Як прокидається парк «Веселі Боковеньки» - шматочок раю на Кіровоградщині (ФОТО)

Там, де раніше були голий степ і річка з крутими берегами, на яких росли верби, терники та інша типова для українського степу рослинність, сьогодні - хоч і штучно створений, але зелений оазис. Як прокидається навесні парк «Веселі Боковеньки», бачили наші журналісти. А ще зробили серію фото, аби через карантин ви не пропустили буяння ранньоцвітних.

Дендрологічний парк «Веселі Боковеньки» заснували в 1893 році. Парк загальнодержавного значення займає площу 109 гектарів. Заклав його Микола Давидов – син поміщика, любитель і знавець паркової справи. Ідеї створення зеленого оазису Давидов черпав з численних подорожей за кордон.

- Це було їхнє батьківське помістя. І з самого раннього дитинства Микола Львович мріяв створити на землі шматочок раю, який би приносив задоволення всім людям. І от протягом майже двадцяти років за власні кошти, власними силами садилися дерева, доповнювалися саджанцями з різних регіонів і навіть виписувалися з-за кордону, - розповідає директор лісового центру «Веселі Боковеньки» Галина Підтикана.

Для створення парку оголосили конкурс. Іполит Владиславський-Падалка – український художник-пейзажист - зробив проект цієї теритоірії.

- Так як місцевість тут яругово-балкова на березі двох річок – Боковеньки і Скотоватої, то в пейзажному стилі був створений парк. Родзинкою його є те, що з одного місця – з центральної частини - можна побачити п’ять головних просік, з яких протягом доби можна спостерігати різні кольори в листі. Тобто гра світла й тіні використана для створення цього парку, - коментує Галина Підтикана.

У ті часи багато хто не вірив, що тут можливо створити зелений оазис. Оскільки в умовах степу заснувати парк було непросто.

- Але Микола Львович довів, що у кожній місцині можна створити парк, якщо за ним з любов’ю доглядати, - додає вона.

Колектив парку – менше 40 людей. Їхніми силами «Веселі Боковеньки» підтримуються у належному стані. Люди зізнаються, попри те, що працюють у парку багато років, око від краси «не втомилося», щовесни знаходять, чим помилуватися і надихнутися, а за кожен новий саджанець вболівають, наче за рідне дитя.

Кілька років, наприклад, тут чекали, поки зацвіте екзотичний церцис. П’ять саджанців цертису в Долинський район привезли з Криворізького ботсаду. Унікальність дерева у суцвіттях, які розпускаються на гілках та стовбурі ще до того, як з’явиться листя. Росте цертис дуже повільно. Ароматні рожево-фіолетові суцвіття з’явилися лише цієї весни – на п’ятий рік після висадки. Близько чотирьох метрів заввишки може сягати доросле дерево.

[gallery td_select_gallery_slide="slide" link="none" td_gallery_title_input="Фотогалерея" ids="67255,67256,67257,67258,67259,67260,67261,67262,67263,67264,67265,67266,67267,67268,67269,67270,67271,67272,67273"]

- Сподіваємося, що згодом будуть красуні-цертиси, або багряник, багряник тому що восени листя забарвлюється в такий червоно-багряний колір і декоративність самого листя також досить цікава. Ще в дендрології можна зустріти, що цертис, або багряник, - це Іудове дерево, ну так за переказами чи легендами, що на ньому повісився Іуда, але чи правда, не можемо сказати, - каже Галина Підтикана і додає: дерево не вибагливе, нині через відсутність опадів потребує лише поливу.

У красі із цертисом змагається білосніжна екзохорда. Такий кущ у парку один. Це рослина із старих колекцій. Згадується екзохорда ще в путівниках 70-х років.

- Одним з ранньоквітучих кущів, які квітнуть у нашому парку, є екзохорда. Досить цікавий кущ, але дуже з таким специфічним різким запахом. На жаль, він у нас у парку один, ще зі старих колекцій. Мабуть, ще з «давидівських». На жаль, був посаджений поруч із дубом звичайним. Тож під його крислатим гіллям кущик починає всихати частково. Але насіння зібрали, посіяли, я думаю, що ми виростимо ще посадковий матеріал і підсадимо нові молоді екземпляри, - говорить Галина Підтикана.

Як ніколи рясно квітне у парку цього сезону магонія падуболиста. Вічнозелений чагарник до двох метрів заввишки здалеку нагадує мімозу:

- З ранньої весни дуже гарно квітує – такого лимонного кольору. Потім на ньому зав’язуються ягідки, до осені вони стають синього кольору, як тернинки, і зберігаються фактично цілу зиму до весни.

У травні сезон цвітіння й декоративного барбарису.

- Досить цікавий екземпляр, який часто використовується в озелененні як присадибних ділянок, так і в парках, скверах - барбарис Тумберга. Він має багряне листя, яке радує око від ранньої весни до осені. Спочатку гарно квітує, потім зав’язуються плоди барбарису, який можна їсти, від плодів звичайного барбарису майже не відрізняються смаком, щоправда на цих кущах ягід менше, ніж на звичайному барбарисі, - говорить Галина Підтикана.

Паломництво туристів на травневі свята щороку спостерігає у парку охоронник Петро Кісільов. Як прокидається природа цієї весни, бачать лише співробітники. Через карантин відвідувачам сюди нині зась.

- Та тут, починаючи з березня місяця, люди вже ішли, ішли, їхали. Найголовніше – кисень. Ну, і відпочинок, звісно. Шашлики смажать, бо міське життя, в чотирьох стінах сидіти, а тут… - розказує Петро Кісільов.

Чоловік говорить, що «Веселі Боковеньки» здебільшого відвідують туристи з Кривого Рогу. Жителями Кіровоградщини парк належним чином не поцінований, вони приїжджають рідше. Хоча така розкіш – одна з головних принад їхньої батьківщини.

Після карантину тут готові зустрічати гостей з усіх куточків. Кажуть, парк – це справжня перлина степу нашого краю, яку увагою оминати негоже.