«Моя маленька незалежність»...
Геннадій Рибченков, «Україна-Центр»
Є у Святослава Вакарчука не така й мегапопулярна, але хороша пісня. І вона начебто не про те, що відразу здається, а про чоловіка і жінку, взаємини, - принаймні мені так здається, хоча хто знає, який сенс вже не музикант, а політик тоді вкладав у свої рядки? У будь-якому випадку, це було створено до. До 2014-го, коли... Є там у нього таке:
Вона втрачає сили,
У неї зводить крила.
Вона, мов Жанна д’Арк,
Але так по-кіношному красива.
Моя субтильна незалежність
28 років нашої незалежності, а епітет «субтильна», хоч і «красива», до неї можна застосувати. Чому, навіщо, за що, врешті-решт?
Односкладових, прямих, правильних відповідей на запитання: «А як так?» не існує. Чому прибалтійські країни, співкамерники по СРСР, так скоро змогли прийти в норму після стількох років совка, а ми ні?
Без претензій на істину хочу озвучити свою гіпотезу. Головне - ми, як народ, ще в серпні 1991-го не поставили перед собою питання, абсолютне, біблійне: камо грядеши? Куди йдемо? З самого початку, з перших днів існування держави, ніхто чітко, конкретно, ясно не сказав, що ми будемо будувати, яку державу.
Зрозуміло, в той час, на початку дев'яностих, більшість влади було у комуністів, і вони бачили, що утворилася держава Україна як така собі філія СРСР, тільки тепер не треба було звітувати перед Москвою, роздавати гроші Кубі або Афганістану, витрачатися на ракети, ну і можна нарешті чесно пересісти в «Мерседес» після «Волги».
У них вистачало опонентів, завдяки яким частково у нас є сьогодні своя країна. Напевно, №1 того часу був Народний Рух України. Його програма була прекраснодушна і кришталево яскраава, але там майже не було відповідей на питання економіки, переважали питання нації тощод. Чому дивуватися? Рухом тоді керували суцільні гуманітарії - письменники Драч, Яворівський, Олійник, причому вони всі до одного ще недавно були не просто зразковими комуністами, а рупорами, глашатаями, сигнальниками-горністами тієї ще епохи. Глава Руху В'ячеслав Чорновіл - з тієї ж пишучої братії, журналіст. У них горіли очі, вони змінювали епоху, але, визнаємо через роки, вони мало що розуміли в державному будівництві та в тому, як працює економіка. У програмі Руху були прописані конкуренція і свобода, приватна власність, включаючи землю, але все це загально, без деталей, без дрібниць, в яких, як відомо, криється диявол. При цьому вони ратували за цілком соціалістичні речі типу безкоштовних медицини, освіти, культури, дотацій ЖКГ і т. д. Каша в голові була ще та.
Найголовніше - на початку дев'яностих ніхто, ні комуністи, ні рухівці, не відповів, та й не поставив тоді найважливіше запитання: а яку державу ми будуємо? Соціалізм по-новому? Капіталізм? Феодалізм, патріархат, пасторалізм, скандинавську модель або щось ще? І відповіді, як і чітко поставленого запитання, немає досі. І, можливо, через це у нас такі проблеми сьогодні. Ми частково зберігаємо варіант соціалізму з його типу безкоштовною медициною і неймовірною кількістю пільг, при цьому з ними сусідить хижацький капіталізм, про який писав ще Карл Маркс. Давайте вже раз і назавжди, без пошуків особливого шляху (залишимо це Росії), просто визначимося: що ми будуємо? Не соромлячись, візьмемо приклад тієї ж Швеції, яка дивним чином зуміла поєднати і соціалістичні речі, і цілком ринкову економіку. Просто взяти їхні закони за приклад і облаштувати у нас так само! Про це говоримо вже майже 30 років! Але ніяк не наговоримося.
Звичайно, я розумію всю примітивність судження - взяти і скопіювати, так майже ніколи ніде ні в кого не виходило. Але хоча б спробувати?
Спадщина совка жахливим чином гальмує наш розвиток. Ось ми досі не можемо визначитися, чи можна торгувати землею. Нашим фетишним чорноземом. Квартирами, машинами та іншим можна вільно розпоряджатися, а ось політики чомусь вважають, що якщо селянам дадуть повне право на землю, то вони моментально її продадуть якимось китайцям. Хоча б вивчили досвід сусідньої нелюбимої Росії. Там земля - вільний товар уже більше 15 років. Дозволено купувати іноземцям. І що ви думаєте, скупили там гектари всякі піндоси і китайці? Абсолютно ні. Нецікаво, невигідно. Повірте, якщо нова влада запустить ринок землі, то у нас буде все так само помірно спокійно, а китайці залишаться в Китаї.
Епітет «субтильна» з пісні Вакарчука, на жаль, можна застосовувати у нас багато до чого.
Чому, щоб у нас прокинувся той славний дух козацтва, про який на кожному кроці торочать усі ці роки, нам спочатку треба добре дати по мізках? Ганебно про це згадувати, але в Криму на початок 2014 року служили понад 20 тисяч людей в погонах - армія, прикордонники, СБУ, військова охорона Національного Центру управління і випробування космічних апаратів у Євпаторії (окремий унікальний підрозділ, про який ніколи не говорили). У більшості - нащадки славних козаків. Жоден з цих двадцяти тисяч не вистрілив, коли захоплювали їхні частини, хоча статут суворо це вимагає, я в армії служив, знаю. Здалися, злили. Щоб потім, через кілька місяців, люто боронити Дебальцеве й Іловайськ... Хоча це вже інші боронили, добровольці в першу чергу.
Вийшли з Криму лише шість тисяч наших служивих з 20 тисяч. Майже 70 відсотків залишилися служити Путіну. В цьому є щось не те.
Найбільше за ці 28 років мені подобалася наша безкомпромісна, відважна, нещадна боротьба з корупцією. Ось зараз на прапор підняли «Укроборонпром», Свинарчука та інші неприємні штуки, де нібито при справах Петро Порошенко. Так, актуально. Але чому ніхто вже не пам'ятає, як, приміром, не стало Чорноморського морського пароплавства, яке на момент здобуття незалежності України налічувало близько 400 суден, а вже через кілька років, при аудиті в 1997-му, - шість іржавих корит? А були там одні з найбільших в світі танкерів і суховантажів. Зараз їх немає. Не будемо мусолити імена тих, хто фігурував у тих справах, але, не секрет, там родичі перших осіб держави були замішані. Ау, прокуратура, СБУ, НАБУ, ДБР - ви не в курсі?
Чому ніхто вже не згадує сотні гектарів Межигір'я, які попередній президент Віктор Янукович «орендував» у держави по 314 гривень за гектар (хоча навряд чи він знав про ціну «оренди», не царська це справа)? Хто здав йому в оренду землю, яка за площею як цілий район Кіровоградщини? Люди відомі, звичайно, але ніхто з них навіть штраф не заплатив!
І так кругом, куди не кинь погляд. У нас не працюють найпростіші, примітивні, закони і норми. Ось щодня нам попадаються на очі автомобілі, водіїв і пасажирів яких не видно. Але ж за законом переднє, вітрове скло взагалі заборонено тонувати. Будете проходити повз чергового «Лексуса», погляньте на нього. У склі відіб'ється вся Україна...
Чому навіть ці, такі прості правила і закони не працюють? І як з когось вимагати, щоб працювали «більш важливі»? Тому ми давно перестали дивуватися, коли затриманих на хабарі чиновників скоро відпускають на свободу. Далеко в Київ за свіжими прикладами типу Гримчака ходити не треба. Торік спійманий на хабарі депутат міськради, в позаминулому році - депутат райради Кропивницького. І що? А нічого. І так було завжди. Пам'ятається, 11 років тому багато шуміли з приводу хабара в 150 тисяч гривень, отриманої головою сільради одного приміського села. Який результат? Правильно, він і сьогодні голова сільради. І скільки ще таких хабарних справ по районам просто тихо вмирають без наслідків для кого-небудь...
Якщо так буде тривати і далі (чому, на жаль, є передумови), то наша незалежність буде все так само «маленькою». А то і буде зменшуватися. І я маю на увазі навіть не географію.
На жаль, в дев'яності й двохтисячні ми трохи роздули власну національну велич, після першого Майдану взагалі вдавали з себе мало не найволелюбнішу націю планети. Законодавцем демократичних мод світу. А давайте ми хоч в чомусь іншому станемо лідерами, законодавцями, чейнджмейкерами?
І давайте нарешті ставати простіше і приземленішими. Досить надувати щоки з приводів, яких найчастіше насправді немає. І давайте тверезіше дивитися на речі.
Давно пора визнати той факт, що найвідоміші в світі автори, що мають відношення до України, - це не Тарас Шевченко і Ліна Костенко, а Чак Паланік і Андрій Курков. Якщо хто не знає, Чак Паланік (Палагнюк по-нашому читається його прізвище) - культовий американський письменник, його книга «Бійцівський клуб» просто порвала світ, є знаменитий фільм Девіда Фінчера, де грають суперзірки Бред Пітт, Едвард Нортон, Хелена Бонем Картер, Джаред Лето та інші. Брат Паланіка, до речі, живе десь у Житомирській області, сам він визнає своє українське походження, але поки на батьківщині предків не був. І так, Паланік - відкритий гей, і деякі його книги у нас просто не можуть бути видані, як книга «Щоденник», присвячена нещасним випадкам під час мастурбації. Але він же українець, так? І чому не видавати і такі його книги?
Андрій Курков пару разів уходив у десятку найбільш продаваних авторів Європи, і якщо ви не читали його «Пікнік на льоду» або «Гру в відрізаний палець», то це ваша недоробка.
А найпопулярніша в світі українська музика - це не Іво Бобул чи Павло Зібров, а Maruv, яку в нас навіть на «Євробачення» не допустили.
Перераховувати можна довго і не святково, на жаль. І доводиться повертатися до початку. У нас немає розуміння, куди ми йдемо і хочемо прийти, говорилося на початку статті. Так, у нас немає національної ідеї, як примітивно б це не звучало. Тут ми не виняток - запитай у жителя Танзанії, яка у них національна ідея, він мило посміхнеться у відповідь. Але є ж подібні у США, наприклад, - «зроби себе сам», сіонізм в Ізраїлі...
А яка ідея у нас? Немає відповіді. Точніше, як у Гоголя: «Куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не відповідає».
Звичайно, на початку 2014 року більш ніж популярною було формулювання цієї самої нашої національної ідеї від відомого літературного хулігана Леся Подерв'янського, в пом'якшеному вигляді вона звучить як «відчепіться від нас!» Влітку 2014-го це звучало не так уже й анекдотично. Але зараз зрозуміло, що на роки такої ідеї не вистачає, замало буде. Треба могутніше щось придумати. Сподіваємося, вже ростуть ті люди, які і придумають, і втілять.
Зі святом, друзі!
