Прийомна мама з Долинської: «Коли взяли дитину в родину, нам наче світ розвиднився»

Любов Попович, «Кіровоградська правда»

Ця неймовірна історія людської любові і милосердя сталася у Долинській. Там подружжя Сергія і Валентини Яковчук від чорного горя врятував маленький хлопчик Вова, а вони подарували йому безмежне море батьківської любові і турботи. Як малюк знайшов нову родину, а батьки – сина, з «КП» поділилася мама – Валентина.

– У нашій родині сталося велике горе – у 2010 році трагічно загинув вісімнадцятирічний син. Не можна словами передати, що ми тоді пережили, і ті чорні дні тривали чотири роки, поки у нашій родині не з’явився маленький Вова, – розповідає жінка.

Аби хоч трохи відійти від горя, осиротілі батьки вирішили взяти в родину дитину сироту. Двічі зверталися в опікунську службу, там їм пропонували двійко дівчаток і хлопчиків, але щось не складалося і вони поверталися ні з чим. Коли знову наважилися взяти дитину, Валя для себе вирішила – третя спроба точно має бути вдалою.

– Нам запропонували взяти хлопчика з Долинської, якому на той момент був рік і два місяці. Його вилучили з сім’ї і він перебував у будинку дитини в Кіровограді. Коли приїхали подивитися, його винесли до нас і поставили на килим. А він дивиться на мене такими округлими оченятами, з такою надією, наче бачить в мені маму… Я тоді зрозуміла, що він буде нашим, – не стримує емоцій Валя і згадує, тоді працівники опікунської служби зізналися, що сумнівалися, чи давати їм дитину, бо вважали, що подружжя заможне і живе для себе, але коли побачили, як вони прийняли дитину, всі сумніви розвіялися.

Майже два місяці Валентина і Сергій збирали різноманітні документи, поки їм дозволили забрати Вову додому. З того часу майже три роки хлопчик живе в повноцінній родині.

– Коли Вова у нас з’явився, нам наче світ розвиднився. Дуже тяжко було переживати наше горе, але ця дитинка нас врятувала, наше життя наповнилося смислом, нам є заради кого жити. Розумієте, ми вже не такі молоді, Сергію – 49, мені – 45. Але ні на мить не вагалися брати в родину такого маленького хлопчика і дуже радіємо, що він у нас є, – зізнається Валя і додає, у серпні Вовчику виповниться чотири роки. Прийомна мама радіє, що він дуже розвинений і енергійний. – Це дзига, а не дитина, дуже енергійний, має гарно розвинену моторику рук. В садочку поки інші діти ще щось ліплять з пластиліну, а він уже зробив. Поки трохи мова «шкутильгає», але ми наполегливо над цим працюємо.

Прийомні батьки знають біологічну матір Вови, адже живуть в одному місті. Валя каже, її не лякає те, що колись хлопчик дізнається правду.

– Я цього не боюся. Навпаки, коли прийде час, сама усе йому розповім. Його вилучили з неблагополучної родини. Його біологічна матір позбавлена батьківського піклування за рішенням суду, бо має розлади психіки. Вона знає, що її дитина живе у нас, інколи люди мені переказують, що вона згадує про сина, але в нашу родину вона не втручається. Думаю, що син, коли виросте, усе зрозуміє і сам вирішить, яке прізвище взяти. Головне, що він росте у повноцінній родині, – каже співрозмовниця «КП».

Нині батьки вкладають усі зусилля у розвиток і виховання прийомного сина. Сергій працює на залізниці, а Валя – майстром виробничого навчання у Новгородківському профтехучилищі, Вова ходить до дитячого садочка. Батьки щиро радіють навіть найменшому успіху хлопчика.

– Ось нещодавно він почав говорити реченнями. Ми дуже зраділи, бо вже хотіли віддавати його на заняття з логопедом, але нам порадили ще трохи зачекати, він і сам намагається говорити краще. Вова навіть виховує нас. Дуже не любить, коли хтось кричить. Ми з чоловіком навіть не розмовляємо голосно, бо він свариться пальчиком на нас і каже: «Ну-ну!». Взагалі мій чоловік не дуже сходився з дітьми, але коли у нас з’явився Вова, він відтанув і зараз вони нерозлучні. Малий дуже тягнеться до тата, навіть більше ніж до мене, – сміється і радіє успіхам сина Валя.

Поки Вова ще маленький, але мама і тато мріють про його майбутнє.

– Мрію, коли він виросте – стане лікарем. Але головне, щоб він був хорошою людиною, – поділилася прийомна мама.