З чого починали голови Кіровоградської ОДА? Трохи історії

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

Новопризначений голова Кіровоградської обласної державної адміністрації Андрій Балонь потроху входить в курс справ, але вже встиг відзначитися кількома діями, які викликали неоднозначну реакцію не лише серед журналістів. Нагадаємо, що з часу заснування інституту голів ОДА на цю посаду на Кіровоградщині було призначено 16 осіб, ще троє чиновників мали статус тимчасово виконуючих обов’язки голів ОДА. Причому Василь Моцний призначався головою ОДА двічі, а Анатолій Ревенко двічі ходив у статусі ТВО.

Як бачимо, кількість голів ОДА така, що можна робити якийсь порівняльний аналіз їхньої діяльності, але ми вирішили зосередитися на перших кроках чи вчинках усіх голів Кіровоградської ОДА. До когось вдалося додзвонитися, хтось відповів через соціальні мережі, щось пригадали колеги, отже, починаємо згадувати дії чиновників, яких у народі називають губернаторами.

Андрій Балонь, якого було представлено 11-го листопада цього року, робочий день розпочав із наради за участю представників Світловодська та Смоліного. До речі, на неї не запросили журналістів, а згодом виявилося, що це креативна тенденція нової влади – працювати без ЗМІ. Андрій Балонь скасував участь у щопонеділкових апаратних нарадах при губернаторі журналістів, які довго забезпечували інформаційний простір області останніми новинами й тримали в курсі справ ЗМІ, які негайно реагували на проблематику, у т.ч. і негативну для влади. Мабуть, такої прозорості для нового губернатора стало забагато…

Першим офіційно призначеним головою Кіровоградської ОДА став теперішний радник губернатора Микола Олексійович Сухомлин, відбулося це 7 липня 1995 року. До цього він двічі очолював облвиконком, був головою обласної ради й представником президента в області, тобто його призначення випливало з самої логіки подій і рівня компетентності. Ось що він згадує про свій перший день: «Оце ви запитали, що пам’ятаю! Несподівано. Це вже було давно… Я й не відчув особливої різниці, коли переходив з посади голови облвиконкому і коли після голови обласної ради став представником президента. Тоді Леонід Кравчук своїм указом усіх перезатвердив – і на цьому кінець. Залишився в тому ж кабінеті. Тоді несли відповідальність за все, що було на території області, і не ділили, що це державна власність, за неї відповідає держава, а це комунальна власність. По виплатам заробітної плати начебто й не мав відношення до Інгульської чи Новокостянтинівської шахт, а Інгульська шахта раптом три тисячі шахтарів вивела на площу, стукали касками й кричали всім «ганьба». І Сухомлину ганьба (посміхнувся). Такі тоді були соціальні потрясіння, а хіба ти ніс відповідальність за виплату заробітної плати на Інгульській шахті? Ще важче було на Смолінській шахті, люди страйкували. Пам’ятаю, спустилися ми на 280-й горизонт, і один шахтар мене за петельки вхопив: “Ти що?! Ми третій місяць не отримуємо заробітну плату!” Прямо за петельки, але якось заспокоїли. Тоді було поняття, що перша особа в області, як колись перший секретар партії, несе всю відповідальність…»

Михайло Пилипович Громовий був призначений на посаду 22 вересня 1996-го року, можна сказати, він став першим конституційним головою ОДА, бо лише влітку того року було затверджено Конституцію України. Того року було змінено практично всіх голів обласних адміністрацій України. А на місцевому рівні перед Громовим стояло першочергове завдання – ліквідація боргів по заробітним платам. Незабаром після призначення Михайлу Громовому довелося вийти до протестуючих бюджетників (причому його переконали саме журналісти, бо чиновники не радили), брати «матюгальник» і зі сходів приміщення обласної адміністрації пояснювати ситуацію. Такі були переломні часи, а для подолання негараздів повинна була запрацювати економіка.

2 жовтня 1998-го року на посаду було призначено Михайла Володимировича Башкірова. Він розпочав діяльність з активного вивчення ситуації. Тодішній редактор обласного телебачення Євгенія Шустер згадує, що однією з перших зустрілася з губернатором для організації прямого ефіру, він погодився, але зауважив: «Дайте мені освоїтися». Освоювався сам, бо якось у внутрішньому дворі ОДА, ідучи на колегію, запитав: «А де тут управління внутрішніх справ?» Автор цих рядків із самого початку став називати його на американський зразок за абревіатурою – БМВ. Це була скромна та доброзичлива людина, життя й роботу якої обірвала автомобільна аварія по дорозі до Києва в лютому 1999-го року.

Після смерті Башкірова президент вдався до кардинального кроку задля призначення очільника Кіровоградщини. Він висловив довіру очолити область тодішньому міністру МНС Валерію Кальченку, одночасно зламавши кар’єру держслужбовця найвищого рангу, бо Кальченко практично з нуля створив це міністерство й перебував у найвищій номенклатурній обоймі. Здавалося, що проти була сама природа, бо представлення в сесійній залі облради чекали два дні.

Валерій Михайлович відгукнувся на дзвінок з редакції «УЦ»: «Я вас пам’ятаю, не хвилюйтесь. Усі ваші статті я перечитую, щочетверга йду та купую всі 9 газет, які виходять у місті, читаю й з цікавістю слідкую за двома журналістами – читаю вас і Геннадія Рибченкова.

Тоді ми три дні добиралися з Києва до Кіровограда. Ми три дні сиділи з Кучмою в аеропорту, це був лютий, літак не міг приземлитися. Василь Сибірцев, мабуть, усю сіль зібрав з області, щоб від Канатового посипати дороги, і ми таки приїхали. Перше, що мене вразило, – це величезна заборгованість по ПФ. Я прагматик, а ви хочете , щоб я сказав, кого обняв, чи що? (Сміється.)

Моя робота почалася з того, і це може підтвердити Сухомлин, що, будучи губернатором, я розробив 25 економічних програм. Хотів підняти економіку…» На підтвердження цих слів можна сказати, що в перші місяці після призначення Валерія Кальченка в області побувало більше міністрів, ніж за весь час її існування. Він же започаткував виїзні робочі наради на територіях, на які завжди запрошувалися й представники ЗМІ.

3 листопада 1999 року, практично зразу після виборів, результати яких Кучму не задовольнили, головою ОДА було призначено Василя Моцного, господарника та знавця місцевої економіки. Кажуть, що в спілкуванні з керівниками територій він був найкрутішим, тобто вимогливим і наполегливим. Поспілкуватися по телефону нам не вдалося, але саме при Моцному, як згадує Євгенія Шустер, в ОДА започаткували проведення апаратних нарад за участі журналістів: «Це була моя позиція, я наполягала, що з журналістами потрібно бути максимально відвертими, щоб чиновники вчилися відстоювати свою думку й доносити її до людей. Тоді в ЗМІ пішла аналітика і від керівників управлінь, і про їхню діяльність».

15 липня 2003-го року керівником ОДА став ректор технічного університету Михайло Чорновол, який повинен був відновити комунікацію між ОДА й місцевою владою обласного центру, яку саму розривали конфлікти між, умовно кажучи, партіями народних депутатів Ігоря Шарова та Ганни Антоньєвої. Тому різких рухів він не робив, що й підтвердив у розмові: «Я відношусь до тих голів адміністрації, які зробили мінімальні зміни. Я не ставив завдання поміняти заступників і не поміняв жодного. Світлана Негода написала заяву сама. Не поміняв жодного голову РДА чи керівника підрозділів. До мене був Моцний, він як губернатор ефективно працював, команда була підібрана добре, тому я своїх людей і не приводив. Цікаво, що й мені ніхто не нав’язував своїх заступників, і до мене ніхто не просився. Мене представляв тодішній прем’єр-міністр Янукович (сміється), бачите, як воно оце буває. Ви знаєте, я інколи буваю в тому ж кабінеті, або сам приходжу, або викликають губернатори, дивлюсь і думаю: „Чи був я там, чи не був?” (сміється), розумієте? У кабінеті нічого не міняв».

А вже 5 березня 2004 року віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник представив нового голову ОДА – Василя Компанійця, креатуру «Трудової України», і це призначення означало, що у вищих ешелонах влади боротьбу за область почали вигравати саме «трудовики». Першим його кроком зразу після представлення стало проведення наради з представниками міністерств, яких «по случаю» привіз Табачник. На порядку денному – борги по зарплаті, добудова ГОКОРу та обласного онкодиспансеру, реставрація театру й святкування 250-річчя Кіровограда.

Після зміни президента 27 січня 2005-го року в області представили несподівану кандидатуру губернатора – бізнесмена Едуарда Зейналова, представника команди Віктора Ющенка. Едуард Джангірович розповів нам про свої перші враження: «На столі в кабінеті голови ОДА не було жодного папірця, нічого, стояв лише в стаканчику зламаний олівець. Я нічого не переставляв, почав працювати зразу. Я заходив з командою, були погоджені кандидатури заступників. Ну а перше завдання – це програма розвитку регіону, ми її за місяць зробили, захистили в Адміністрації президента й Кабміні. Це програма розвитку, інвестиційної привабливості регіону, головним було те, щоб область стартувала в економічному плані.

Крім того, ми почали розробляти систему оцінки реального життєвого рівня людей. Ми хотіли змінити систему оцінки, щоб зрозуміти, як розвивається регіон. Стояло завдання за короткий час дати відчутний результат. Не просто розповідати, бігати по медійним майданчикам, телеканалам, а зробити так, щоб люди відчули та щоб про це не ми казали, чиновники, а самі люди вже через півроку чи рік. Два моїх заступника – Любченко та Черниш – кілька місяців жили в гуртожитку на території ОДА, бо в них не було часу шукати житло, адже не було ні вихідних, ні прохідних. Мене представляв віце-прем’єр Микола Томенко. Страшно не було, це точно, але ж я прийшов зі сфери бізнесу, і дуже важко було зрозуміти, як ця машина крутиться. Це дуже важливо було, бо чиновники вже знали: „Не важливо, що ти робиш, важливо, як ти про це розповідаєш”. Ми на все це не звертали уваги. Ми спочатку почали робити конкретні справи, а після того зрозуміли, що потрібно це висвітлювати в ЗМІ».

Можливо, важливість співпраці із ЗМІ команда Зейналова зрозуміла й після того, як на прохідній було встановлено турнікет і прохід для журналістів було ускладнено, виникали навіть скандали, хоча тоді ж було запроваджено чергування працівників апарату ОДА у святкові та вихідні дні.

Наступником Зейналова став член його команди Вадим Черниш, якого призначили головою Кіровоградської ОДА 3 серпня 2006-го року. Пізніше він став міністром з питань окупованих територій. Цей період журналісти обласного телебачення запам’ятали боротьбою працівників апарату проти телекота, який любив вільно гуляти коридорами ОДА. Але в той же час сам губернатор означив новий підхід до висвітлення приватних справ, зокрема, не відмовився відповідати на запитання про своє нове авто «Інфініті» вартістю 65 тисяч доларів.

22 вересня 2009-го року головою Кіровоградської ОДА було призначено улюбленця журналістів Володимира Мовчана. Але його шлях до крісла був складний: під час представлення вхід до ОДА перекрили активісти, які протестували проти призначення, бо попередній губернатор Василь Моцний, вдруге призначений на посаду, оскаржив своє звільнення та виграв справу в суді. Тим не менше, він активно взявся до роботи, жив у готельному крилі ОДА. Євгенія Шустер згадує, що Володимир Мовчан починав свою роботу задовго до 6-ї ранку, а одного разу налякав охоронця, який побачив, що о 4-й ранку хтось почав відкидати сніг від вхідних дверей в ОДА. Це був губернатор…

6 квітня 2010-го року на посаду було призначено Сергія Ларіна, який керував обласним виборчим штабом Віктора Януковича. Першою заявою Ларіна на посаді були слова про принцип підбору кадрів за «бажанням і здатністю виконувати програму Віктора Федоровича Януковича». Коментар від самого Ларіна, нині народного депутата, отримати не вдалося, але ми й так знаємо, що Сергій Миколайович розпочав з активної співпраці з журналістами та започаткування цілого ряду обласних програм, таких, як «Гаряча лінія» чи «Купуй кіровоградське», та оголосив про ребрендинг, тобто повне оновлення обласного телебачення. Любив закінчувати робочий день пізно ввечері.

9 січня 2013-го року на посаду було призначено заступника Ларіна – Андрія Ніколаєнка, тож його керівництво було фактично продовженням роботи у звичних умовах, хіба що він перейшов в інший кабінет. Його представляв віце-прем’єр Олександр Вілкул. Обставини вимагали певної демократизації, і першим кадровим рішенням стало призначення на посаду 1-го заступника голови ОДА Віктора Серпокрилова. Це були буремні для України та області часи, обласна адміністрація перебувала в облозі. 22 лютого Ніколаєнко оголосив про свій вихід з Партії регіонів, займаючись поточними справами області, але його відсторонення від посади було логічним кроком.

2 березня 2014-го року очільником області став нікому не відомий Олександр Петік, якому довелось багато чому навчитися. Зокрема, він пропонував змінити технологію закладки гірничних порожнин уранових шахт шляхом використання… сміття з міського звалища замість спеціального твердіючого розчину. Сам Олександр Владиславович про свої перші кроки на посаді написав так: «Тоді на тлі кримських подій треба було продемонструвати, що влада на місцях є. Були здійснені певні кроки по узгодженню дій з силовиками. Що змінив у кабінеті голови ОДА? Повісив портрет Тараса Шевченка».

Мабуть, найдраматичнішим було представлення на посаді голови Кіровоградської ОДА Сергія Кузьменка, яке відбулося 8 жовтня 2014-го року. Тоді входи в ОДА перекрили шини, сміттєві баки та протестувальники, вони зривали й саме представлення, яке проводив заступник керівника АП Геннадій Зубко. Кузьменко достойно й твердо відповідав на всі закиди. Потім були консультації з представниками опозиції, тому, власне, і вдалося довести до кінця процедуру представлення. Як завжди, найкращим арбітром виявився час, бо на своїй посаді Сергій Кузьменко пропрацював найбільше за всіх своїх попередників – майже 5 років.

Така коротка історія перших днів губернаторства на Кіровоградщині, і, можливо, вона не матиме продовження, бо нам пропонують або змінити формат управління, повернувшись до моделі облвиконкомів із виборністю керівництва, або взагалі, у результаті адміністративно-територіальної реформи, Кіровоградська область може зникнути. Проте ми знаємо, що історія області – це не історія «города Глупова» і його керівників від Салтикова-Щедріна. Наша історія, яку область проживає разом з Україною, складна, у чомусь трагічна, але багато в чому успішна. Як, мабуть, у кожного з нас…