У Кропивницький привезли виставку ікон на ящиках з-під набоїв. Вона об’їхала півсвіту

У Кропивницькому обласному клінічному госпіталі для ветеранів триває виставка мистецького проекту «Ікони на ящиках з-під набоїв». Головна ідея цього проекту - символічне перетворення смерті (символом якої є ящик від озброєння) на життя (яке в українській культурі традиційно символізує ікона).

Ікони на ящиках з-під набоїв експонувалися у Європарламенті, Верховній Раді України, Офісі президента України, Будинку уряду України, Сеймі Литовської республіки, а також у Антверпені, Берліні, Блумінгтоні, Бонні, Варшаві, Відні, Вінніпегі, Гаазі, Ганновері, Дніпрі, Едмонтоні, Кам’янському, Катанії, К’ярамонте-Гульфі, Лейпцигу, Лос-Анджелесі, Луцьку, Львові, Любліну, Маріуполі, Медоні, Мілані, Монреалі, Мюнхені, Оттаві, Парижі, Покровську, Празі, Радомишлі, Римі, Торонто, Фастові, Філадельфії, Франкфурті-на-Майні, Чикаго, Яссах (42 міста, понад 70 локацій).

Про ідею та втілення у життя кореспондент CBN поговорив з її автором Олександром Клименком.

- Як виникла думка писати ікони на таких незвичних матеріалах?

- Ми проводили благодійний аукціон для поранених під Іловайськом. Там нас запросили з виставкою на базу одного з військових підрозділів. Саме там я випадково побачив груду ящиків з-під набоїв, і мене вразило, як кришка від нього схожа на класичну дошку, на якій пишеться ікона. Мені відразу захотілося написати класичну візантійську ікону, щоб спробувати, подивитись – як вона ляже. Написав.

Ось так і виникла ідея проекту, в якому відображається перетворення смерті, символом чого є той ящик для зброї, на життя.

Коли ми розпочали цей проект, виявилося, що він є не тільки мистецьким, а й насправді волонтерським: перетворення смерті на життя є і в реальності. Наш проект є спонсором найбільшого волонтерського медичного проекту на фронті– Першого добровольчого медичного шпиталю імені Пирогова (ПДМШ). Два останніх роки наш проект на 95% забезпечує всі фінансові потреби шпиталю.

ДОВІДКА. ПДМШ ім. Пирогова є найбільшим неурядовим проектом із залучення цивільних медиків до надання медичної допомоги в зоні проведення Операції Об’єднаних сил в окремих районах Донецької та Луганської областей, який реалізує Благодійний фонд «Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова» у співпраці з Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України, за підтримки Ради національної безпеки та оборони України.

За період роботи ПДМШ ім. Миколи Пирогова в зоні проведення АТО/ООС шпиталь надав вчасну та кваліфіковану медичну допомогу більш як 60 тисячам пацієнтів. Медики-добровольці шпиталю працювали на понад 50 локаціях у Донецькій та Луганській областях – як у містах і селах, так і в польових умовах та біля контрольних пунктів в’їзду-виїзду на лінії розмежування.

- Яким чином ви можете це робити? Ікони продаються, чи то кошти від відвідувачів виставок?

- Виставки їздять по всьому світу. Це в нас 75 локація. Від Лос-Анджелеса до Маріуполя, від Сицилії до країн Балтії. Три парламенти світу, провідні музеї, університети. Інколи в нас замовляють такі ікони для подарунків - так дві наші ікони потрапили до Папи Римського, на день народження Вселенського патріарха йому теж подарували нашу ікону. Ми навіть жартували, бо виходило як у флешмобі: раз на тиждень комусь із очільників церков дарували нашу ікону.

Але цей проект цікавий не тільки людям з релігійним бекграундом, але й просто культурним, освіченим людям. Бо вони розуміють, що це не просто ікона – це певний символ миролюбності українського народу. Але при всій нашій миролюбності ми знаємо, що таке війна, і пишаємося нашими хлопцями, що боронять країну.

- А як саме ви обрали ПДМШ як об’єкт для допомоги?

- Тільки почався проект, я почав писати ікони на ящиках і проводив одну з благодійних виставок ікон, де збирали кошти для Центрального військового шпиталю. Під час виставки мені подзвонив монах одного з київських монастирів та розповів, що йому передали кошти для постраждалих. Я поїхав забрати ці кошти, а він виносить… цілий мішок. І розповів історію: коли він йшов на службу до храму, його зупинив якийсь чоловік і віддав величезну суму коштів для тих, хто постраждав у війні. Він згадав про мене та зателефонував. Так кошти опинилися в мене.

На той час Центральний шпиталь був більш-менш забезпечений усім необхідним, я побачив, що ці гроші потрібно віддати кудись в інше місце, але не знав навіть, кому їх передати. Але зранку, відкривши свою сторінку у фейсбуці, випадково побачив повідомлення про допомогу, яка потрібна добровольчому шпиталю. Тим більше, що його засновника, Геннадія Друзенка я знав і раніше, як порядну та віддану справі людину. Подзвонив йому відразу, і він зрадів: наступного дня їм треба було забрати першу обладнану машину-операційну, і якби вони не забрали, то не змогли б їхати на фронт. Тож ми відразу поїхали, забрали машину і віддали гроші. Фактично це було чудо: потреби та можливості абсолютно випадково співпали так, як і мало бути. Ось так розпочалася співпраця наша.

А коли наш проект розкрутився та став відомим, ми вже кошти, отримані за наші роботи, передавали на потреби ПДМШ. Був випадок, коли один з відомих політиків України замовив декілька робіт відразу, а в оплату ми попросили купити автомобіль з реанімацією для шпиталю. Чи просто гроші передавали. Коли купували багато робіт, я зрозумів: на війні заробляти - це неправильно та некрасиво. Якраз після подій у Дебальцевому, де шпиталь теж відпрацював гарно, ми почали тісну співпрацю. Я побачив, що госпіталь працює, гроші не крадуть, що це не фейко-волонтери, тому сам і запропонував співпрацю. Вже п’ять років ми працюємо, а два останні роки фактично утримуємо цей шпиталь.

- А як багато грошей передати вже вийшло?

- Знаєте, після шести мільйонів гривень я просто перестав рахувати.

- Ви десь навчалися іконопису? Маєте релігійний сан?

- Сану я не маю. Свого часу закінчив Академію мистецтв у Києві та вчився в одній з іконописних шкіл і приватно – у майстрів іконопису. До речі, не тільки я, а й моя дружина Софія Атлантова, яка теж має відповідну освіту та працює над цим проектом. Але я працюю від імені Церкви. Ікона – літургійне надбання Церкви. Але так вийшло на нашій теперішній війні, що небо з землею зблизилися. Фронт – це те місце, де питання сенсу життя (де ти живеш, для чого ти живеш) виникають у першу чергу. І християнська традиція – та традиція, яка дві тисячі років над цим думає. Українська нація має християнське коріння, і тема перетворення смерті на життя, і символ ікони їй притаманні. І сталося так, що символ ікони на ящику зброї вийшов за межу християнства і став зрозумілий навіть для невіруючих людей по всьому світу. Це дуже цікаво, як мені здається.

На мою думку, ця війна відкриває певні речі, про які ми навіть не думали. Наприклад, ми не думали, що можна писати ікони на ящиках з-під набоїв. Але вони пишуться! Вони є неймовірно гармонічні та навіть стали одним з символів цієї війни.

Насправді ікона – це розмова про любов. Дуже важко говорити на війні про любов, але якщо ми не будемо говорити – то коли ця війна закінчиться, може початися ще одна. І це дуже важливо. Скоріш за все вона не закінчиться так швидко, як хоче цього наш президент. Навіть якщо ми припинимо стріляти – в нас не припинять. Але ж, коли вона закінчиться, будуть величезні негативні наслідки: поранені і скалічені, вдови та сироти, вбита інфраструктура регіону. Це трагедія мільйонів. І це не на один десяток років трагедія. Наслідки треба буде лікувати, а в наших умовах – зализувати рани.

Тому цей проект є нагадуванням світу про війну, та й взагалі – про реальність війни у цьому світі. Тому що основна маса переживає цю війну через Інтернет та сприймає її скоріш як комп’ютерну гру. А я намагаюсь показати що ці ікони – реальні свідки війни, вони спочатку були на фронті, а потім стали творами мистецтва. Вони можуть розказати набагато більше, ніж навіть журналісти. І це можливо, ба навіть і необхідно.

- Яке, на вашу думку головне завдання вашого проекту? Таке собі «надзавдання»?

- Мабуть, показати світу, що в нас є досвід позитивного рішення конфлікту. Бо НАС чомусь учать, як нам вирішувати НАШУ проблему. У нас є знання і можливість позитивного вирішення цієї проблеми через гуманітарну операцію. Частиною якої, напевно, є і наш проект. Як для військових, так і для цивільного населення. Зараз я кажу не тільки про мистецький проект, а про нас і ПДМШ. Є лікарі, які лікують тіло, з’являються лікарі, які лікують душі.