Запам’ятаємо борщ і сніг. Волонтери з Китаю і Бахрейну розповіли про своє стажування у помічнянській школі
Наталка Маринець, «Кіровоградська правда»
Помічнянська школа №2 взяла учать у програмі обміну студентів «спілкування без кордонів» від AIESEC. Протягом місяця – з 25 січня до 24 лютого у школі стажувалися двоє 18-річних хлопців – Кевін із Китаю та Седик із Бахрейну. Це перший візит хлопців в Україну. Що найбільше сподобалося – розповіли «КП».
– Я приїхав сюди, щоб бути волонтером і здобути новий досвід, вдосконалити свої знання англійської мови. Я хотів поспілкуватися з дітьми в інших країнах. Так вийшло, що я приїхав в Україну. Це мій перший візит сюди. Це дуже гарна країна. Люди гостинні, привітні і добрі. Мені сильно тут подобається – хороші вчителі, учні, гарна школа. І, звісно, мені дуже подобається ваша їжа. Звичайно ж, це вареники, борщ, сало. Я вперше їх скуштував – дуже сподобалися. Я запам’ятаю їхній смак, – посміхаючись розповідає Кевін.
Хоч за цей місяць у хлопця лише позитивні враження, він сильно сумує за батьківщиною. Найбільше засмутив той факт, що не зміг відсвяткувати Новий рік із родиною, який у Китаї відзначають 5 лютого.
– Немає значення, де ти знаходишся, ти повинен обов’язково приїхати додому в Китай до родини. Це традиція. У цей день у нас готують великий обід, ми пишемо один одному побажання на спеціальних картках і ходимо в гості. І звичайно ж феєрверки. Я дуже сумував у цей день за родиною. Батьки пораділи за мене, що я поїхав в Україну. Але через те, що на Новий рік – одне з найголовніших свят – ми не зібралися разом, вони були дещо засмучені, як і я. Особливо бракувало у той день китайської їжі. Але ж і борщ дуже смачний, – зізнається хлопець.
Седик із Бахрейну в Україні також уперше. Його найбільше вразив сніг.
– Перше, що я побачив в Україні, – сніг. Я його взагалі вперше побачив. Це якісь неймовірні відчуття, що запам’ятаються назавжди. У нас пустеля, дуже спекотно, а тут – сніг. Сюди приїхав волонтером, щоб здобути новий досвід. Аби самому щось цікаве дізнатися і навчити якимось простим речам інших. Ніколи не думав, що є така гарна країна, як ваша, доброзичливі люди. Почуваю себе, як удома, – розповідає «КП» Седик.
У школі хлопці викладають англійську. Щодня проводять по три уроки в старших класах.
– Кожного дня вони ведуть три уроки. По черзі – один урок, наприклад, Кевін, два – Седик, або навпаки. Я інколи допомагаю перекласти, організувати процес, адже вони не носії мови, – розповідає вчитель англійської Олена Шумова. – Ми їм організували зустріч, як кажуть, у кращих українських традиціях, співали відомі українські пісні, але англійською мовою, вірші розповідали... Спочатку вони дивилися, як я викладаю уроки. Потім розповідали про себе і знайомилися з учнями. Наступні уроки проводили і розповідали, чому важливо вивчати англійську мову. Один із них відповідає за технічну складову, інший веде урок. Спочатку Кевін і Седик були сором’язливі і наші діти з насторогою ставилися до них, а зараз – як до друзів. Наші стажери дуже виховані, хороші хлопці.
У Помічній Седик і Кевін живуть вдома в одинадцятикласника Едика Когодовського. Хлопцям дуже подобається нова родина. Кажуть, бабуся ставиться до них, як до рідних.
– Дуже добре нас прийняла родина Едика. Його бабуся ставиться до нас, як до своїх онуків. Дуже добра і гостинна. Едик уже став другом, разом проводимо час, готуємося до занять. Підказуємо один одному щось. Ми з ними можемо не тільки про школу поспілкуватися, але й просто провести гарно час, – зізнається Седик.
Задоволений новими товаришами і сам Едик.
– Ми знайшли спільну мову одразу. Я знаю англійську дуже добре і ми допомагаємо один одному вдосконалювати знання. Разом ходимо до школи і додому. А у вихідні просто відпочиваємо, гуляємо містом. Показую цікаві місця в Помічній, наприклад, башту Шухова, музей-потяг... В один із вихідних їздили в Кропивницький. Вони просять мене, щоб я навчив їх української мови. Уже знають кілька слів – «Привіт», «Добрий день», «Смачного», «Як у вас справи», «На добраніч» та інші, – ділиться з «КП» Едик.
Самі хлопці кажуть, що дуже стараються, але спілкуватися українською важко.
– Я зовсім не говорив українською. Почав вивчати її вже тут. Перше слово, яке ми тут вивчили – «Дякую». Дуже складно вимовляти українські слова, – каже Седик.
Це не перші іноземні гості у Помічній. Раніше «КП» розповідала про волонтера Корпусу Миру з Америки Майкла, який безкоштовно навчає і дітей, і дорослих англійської. У вересні за такою ж програмою, як і Седик із Кевіном, працювали волонтери з Туреччини.
– Ми намагаємося брати участь у багатьох міжнародних проектах, які нам допомагають покращити якість освіти для наших дітей, зацікавити їх і надати ті можливості, яких раніше не мали. Коли нам обласне управління освіти повідомило про проект найбільшої у світі міжнародної молодіжної організації AIESEC «Спілкування без кордонів», ми одразу за цю можливість вхопилися. Дві наші школи – №2 і №3 – подали заявки. Дуже вдячні, що саме нашій громади виказали довіру і саме наші навчальні заклади стали її учасниками. Знаємо, заявок було чимало. Цей проект розпочався у вересні. Тоді у школі №3 були два волонтери з Туреччини. І ось зараз дійшла черга до школи №2. З радістю зустріли волонтерів. Прекрасно, коли є такі можливості. Ми й надалі братимемо у них участь, – сказала начальник відділу освіти Помічнянської міської ради Ніна Семашко.
