на диктофон у телефоні. Далі відволікаюся, займаюся якоюсь іншою справою… За кількадень згадую про мелодію, а тут уже і текст з’явився. Ось так поволі складаються куплети, приспіви, – ділиться співрозмовник. – Часом, аби правильно підібрати слова українською, задля перевірки себе, заглядаю у словник. Буває, хочу сказати, але не розумію, як це буде українською. Придумав рядок, а в якомусь слові маю сумніви, тоді дивлюся – о, клас, так, це те, що я мав на увазі… Але часто такий переклад кострубатий. Тож коли текст готовий, надсилаю друзям, які гарно знають українську, і прошу перевірити чи все правильно. Буває, доводиться замінювати слова, аби краще передати настрій, зміст того, що хочу передати піснею. Наприклад, трек «Хто далі йде» переписував чотири рази. Ніколи з жодною піснею такого не було.
Пісні, які не потрапили наразі до жодного з альбомів, поки чекають на свій час.
– Знаєте, я ніколи не розумів, як уже написані пісні можна залишити чи просто забути про них. Мені їх шкода, я не можу їх убивати таким чином, – пояснює Сергій Бабкін. – В альбомі «Не вбивай» чому так багато пісень – аж вісімнадцять? Мені казали, ну, можна ж менше, ну, втомиться ж людина слухати... А я не можу їх викинути. Ні, давай усі туди… Є ще інші пісні, які я виконую на концертах, але їх немає у жодному альбомі. Наприклад, пісня «Ще зовсім молода». Я її дуже люблю. І схожих багато. Мабуть, прийде час, я їх усі зберу, запишу не альбомом, а от просто випущу у світ, як щось закулісне.
Нині співак мріє реалізувати кілька музичних проектів, але, зізнається, поки не має на це часу.
– Маю чимало планів. Найперше мрію втілити два – хіп-хоп і театралізовану історію. Але це все час. Поки лише про це думаю. А коли це робити? – риторично запитує артист.
Він зізнається, цікаво випробовувати себе на різних майданчиках, отримувати нові враження і бути корисним для інших.
– Якщо тобі цікаво, тебе це приваблює, ти хочеш спробувати, то безперечно слід братися за справу. Я теж пішов, як і всі інші, брати участь у відборі на Євробачення. Але там переважно молодь... Зіграв у комедії «11 дітей із Моршина». Також озвучив легендарного викрадача Різдва – Грінча в однойменній стрічці. Чомусь дуже сподобалася ця робота. Був тренером на шоу «Голос країни» й учасником у «Танцях із зірками», – ділиться Сергій Бабкін. – Для мене не має значення, сиджу я сьогодні в кріслі і когось обираю, чи завтра так само, як і вони, беру участь у конкурсі. Це говорить про мене, яка я людина. Я не вважав себе вчителем. Ми всі учні. Для мене важливий обмін енергетикою, де б я не був і в якій ролі.
Артист каже, у будь-якій обстановці знайде свого глядача і слухача.
– Я не люблю порівнювати. Особливо людей. Ніколи не замислювався над тим, який слухач у гуртів, у яких я беру участь – «5’nizza», «K.P.S.S» чи у сольного виконавця Сергія Бабкіна. Це щось на кшталт того, коли образно спитати в людини, яка ніколи не пила чай, який вона більше любить – чорний, зелений чи каркаде. Вони ж різні, правильно? Гіпотетично, прихильники гурту «5’nizza», мабуть, більш розкомплексовані, більш відкриті, сміливіші, як мені здається. У Бабкіна слухач сором’язливіший, скромніший, стриманіший, глибокий всередині. І якщо дуже потрібно, може бути дуже сильним. А так, мабуть, веде спокійний спосіб життя. Але це теорія, – каже співак і згадує випадок, який йому дуже запам’ятався. – Якось на прес-конференції дівчина у светрику під шию, в окулярах, стояла тихо і нічого не запитувала. А вже наприкінці підійшла до мене і тихенько сказала: «Дякую дуже за те, що робите. Дуже дякую». У відповідь я її просто обійняв. Це вийшло само собою. Це моя людина. Для такої, як вона, має значення, що я роблю. Не прикольно, не кльово, не «Вау!», не офігенно. Просто моя творчість має велике значення для когось.
