У центрі Кропивницького руйнується старовинний будинок. Він уже небезпечний для перехожих - і буде лише гірше (ФОТО)
Сергій Полулях, фото Павла Волошина, «Україна-Центр»
Зовсім недавно «УЦ» писала про долю будівлі колишнього кінотеатру «Мир», який нібито продали і тепер замість храму кіномистецтва відкриється черговий храм торгівлі. Якщо в кожній поганій новині шукати позитив, то в нашому випадку він буде в тому, що з карти сучасного міста зникнуть ще одні руїни. Але актуальність теми на цьому не вичерпується, оскільки в Кропивницькому повно занедбаних і зруйнованих будівель, а змусити власників навести порядок набагато важче, ніж побудувати арку чи прокласти новий тролейбусний маршрут.
Рух нерухомості
У нашому випадку мова йде про старовинний будинок у самому центрі міста, що стоїть на розі вулиці Декабристів та площі Богдана Хмельницького. Сумно, що загибель історії тут відчувається навіть у сучасних адресних покажчиках, виготовлених лише кілька років тому. Зараз на будинках по вулиці Декабристів висять тільки вицвілі до білого кольору таблички, на яких не можна розібрати ні назви вулиці, ні номерів будинків. Наш будинок узагалі обходиться навіть без такої таблички і номера, але вступив у активну фазу саморуйнування і став просто небезпечним для перехожих і автомобілів. Стіна будинку, що виходить на Декабристів, має велику вертикальну тріщину, і її падіння на тротуар і проїжджу частину - питання часу. Сам фасад уже наполовину обрушився, правда, частина стіни впала за ненадійний парканчик, який не в змозі захистити перехожих, коли їм на голови надумають падати основні стіни, крокви і дах. Залишилось зовсім небагато…
З фасаду в одноповерховий будинок є два входи. Двері, що ведуть у напівзруйновану частину, заблоковані огорожею і руїнами, а двері з боку обласного театру ляльок ще «живі», оскільки їх час від часу вибивають «металісти» в пошуках залишків системи опалення. Всередині ще видно стелажі з теками, де зберігаються списки на отримання чогось пільгового, і це єдині документи, що свідчать про історію будівлі, які нам вдалося виявити. Остання державна установа, що займала будівлю, якраз і займалася розподілом субсидій в Кіровському (зараз Фортечний) районі міста, причому і зараз ця частина будівлі не виглядає зовсім убитою. Схоже, що ми маємо справу з планомірним доведенням будівлі до стану руйнації, коли наступним етапом буде знесення залишків і зведення в історичній частині міста чогось офісно-безликого.
Ми говоримо про історичну частину тому, що ця і сусідня будівлі, тобто театр ляльок, - останні з залишків міського ландшафту, що становив колись Банну площу Єлисаветграда, і вже заради цього варто було б спробувати зберегти цей куточок старого міста, поки це ще можливо, хоча б як куточок фонової забудови та зразок будівельних технологій XVIII століття. Хтось із письменників-єлисаветградців писав про схожий будинок: «Ну що в цьому будинку особливого? Годі збагнути, як він зберігся в центрі міста, як вистояв наперекір військовій бурі і часу? Будинок як будинок, яких було багато в Єлисаветграді, де жили сім'ї лікарів і кравців, службовців і торговців. Тут вони народжувалися і закохувалися, створювали нові сім'ї і вмирали »...
Історія без історії
Звичайно, хотілося б розповісти читачам про історію цього будинку, але це якраз той випадок, коли історія народження і життя окремо взятого будинку померла раніше нього самого. Не допомогло звернення до всемогутніх соціальних мереж, не кажучи вже про державні структури, які повинні знати все про міські будівлі. Вийшло так, що автору доводилося розповідати про цей будинок кілька разів протягом двох або трьох останніх років, але нічого суттєвого про його історію не можуть сказати в жодному відділі чи управлінні, так чи інакше пов'язаному з архітектурою, будівництвом або охороною культурної спадщини.
Виявилося, що цей будинок не становить культурної або архітектурної цінності, тому й не внесений до списку пам'яток місцевого значення. Закон говорить, що для цього будівля повинна мати предмет охорони у вигляді автентичності, важливості в історичному плані, наявності елементів внутрішнього або зовнішнього декору, релігійної або національної цінності. Руйнування теж не є приводом для внесення до переліку історичної спадщини, що охороняється, хоча вже саме слово «історичне», в сенсі старовинне, має щось значити.
Не рятуючи свою історію, ми здійснюємо щось на зразок акту історичного суїциду, а нехтуючи нею - злочин проти майбутнього. Можливо, будівля, яка потрапила в сферу уваги «крутих» на початку 2000-х, через неуважність залишили без захисту, тим більше, що в ній розміщувалося державна установа? Чого простіше, маючи контрольовану владу і політичний вплив, переселити чиновників куди подалі, перевести будівлю в розряд старих будівель і викупити за безцінь? Тоді містом, умовно кажучи, володіли представники колись потужної «Трудової України», і це був час, коли цільове призначення змінила не одне старовинна будівля. Але повернемося до історії нашого будинку.
Це місце не таке просте, як може здатися на перший погляд. Колись це був цілком респектабельний район, тому неподалік жило багато сімей відомих прізвищ, таких, як Нейгаузи, Шимановські, Макєєві. Але таким він був не завжди. До другої половини XIX століття це був берег Інгулу, якому після катастрофічних повеней визначили нове русло, а на місці пустиря, що там виник, розбили бульвар. Згодом тут почали будувати міські лазні, які в деяких джерелах називали єврейськими, можливо, тому, що неподалік було ремісниче училище для єврейських дітей. Але банна справа виявилася настільки доречною, що і сама площа отримала назву Банної.
Про те, що місце «козирне», говорить той факт, що неподалік місцева релігійна громада викупила ділянку для подарунка своєму лідерові, про що повідомляла газета «Голос Юга». До того ж поруч була побудована поліцейська дільниця, та сама, в якій зараз театр ляльок. Але хто і коли звів цікавий для нас будинок, хто в ньому жив, невідомо. Після війни тут розміщувався дитсадок №3 й існував аж до середини 90-х років ХХ століття.
Колишня працівниця системи освіти Валентина Миколаївна Лихацька згадує, що вже в 1971 році в будівлі не було цікавих предметів внутрішнього декору на кшталт кахельних печей, хоча будівля обігрівається вугіллям і дровами. Двір для дитячого садка був маленьким, але там росла велика груша, стояли два дерев'яні літні павільйони для дітей, а ще були кухня та погріб, але в ньому було багато води, особливо навесні - позначалася близькість старого русла. Оскільки в будівлі було сиро, дитсадок закрили, але сюди помістили відділ субсидій і бухгалтерію міського управління освіти. Зараз будинок знаходиться в приватній власності, як і земля під ним, але місту від цього ні холодно ні жарко.
Ми спілкувалися з сусідами, які займають будинки поруч з практично покинутою ділянкою, і вони явно не в захваті від такого сусідства. Вікна видавництва «Імекс» виходять просто на подвір'я колишнього дитсадка, який так заріс дикою порослю, що представляє особливий інтерес для бомжів і наркоманів. Вони тут постійно розводять антисанітарію, на яку скаржаться і в театрі ляльок. Час від часу приходить спецінспекція, але кому погрожувати штрафами - невідомо. Нещодавно сусіди за свій рахунок вирубали чагарники, щоб було не так страшно жити, але проблеми це не вирішує. Проте іноді вибиті вікна і двері хтось зашиває шматками фанери і забиває хрест-навхрест дошками, тобто господарі в будинку з привидами все ж є, але відповідати навіть за санітарний стан власності не хочуть.
Пам'ятається, одного разу на публікації про схоже небезпечне сусідство руїн і жителів двору на вулиці Михайлівській звернула увагу обласна прокуратура, після чого знайшлися господарі, і руїни розібрали. Можливо, і тут потрібне втручання вищих сил, поки будинок не впав?
