Давати не рибу, а вудку. Як працює Дім милосердя в Кропивницькому (ФОТО)

Недільного ранку в дворі будинку на вулиці Преображенській, 37, у Кропивницькому людно. Близько десяти жінок з дітьми за столом під навісом чекають на пакунки від Дому милосердя.

- Вибачте, перевіримо зараз усе по документах, - звертається до гостей головний у Домі Володимир Лєбєдєв. - А то всяке буває. Привезли недавно за адресою пакет - а там двоповерховий будинок, бабуся зі смартфоном виходить і командує: туди он покладіть.

[caption id="" align="alignnone" width="4032"] Фото Валерії Попоніної, CBN[/caption]

Перед роздачею подарунків багатодітним матерям Лєбєдєв молиться. Своїми словами дякує Богу за його доброту і щедрість:

- Ми - вдячні Господу за те, що є. Саме тому воно у нас і є.

Дім милосердя працює в Кропивницькому з 2013 року. Це місце, куди звертаються люди, що потрапили в скрутну ситуацію. Тут можна безплатно переночувати чи й пожити трохи, відпочити, подумати, як бути далі. Втім, беруть не всіх, бо є певні вимоги: не можна пити, курити, вживати наркотики.

- Це наш хостел, - показує Марина Брайловська, що працює (служить, як говорить вона сама) тут двічі на тиждень, по вихідних, кімнату з двоповерховими ліжками. - Продукти ми надаємо. Що стосується хімії - вони самі собі купують, прибирають теж самі. Майже всі зараз працюють. Зараз вісім людей у нас живуть.

[caption id="" align="aligncenter" width="1000"] Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

- Хто сюди потрапляє?

- Банально: людина на поїзд спізнилася, переночувати немає де. Потрапляють жінки, які постраждали від домашнього насильства. Причому був пік - таких було дуже багато.

- Як ви потрапили в цей рух?

- Я за натурою дуже добра людина. Мені хотілося комусь допомогти, тому знайшла організацію, яка цілеспрямовано цим займається. Тим більше, я віруюча людина. От уже чотири роки я тут.

[caption id="" align="aligncenter" width="1000"] Команда Дому милосердя. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

Юнака, майже ще підлітка, з сором’язливою посмішкою звати Романом. Він аж з Київської області, у Кропивницькому опинився через свого товариша.

- Мені друг пообіцяв роботу в Кропивницькому, - розповідає хлопець. - Приїжджай, каже, я тебе зустріну, будеш працювати зі мною. Я приїхав - ніхто мене не зустрів, а друг узагалі в Одесі опинився чомусь. Я п’ять днів ночував на вулиці: холодно, брудний. Ходив на заправку телефон заряджати - мені порадили зателефонувати у Дім милосердя.

- А плани які? Додому повернутися?

- Ні! Мама окремо живе, я з батьком. Ну а він...

- Бухає?

- Жорстко бухає, дуже жорстко. І розпускає руки. Може вдарити, коли завгодно. Ні, додому точно не повернуся!

Таких, як Рома, через Дім милосердя пройшли сотні, якщо не тисячі. Хтось сам оступився, когось підставили, комусь просто не пощастило. Про своїх підопічних Лєбєдєв з друзями регулярно розповідають у Facebook. Ось лише деякі дописи.

«Оля, 17 років, шукає роботу.

Живе в Домі милосердя безкоштовно, у хостелі.

Приїхала в місто, щоб почати доросле самостійне життя. І зрозуміла, що не все так просто.

07.06 Олю до нас привезла поліція, вона звернулася за допомогою, тому що залишилася одна на вулиці з речами. У гуртожитку, де вона проживала (при училищі), - карантин. І серед ночі залишилася на вулиці.

Готова працювати».

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Фото зі сторінки Дому милосердя у Facebook[/caption]

«Вадим, 51 рік, був у трудовому рабстві 1 рік і 5 місяців у Миколаївській області (с. Ольгопіль).

Знайшов оголошення в інтернеті (потрібні робочі на ферму), сам він з Донецька. Обіцяли високу зарплату, тому і повівся. Прийняли на роботу і відразу забрали документи, телефон і гроші. Умов для проживання не було...

Вони намагалися виходити зв'язок з рідними або тікати. Три дні він ішов пішки (тому і виглядав, як бомж, і від нього був неприємний запах).

Так Вадим з'явився у нашому місті. Намагався звертатися до місцевих органів, але все безрезультатно. Від відчаю і того, що його ніхто не хоче чути, порізав собі руки в центрі Кропивницького. Тоді й звернули на нього увагу. І привезла його поліція в безкоштовний хостел.

Зараз живе в Домі милосердя, ми його готуємо відправити додому до рідних (на момент підготовки цієї публікації Вадим був уже вдома. - Авт.)»

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Фото зі сторінки Дому милосердя у Facebook[/caption]

«У Дім милосердя ми прийняли Надію, 95 років, після пожежі...

У пожежі загинув її син Леонід, 66 років. Зараз вона проживає в безкоштовному хостелі.

Шукаємо тимчасове житло для бабусі і внучки (Надії потрібен догляд). Дім милосердя готовий взяти на себе оплату за оренду житла. Гроші зараз у родичів підуть на похорон сина і на відновлення будинку.

Від себе хочу сказати, це хороші, порядні й адекватні люди».

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Фото зі сторінки Дому милосердя у Facebook[/caption]

- Ми - люди віруючі. Нас учать допомагати іншим. А перші, кому можна допомогти, - безхатченки, - пояснює Володимир Лєбєдєв. Ми стоїмо біля його бусика, припаркованого напроти Преображенського собору. З відкритих дверей мікроавтобусу двоє волонтерів роздають безкоштовні обіди. У черзі за їжею - кілька десятків кропивничан. - Найголовніша мета - не просто погодувати. Ми хочемо, щоб ці люди змінювалися. Половина з тих, кого ми годували, вже стали на ноги. Намагаємося знайти роботу людям. Якщо людині все давати - вона деградує.

Ситуація ж іще в країні... Звичайні люди зараз за їжею підходять.

Їжу розвозимо щонеділі. На офісі годуємо і розвозимо по точках, бо не всі можуть до нас дістатися. Багато ж працює на смітниках, теплотрасах тощо - вони охороняють свою територію й не мають змоги покинути її.

[caption id="" align="aligncenter" width="4032"] Фото Валерії Попоніної, CBN[/caption]

- Скільки порцій готуєте щоразу?

- Близько ста п’ятдесяти. Після карантину кількість людей дуже зросла. Ми от сьогодні на звалищі погодували сорок п’ять людей, тут зараз теж десь така кількість буде. А ще - Ковалівка й Балашівка.

Через наше маленьке служіння багато чого змінюється. Багато подібних організацій по всій Україні відкрилися. Вони спостерігали за нашою діяльністю в соцмережах - і теж вирішили відкритися й допомагати. Чернігів, Київ, Запоріжжя...

[caption id="" align="aligncenter" width="1000"] Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

- Є історія, що особливо запам’яталася?

- Був хлопець у нас один, його привезли з ножовим пораненням. Монахиня Софія - у неї є медична освіта - зашила його, і він через деякий час кудись зник. А потім, років через два, стою торгую своєю продукцією. Підходить - з дитиною, жінкою. Аж сльози на очі навернулися.

- Як ваша церква називається?

- У нас тут і баптисти, і католики, і православні, і протестанти... Тобто певної якоїсь спрямованості у церкви в Домі немає. Ми жодну людину не змусили молитися чи Біблію читати. Все лише за бажанням.

[caption id="" align="aligncenter" width="1000"] Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]