Вчитель майбутнього, директор майбутнього. Інтерв’ю з директоркою Гімназії новітніх технологій

За три десятки грамот від різних інстанцій, звання Заслужений вчитель України, «Відмінник освіти України», автор близько трьох десятків наукових праць, лауреат кількох премій – і все це про одну людину. Журналіст CBN поспілкувався з директором Гімназії новітніх технологій Любов’ю Красновою.

- В одному з інтерв’ю ви сказали, що створили цю школу для своїх дітей. Зараз діти вже дорослі, живуть своїм життям. То ж яке зараз стоїть перед вами завдання?

- У 90-х роках так і було. Знаєте, вчительські діти нікому не потрібні: для них все в останню чергу. Так і вийшло: створювалася школа для майбутнього своїх дітей, а тепер і іншим повезло. Діти розійшлися-пороз’їжджалися, а школа існує. Є ще онук, йому сім років – підростає. Молодша донька дуже далеко – в Австралії. Вона доктор філософії, захистилася в Сіднейському університеті, зараз у декреті – в мене вже дві онучки в Австралії! Донька моя – молодець! Закінчила школу, за програмою обміну поїхала в Англію, в Кембриджі її побачили, оцінили, потрапила звідти у Сідней. Нещодавно підписала контракт із Австралійською військовою академією в Канберрі. Буде читати там дисципліну про людський фактор в управлінні технікою.

А старша – тут, біля мене. Читає англійську мову в школі, виховує сина, мого онука. Їм важко: в них чоловік і батько без вісті пропав під Іловайськом у 2014 році. Чекаємо, що повернеться.

- Є хоч якась інформація про нього?

- Нема в нас ніякої інформації, є віра. Це сталося 29 серпня, а через пару днів ми побачили що в соціальній мережі у Віталіка змінилася фотографія. Потім знов змінилося фото на день одруження у вересні. Загалом фото змінювалося двадцять один раз! Побратими нашого Віталіка потім сказали, що вони так робили, щоб складніше було ворогам знайти їх по мережах. А ще один з номерів його досі працює. Ніхто трубку не бере, але ми на нього СМС відправляємо: розповідаємо про себе, про сина. Якби цей номер вже був у когось чужого, то давно б відповіли: «Що ти пишеш?» Ну і його ніхто мертвим не бачив. Навіть на місце останнього бою через пару днів виходили пошуковики, то тіла не знайшли, навіть фрагментів. Ну, ходили ми до різних жіночок, що «бачать», то ніхто не бачив його мертвим, всі кажуть: «Ждіть». От ми й чекаємо, навіть дві жінки казали, що повернеться він, коли сніг буде, взимку. Цього року снігу не було… Зверталися до таких жіночок у різних кінцях світу – у нас тут, в області, на Західній Україні, в Росії та навіть в Австралії. Ніхто його мертвим не бачить!

Офіційно він вважається таким, що пропав без вісті. Біля Михайлівської церкви є фото Віталіка з написом: «Загинув, тіло не знайдено». Треба чекати!

Син його найбільше чекає. Сяде так тихенько іноді й каже : «Я, мабуть, себе погано поводжу, раз тато так довго не приходить» . Якось побачили, що він молиться: ручки так склав поперед себе і про щось з папою розмовляє. Нічого, ждемо. Віталік наш сирота, в нього нікого нема, крім нас, він мені як син. Хоча чому ж як?! Таки син!

Я – працюю! Школа в мене є, вона процвітає! Вона маленька, але ж гарна! Ми ж за всі роки існування завжди були кращими по рівню складання ЗНО в місті. От чим я можу пишатися, так тим, що всі мої випускники поступають у найкращі вищі навчальні заклади за державний кошт! Тобто рівень знань їм це дозволяє. У 2004 році стали ми гімназією. Краще нас тільки школа Короткова, але ж то обласного рівня заклад, та й університет з ними тісно працює. Але й ми не далеко відстаємо. Значить ми – на правильному шляху!

Зараз пішла ще мода – за кордон їхати навчатися, мої діти теж їдуть – і навчаються там за рахунок грантів, серед кращих студентів. Майже всі навчаються безкоштовно. Хтось уже вертається, хтось вирішив там залишитися.

- Як вплинув карантин на навчальний процес у вашій гімназії?

- Та ніяк майже. Справа в тому, що відеоуроки ми практикуємо вже далеко не перший рік. У нас же є власна студія, де ми записуємо свої уроки. Та ми давно використовуємо інтернет та комп’ютери на уроках. Ось тільки в мене як у вчителя історії близько 4000 відеофайлів для уроків підготовлено. Так що жодних проблем у нас не було. 12 березня оголосили карантин, це четвер був, у п’ятницю ми зібралися, обговорили технічні моменти, а з понеділка почали онлайн-навчання. Відповідно до розкладу та навчальної програми. Коли я ще починала проект «Школа майбутнього» мене запитували: «Як це так – на уроки не ходите, їздите по конференціях, по навчаннях різних?!» А я вже тоді онлайн працювала. Одного разу навіть довелося урок проводити з салону автомобіля.

У нас є гарний навчальний центр, якщо дітям щось не зрозуміло на уроці, вони завжди можуть переглянути цей урок та отримати додаткові посилання на інші матеріали, щоб зрозуміти краще. Хоч десять разів передивись – поки не зрозумієш. Уроки з математики, фізики, особливо з хімії, де треба якісь експерименти проводити, лабораторні, а хімікатів нема. От ми їх знімали на відео та показували потім.

А ще в нас електронний щоденник є – там теж можна знайти все, що необхідно для уроку: відео, посилання, роз’яснення. А якщо діти кудись їхали під час навчання – ми теж онлайн працювали завжди. Так що жодних проблем з цим карантином в нас не виникло. В нас повністю вичитується програма, кожен вчитель проводить уроки так, як заплановано. Здебільшого користуємося відеочатом Zoom, він у безкоштовній версії дозволяє проводити 40-хвилинні конференції. Розклад складений та опублікований на сайті, крім дітей та вчителів його контролюють вихователі, також вони контролюють надання домашніх завдань вчителями. Я під час уроку даю відразу домашнє завдання, записую його в чаті та дублюю в електронному щоденнику. Якщо мова про прикладні предмети, фізкультуру чи трудове навчання, то там ще простіше: учні отримують завдання у вигляді відео та виконують його, самі знімаючи на відео процес та результат. У нас навіть батьківські збори проходять в Інтернеті зараз. Ось на цьому тижні будуть збори з батьками 11-тикласників: треба з ними обговорити, як пройде кінець року, яка є інформація про ЗНО, як будемо проводити випускний та останній дзвоник. Ми навіть готуємося їх провести дистанційно, якщо не вийде зібратися традиційно!

- Деякий час ви були депутатом міської ради, на початку 2000-х балотувалися до Верховної Ради. Навіщо це вам потрібно?

- Так інтереси шкільництва потрібно ж захищати! Причому на будь-якому рівні. А хто як не вчитель найкраще знає ці проблеми? Коли була депутатом, зі мною завжди радилися у питаннях, пов’язаних з освітою. Депутати місцевого самоврядування не повинні займатися політикою, треба вирішувати нагальні питання громади. От я цим і займалася. Намагалася якомога більше користі освіті принести: донести до міського голови, до депутатів достовірну інформацію про потреби освіти. Про школу часто забувають, а проблем багато: від парканів та даху до зарплат учителям. Я за часів депутатства намагалася багато допомагати іншим школам. Зараз, до речі, бачу, що [міський голова Кропивницького] Андрій Райкович досить багато для шкіл міста робить: якраз те що потрібно.

- Якщо не секрет, то до якої політичної сили ви тяжієте?

- Я – вчитель історії! Я не можу бути політично заангажованою. Адже в цьому випадку я змушена буду впливати на своїх учнів. Тому в політиці я не тяжію до жодної політичної сили. Головне – бути просто патріотом і робити хоч щось для своєї батьківщини. Великої чи малої – не важливо. Ось я стала кращою на міжнародному конкурсі «Вчитель року». То ж я не для себе, а для Кіровоградщини, для Кропивницького зробила. Якщо кожен хоч щось маленьке зробить – краще буде всім! Ще потрібно, щоб у всіх гілках влади: міністерствах, радах, комісіях були люди, які вболівають за свою роботу. І все буде добре.