«Можна все на світі обирати, сину...» Як жителька села під Кропивницьким переймається долею малої батьківщини

Олена Нікітіна, «Україна-Центр»

Батьківщину не вибирають. За «затертістю» цієї фрази - почуття, сподівання і досить часто - відчай. Батьківщина там, де ми народилися, виросли. Це місця, які асоціюються з батьками. І це - продовження роду, зміна поколінь. Чи може бути байдуже, що в майбутньому буде з батьківщиною? Не повинно.

Є в передмісті Кропивницького село Созонівка. «УЦ» якось писала про нього: сучасне, мальовниче, затишне. Але є інший бік Созонівки, і він похмурий, у деяких моментах небезпечний, але, на щастя, не безнадійний. Надію вселяють люди, які турбуються про свою батьківщину і намагаються піклуватися. Про спроби - цей матеріал.

Ірина Кінша тут народилася, виросла, вийшла заміж, народила трьох дітей, вже виховує онуку. І ось їй не все одно, в якій атмосфері, в яких екологічних умовах будуть жити її нащадки і їхні однолітки. У неї є однодумці серед селян, і їх чимало. Правда, чимало і тих, для кого батьківщина обмежується парканом власного двору. Побутові відходи викидають практично за поріг. Прибережна зона водойми, яка знаходиться далі від центру (в центрі є ще одна), густо всіяна сміттям. З одного боку, людей можна виправдати, адже більше нікуди дівати відходи. Але з іншого - ви ж тут живете, ходите по цій землі, дихайте цим повітрям...

До речі, про повітря. Глибоко дихати біля цього ставка не рекомендується. Але у вас і не вийде, тому що дихати смородом важко. Виявляється, кілька років тому вийшли з ладу очисні споруди. При цьому каналізацією в селі користуються, а нечистоти «бурхливою гірською річкою» стікають... у ставок. Ось така екологія.

І це ще не все. У самому центрі Созонівки, за Будинком культури, є парк. Його називають «нижнім». Це схил, колись засаджений деревами, що веде до центрального ставка. Краса неймовірна, якщо закрити очі на занедбаність і безгоспність цього місця. Старожили згадують, як цей парк зароджувався. Люди добровільно і з задоволенням виходили на суботники, садили клени, фруктові дерева, чагарники. Тут були доріжки, лавки, волейбольний майданчик, на березі - пляж. Тепер - суцільні зарості.

Навесні минулого року Ірина Кінша звернулася до сільської ради з пропозицією відродити парк, навести там порядок. Їй відповіли, що коштів немає. Вона запропонувала організувати суботник, і їй сказали: «Організовуй!» На заклик відгукнулися молодь і діти. І кілька людей, які перебувають у риболовецькій спілці й «користуються» водоймою. Прибрали прибережну зону, зібрали сміття навіть з дна біля берега. А молодь з пилами і сокирами розчистила парк від порослі. Гілки склали в купи, бите скло - у мішки. Навіть облаштували рекреаційну зону - місце, де можна посмажити шашлик, посидіти за столиком, який теж зробили самі. Десь ще поставили нехитру лавочку. Але минули літо, осінь, зима добігає кінця, а сміття ніхто не вивіз, гілки так і лежать, парк поступово знову заростає.

Чергове звернення Ірини в сільраду з проханням довести розпочате до логічного завершення мало несподівану реакцію місцевої влади. «На місце», тобто в парк, вийшла комісія, вивчила обстановку, і світло побачило рішення виконкому сільради. Наводимо кілька цитат: «...розглянувши заяву громадянки Кінші, виконавчий комітет вирішив дати дозвіл на санітарну обрізку порослі діаметром стовпа не більш як 5 сантиметрів». «Встановити термін проведення санітарного розчищення парку з 1.02 по 1.04. 2020 року». «Зобов'язати громадянку Кіншу сповіщати Созонівську сільраду про дату і час проведення робіт». «Зобов'язати громадянку Кіншу організувати складування обрізаної поросли, гілок у встановлених сільською радою місцях». При цьому контроль за виконанням рішення покладено на постійну комісію з обстеження зелених насаджень та з питань пожежної та техногенної безпеки...

Що вам сказати, крім того, що ініціатива карається? Ірина, звичайно, знову збере людей, які почистять парк. Правда, тепер, крім пил і сокир, доведеться озброїтися штангенциркулем - адже товще п'яти сантиметрів не можна. Ну, і місця складування гілок, ймовірно, позначать прапорцями.

Коли ми приїхали в Созонівку, зійшлися місцеві жителі. Згадували і красивий парк, і пляж, куди відпочивати приїжджали люди з обласного центру, і дискотеки в Будинку культури, який сьогодні закритий. У нього немає завідувача, і Ірину Кіншу односельці підтримують у намірі очолити ДК і відродити його роботу. Але вона отримала відмову місцевої влади. А кому потрібні такі активні й небайдужі, для яких батьківщина - не звуки і літери, а те рідне, яке вони щиро люблять?