Яке кіно крутили на Кіровоградщині під час і після німецької окупації (історичне ВІДЕО)
Володимир Мельник, старший науковий співробітник Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, «Народне слово»
Нещодавно прискіпливі кінокритики та вдячні глядачі вже вкотре відзначали День українського кіно. Буквально за декілька років вітчизняний кінематограф презентував такі стрічки на історичну та біографічну тематику, як «Таємний щоденник Симона Петлюри», «Іловайськ», «Крути 1918», «Червоний», «Аеропорт». Нині в кінотеатрах доволі успішно демонструється байопік «Заборонений» про видатного українського поета та дисидента з когорти шестидесятників Василя Стуса. Проте правильно підмічено, що реальна історія набагато цікавіша будь-якої художньої вигадки, навіть якщо вона написана талановитим сценаристом або екранізована умілим режисером. Підтвердження цього знаходиться в архівах, на гнучкій плівці кінодокументів.
Фахівець з кінодокументознавста В. Магідов у своїй праці «Зримая память истории» зазначав: «Особливу цінність мають ті зйомки, що зафіксували дійсність, яка перестала через деякий час фактично існувати. Такі кінозйомки є важливим джерелом при вивченні історії міста, його вигляду та побуту». З цим важко не погодитись. У документальних кадрах перед нами постають реальні об’єкти – площі, вулиці, будівлі, що з плином часу змінились. Найбільш помітні ці зміни після бойових дій, бомбардувань, обстрілів у період німецько-радянської війни 1941–1945 рр.
У 30-х роках минулого століття на теренах краю активно знімаються культурфільми, працюють рухомі кіноустановки і стаціонарні кінотеатри, діє кіровський філіал Одеського обласного відділення кінофототресту «Українфільм». З нападом нацистської Німеччини на Радянський Союз керівництву республіки та Кіровоградської області стало не до кіно, тому документальну кінозйомку на теренах краю проводили вже німецькі окупаційні війська. Вони дуже стрімко наступали і в середині серпня 1941 року загарбали усю територію Кіровоградщини. Саме про ці події йдеться у німецькій кольоровій хроніці «Battle of Kirovograd Аugust 1941. Invasion». У ній показано в’їзд в місто, на розі вулиць Верхньої Пермської та Великої Перспективної, біля Кафедрального собору та будинку Окружного суду.
https://www.youtube.com/watch?v=5uPitb3dWo8
Потім закадровий голос розповідає нам про 219-й саперний батальйон, який розташовується неподалік Кіровограда. Його завдання – ремонт мостів за лінією фронту. У кінозаписі говориться, що це не пропаганда, а живі зйомки війни, котра через декілька тижнів стане для цих солдатів справжнім жахом. Стверджується, що наступ німецької армії скоро зупиниться, причому не сталінською армією, а зниженням температури повітря, простіше кажучи, холодом і морозами. На кадрах чужоземці активно утепляються, будуючи собі житло (зрубні хати) на новому місці. Цю кінохроніку використано у створенні документального циклу з 13-ти серій «Друга світова в HD кольорі» («Гітлер атакує Схід» – 5 серія, 2009 р.), у якому йдеться про основні події 1939–1945 років.
Існує ще одна німецька хроніка, але про вигнання нацистів з Кіровограда – «Kirovograd, January 1944», у якій зафільмовано військових під час бойових дій (стрільба, рух на лижах, пересування бронетехніки тощо).
До речі, подібні кінохроніки на плівці зараз дедалі частіше використовують у виробництві художнього фільму, сюжет якого заснований на реальних подіях. От і режисери Мікель Манзоліні та Федеріко Феронне, які побували з візитом у Кропивницькому в 2018 році, розповіли журналістам про зйомки кінофільму «II Varco» («Розлом»), в якому йдеться про участь військових з Італії у німецько-радянській війні. У цій кінострічці творча група планує монтаж державних і приватних записів, які були відзняті на території нашого краю в 40-х рр. XX століття.
Зі зміною влади в 1941 році життя, в тому числі культурне, не зупинилося, як полюбляли розповідати кілька десятиліть довірливим громадянам радянські історики. За німецької окупації на території обласного центру та Кіровоградщини працювали краєзнавчий музей, театр, філармонія, церкви, будинки культури та кінотеатри. Останні пропонували багатьом жителям міст, райцентрів, містечок та віддалених сіл переглянути документальні та художні фільми. Документалістика була суто пропагандистською із чітко вираженою метою – зацікавити українську молодь, особливо підманюючи високими заробітками, добровільно їхати на роботу до Німеччини. Всі фільми ретельно перевірялися нацистськими службами у справах культури. З художніх віддавали перевагу радянським комедіям та довоєнним мелодрамам. У кінопрокаті на початку 1943 року перебувало близько 40 художніх фільмів. Їх кількість постійно зростала за рахунок німецьких кінострічок, які супроводжувалися інтертитрами українською мовою. (Інтертитри – це спеціальні кадри, що містять прикрашений орнаментом текст, діалог або коментар, що вставляється під час монтажу між двома кадрами для роз’яснення сюжетних поворотів або передачі іншої інформації глядачеві. У німому кіно титри допомагали розкриттю авторського задуму, передусім передавали зміст діалогів та повідомляли про певні обставини дії).
На тогочасних афішах та в рекламних оголошеннях газети «Кіровоградські вісті» запрошували переглянути російську класику – кінострічки «Гроза», «Безприданниця», «Великий вальс», «Батьківщина», «Музична історія». У фойє кінотеатру «Вікторія» (колишній «Сивашець») у мешканців міста була можливість почути джаз-оркестр під час вечірніх сеансів. У кінотеатрах воєнної пори завжди було вдосталь відвідувачів. Наприклад, в селі Бандурівка Олександрійського району діяв кінозал на 80 глядачів, а в місті Новогеоргієвськ кінотеатр вміщував майже 230 осіб. Тим часом у Кіровограді працювала кінотехнічна майстерня, спеціалісти якої склеювали целулоїдну плівку, ремонтували необхідне устаткування та кіноапаратуру.
У січні 1944 року, під час визволення Кіровограда, радянськими кінооператорами було відзнято відому кінохроніку «Кіровоград наш!».
https://www.youtube.com/watch?v=O2GucyTPLWE
Завдяки цьому кінодокументу ми маємо можливість перевірити деякі твердження або спростувати міфи, що стосуються нашого міста. Розглянувши в мережі Інтернет хроніку, можливо, нам відкриється таємниця зникнення єлисаветградського трамвая. Однак спочатку звернемось до письмових документів.
Згідно з доповідною запискою голови виконкому Кіровоградської обласної ради В. Іщенка заступнику голови ради народних комісарів УРСР Ф. Мануїльському, нацисти зруйнували ртутну трамвайну підстанцію, знищили 4 вантажних і 30 пасажирських вагонів. Зняли й вивезли з Кіровограда близько 17 кілометрів трамвайної колії та спеціального трамвайного дроту.
Але в кадрах кінохроніки можна розгледіти, причому в різних ракурсах, ту ж саму колію і вагони! Як це розуміти?
Сьогодні вже відомо, що саме радянські війська, відступаючи в 1941 році, підірвали трамвайну електростанцію та інші об’єкти. Часу на демонтування колії не було, і тому вона постраждала найменше. Німці в період окупації відновили рух для підвезення робітників на заводи, але при відступі також зруйнували електропідстанцію та пошкодили частину колії. Іншу частину колії, ту, що збереглася, ми й побачили на відео. Після повернення радянської влади, незважаючи на деякі спроби, трамвай не відновили через відсутність коштів. Зате у доповідній записці свідомо переклали всю відповідальність за руйнування трамвайного господарства на німців, завищивши при цьому дані. Станом на 1940 рік у депо налічувалося всього 29 вагонів, а довжина колій становила лише 16 км.
Також на відео можна помітити танки (Т-34) й піхоту 2-го Українського фронту у наступі, роботу саперів з розміновування території міста, вулиці Леніна (Дворцова) та Карла Маркса (Велика Перспективна), площу Кірова (Героїв Майдану), архітектурні споруди – Гранд-отель, Спасо-Преображенський собор та Пассаж, переміщення особового складу радянських військ на вантажних автомобілях та мотоциклі, знешкоджену німецьку бронетехніку на узбіччі доріг, вивіски з написами німецькою мовою і табличку з назвою міста, бійців у білих маскхалатах (уніформа), які озброєні ППШ-41, перевезення великокаліберних гармат радянського виробництва, німецькі САУ на залізничних платформах, контакти військових з місцевим населенням, одяг цивільних осіб, зруйновані будинки в центральній частині міста та навіть якимось дивом вцілілий світлофор. Все це спостерігається на передньому і задньому планах.
Окрім того, на оцифрованій кінохроніці повторюються кадри, ймовірно, внаслідок монтажу. Дикторський текст, який читає Ю. Левітан, не співпадає безпосередньо з діями та зображеннями, які показуються на моніторі. Це пояснюється тим, що синхронна кінозйомка (коли зображення і звук на кіноплівці записуються одночасно) – процес технологічно складніший, ніж, наприклад, відеозапис, і застосовувалась тоді вкрай рідко. Напевно, звуковий супровід до спеціальної хроніки «Кіровоград наш» був записаний на магнітній стрічці окремо.
Радянські кінодокументалісти влітку 1944 року працювали також в Чигирині (до 1954 р. у складі Кіровоградської області). Там вони зафіксували виявлення останків мирних жителів, у яких брав участь митрополит Київський і Галицький Миколай, та роботу надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування нацистських злочинів.
У 1945 році війна нарешті скінчилась, а Кіровоградщину, як і всю багатостраждальну Україну, чекала нелегка відбудова народного господарства. Кінооператори її теж зафіксували на плівку. Розмірковуючи над долею мільйонів українців, Олександр Довженко в 1946 році із гіркотою відзначив у своєму щоденнику: «Свято Перемоги. Салюти. Горді плани. Міжнародний вплив. А на полі запрягшись у плуг, напруживши м’язи і голови зігнувши від потуги, орали вдови й корови, вмиваючи слізьми свої права і обов’язки неухильні. О світе лихий! Що тобі до них? Будь проклятий всяк, хто п’є, жере й сміється, пишучи сьогодні про добробут. І будь проклята пафосна лож в устах його».
