Дитячий гінеколог з Кропивницького - про те, коли приводити дівчаток на обстеження, і не тільки

Олена Нікітіна, «Україна-Центр»

Коли чоловіки говорять, що вони бояться стоматологів, жінки додають: «А ми ще й гінекологів». А даремно. Є гінекологи, до яких потрібно ходити, нічого не боячись. Особливо якщо це дитячий гінеколог. А це означає, що до цього лікаря потрібно йти батькам з дочками.

Її звуть Асмік. У перекладі з вірменської - «квітка жасмину». По-батькові - Давидівна. Прізвище - Петросян. Вона - дитячий гінеколог у дитячій поліклініці на Шевченка. Ще вона працює у відділенні гінекології дитячої обласної лікарні.

- Асмік Давидівна, як стають дитячими гінекологами? Як це сталося з вами?

- В одеському університеті я вчилася на педіатричному факультеті, на бюджеті, тобто за державний рахунок. І я повинна була відпрацювати, розподіл був у цю поліклініку на посаду дитячого гінеколога. Я єдина з усього курсу отримала дитячу гінекологію. А оскільки цей предмет в університеті у нас пройшов циклом, лише близько двох тижнів, мені потрібні були знання і практика. Тому я пішла на чергування в пологовий будинок.

Після пар, у вихідні дні, доба через три... З часом я жила в пологовому будинку. Іноді доба плавно перетікала у другу добу. Так, коли я туди тільки прийшла, мене запитали, який у мене анамнез. Тобто хто у мене тато, мама, чи є в родині гінекологи. Це спеціальність, яка передається з покоління в покоління. Принаймні так в Одесі. Два повноцінних роки я пробула в пологовому будинку - починаючи з університету, а потім в інтернатурі. Я приймала пологи, допомагала робити кесарів розтин, ми працювали в обсервації - відділенні, куди привозять інфекційних, не обстежених, ув’язнені в нас народжували. Це була дуже хороша школа.

А ще інтерн пише всі історії. Пам'ятаю ці стопки, через які тебе не видно. Але це все настільки потрібно. Ти розумієш, як себе вести, призначення доходять до автоматизму. Ці мільйони заповнених щоденників - теж потрібно.

А потім я перейшла в гінекологічне відділення лікарні швидкої допомоги. Її в Одесі називають Єврейською. Мені один хірург сказав: «Який же ти гінеколог, якщо не пройшла Єврейську лікарню?» Довго я просилася у завідувача, щоб мене взяли. У підсумку вмовила. Так я опинилася в другій гінекології Єврейської лікарні. Там я багато чому навчилася, у мене були хороші вчителі, професіонали. Іноді були випадки, коли з карети «швидкої допомоги» жінку заносять прямо в операційну, і треба максимально швидко сконцентруватися, зрозуміти, що з нею відбувається, щоб врятувати.

- Але це все доросла гінекологія. А як з дитячою?

- Приїхала я сюди на роботу, зайняла кабінет в поліклініці і подумала: «Що ж я буду робити з дітьми?» Перші дні дуже хотіла, щоб ніхто не прийшов на прийом. І коли перші дівчатка прийшли, я не знала, як себе вести. Якщо з кровотечею прийшла б жінка, я б точно знала, що робити. А тут діти...

Перший час мені допомагала медсестра Наталія Василівна, підказувала. А потім я поїхала на довгоочікувані курси з дитячої гінекології. Півроку в Києві на кафедрі акушерства та гінекології №2. Класний завідувач Голяновський. Ось там я ставала дитячим гінекологом.

Насправді дитяча гінекологія - це суцільна ендокринологія. Треба розуміти, як працюють гормони в організмі, щоб знати, що робити з дитиною, коли та чи інша проблема з'являється. У Києві я була на прийомі з обласним дитячим гінекологом, відвідувала «Охматдит», і мені ніхто не перешкоджав. Там такий підхід: хочеш вчитися - вчися. Я дуже вдячна всім, хто мене вчив. Я ввібрала все, що можна було увібрати за цей період.

Зі столиці я повернулася впевненою. Я чітко розуміла, що навіщо, як, чому, як з цим боротися. І працювати мені стало цікаво. Вже є свої схеми лікування, які працюють, допомагають. Деякі пацієнти лікуються тривалий час, і вони вже мої рідні. Успіх у нас у великому відсотку.

- Чи завжди були дитячі гінекологи? Чи загальна гінекологія мала на увазі й пацієнтів-дітей?

- Коли мені давали розподіл, сказали, що за цією спеціальністю направляли двадцять років тому. Головлікар нашої поліклініки сказав, що кабінет є, а лікаря немає. Ось так я тут опинилася. І я настільки комфортно почуваю себе в цій спеціальності. При цьому не можу сказати, що знаю все на сто відсотків. У мене є старша колега - обласний дитячий гінеколог Оксана Михайлівна Парнета, і я дуже часто з нею раджуся, прислухаюся до її авторитетної думки. Але багато речей роблю самостійно. Можу патології лікувати. Плюс ми почали оперувати лапароскопічно. Так, в області не було дитячого гінеколога, який би оперував. Тепер я з'явилася і вже другий рік працюю. Звичайно ж, я оперую разом з хірургами, у яких більший досвід.

- Коли мама вперше повинна привести дівчинку до дитячого гінеколога?

- Я дивлюся на Європу. Там вся медицина побудована на профілактиці. Вважаю, що і в нас так має бути. Коли приходять з такими порушеннями, таким висипом, що без гормональних препаратів не справляєшся, це не є добре. Тому повинен бути профілактичний похід до гінеколога.

Як тільки мама вийшла в поліклініку з новонародженим дитинчам, нехай зайде до гінеколога і покаже дівчинку. Лікар пояснить, як повинні виглядати зовнішні статеві органи, що там має бути, а чого не повинно, яке повинно бути сечовипускання, на що потрібно звернути увагу. Ми розповідаємо, як правильно потрібно проводити туалет, які засоби застосовувати. Це начебто дрібниці, але вони допомагають мамам і їхнім донькам.

Педіатри іноді кажуть: «Ви не лізьте туди!» Це неправильно. Туди треба заглядати, як би це не звучало. І доктору показуватися треба. Тим більше якщо виникає проблема. Не треба чогось чекати або займатися самолікуванням. Результат найчастіше - хронічні процеси, які важко лікувати.

- Дівчинка без мами може до вас прийти? В якому віці?

- З чотирнадцятирічного віку дівчатка мають право на самостійний похід до гінеколога. Але я за те, щоб вони приходили з мамами. Тому що, якщо у дитини є проблема, мені потрібно її вирішити. Як мінімум, провести обстеження. Самостійно дитина в такому віці не погодиться на ректальне обстеження. Може, доведеться зробити УЗД, а це фінанси. І лікування мені потрібно обговорювати і з мамою в тому числі. Я вітаю прихід з мамою.

Так, приходять самостійно, і ми в жодному випадку не відмовляємо. Особливо, якщо є гостра патологія. Я в першу чергу лікар пацієнта, а не мами. Є адекватні мами, нормально реагують навіть на раннє статеве життя дитини. Краще з дитиною подружитися. Нехай донька розповість, що у неї відбувається в житті. Нехай мама розповість, як убезпечити себе, щоб дівчинка не набралася інфекцій. Я їх вилікую, але є те, що не лікується, і дівчинка може собі все життя зламати. Тому нехай мама і донька будуть ще й подругами.

- Ті, що приходять без мам, з якими проблемами звертаються? І це ж добре, що йдуть до вас. Значить, довіряють?

- З якими проблемами? Та з різними. Якщо це стосується місячних, дівчатка не соромляться сказати мамі. А якщо, наприклад, мова йде про раннє статеве життя, що виділення, свербіння, вони батькам, звичайно, не говорять. Буває така обстановка в родині, що і в сімнадцять років бояться в чомусь зізнатися батькам.

Є недовірливі батьки, і з ними, а не з дітьми, дуже складно працювати. Не всі сумлінні. Можуть сказати, що лікування не допомагає. А питаєш у дитини, як вона приймає призначене, може проговоритися: «А я нічого не брала»...

Є психологічно складні випадки. Я маю на увазі насильство над дівчатками. Останні кілька місяців таких випадків не було, а був період, що подібне прямо посипалося. Я не займаюся встановленням факту зґвалтування, цим займається судова медицина. Але ж ці діти спочатку приходять до дитячого гінеколога. І мама, і дитина, та й я - в жахливому стані.

- Кажуть, що вагітність неповнолітніх у нас прогресує.

- Так, є таке. Хочу сказати, що я затятий противник абортів. Я їх не роблю, навіть коли мене просять. Це не означає, що я не вмію. І я не суджу докторів, які роблять аборти. Дитяча вагітність є. Не завжди вона зберігається, але деякі дівчатка залишають своїх дітей. Якщо я виявляю вагітність, направляю пацієнток у центр планування сім'ї. Там є прекрасний дитячий гінеколог, який може поставити їх на облік.

У свій час був прямо бум дитячих вагітностей, по кілька випадків на тиждень. А все тому, що у нас немає статевого виховання. Намагаєшся щось донести до цих дівчаток, до батьків, але частіше за все марно. І інфекція останнім часом просто вирує. Вони не розуміють, що потрібно берегтися, що перерваний статевий акт - не завжди захист від вагітності.

У школах розвинених країн дітей вчать надягати презервативи. Чому у нас не вчать? Якщо вже вони у нас такі ранні, треба їх вчити всьому. Учитель, лікар, мама - будь-хто може підказати. А ставлення в сім'ї «не дай Бог - уб'ю!» - гірше нікуди. Поговори зі своєю дівчинкою, поясни, що її чекає. Якщо соромишся сама розповісти, приведи дочку до дитячого гінеколога.

Є мами, які приводять дівчаток і просять розповісти їм про менструації. Навіть є дівчата шістнадцяти-сімнадцяти років, які ще не живуть статевим життям, але приходять й просять порадити протизаплідні препарати, тому що вони мають намір почати статеве життя з молодою людиною, з якою зустрічаються. Я це сприймаю як «вау!», це дуже правильно. Але основна маса у нас, на жаль, у цьому сенсі неписьменна.

- Вас запрошують у школи?

- Мене ні. Хоча деякі батьки кажуть, що просили директора школи влаштувати зустріч зі школярками і поговорити з ними. Поки що я проводжу часові індивідуальні лекції у себе в кабінеті.