Вугільні розрізи під Олександрією. Секретні матеріали
Сергій Полулях, «Україна-Центр»
«УЦ» часто повертається до теми колишньої державної холдингової компанії «Олександріявугілля», вірніше, до того, що від неї залишилося. Правда, залишилося небагато - від колишніх ТЕЦ і брикетних фабрик на Жовтневому або в колишньому Димитровому немає і сліду. Втім, кажуть, що навіть з космосу розрізняються кілька колишніх вугільних розрізів навколо міста, і, можливо, вони не сказали свого останнього слова...
На «розрізну» тему нас наштовхнуло відео справжнього цунамі, що виникло під час проведення вибухових робіт на старому розрізі десь у Німеччині. Картинка, м'яко кажучи, вражає, тим більше, що в Олександрії давно намагаються створити рекреаційну зону на старому Байдаківському розрізі, там обладнаний пляж, але і до цього блакитну акваторію активно використовували для відпочинку. Виявилося, що це небезпечно. Відео обвалу в розрізі виставив у соціальних мережах Олександр Бєлов, з яким ми поговорили по телефону.
Олександру Павловичу Бєлову 43 роки, і він - олександрійський гірник у третьому поколінні. В об'єднанні працювали його дід і батько, та й сам він після закінчення Національного гірничого університету встиг попрацювати на різних посадах в холдинговій компанії, в т. ч. і головним технологом з перспективної переробки бурого вугілля. Пару років тому він робив доповідь на другій міжнародній конференції ДТЕК і Національного гірничого університету на тему: «Потенційна роль бурого вугілля в енергетичному балансі країни». Людина, як то кажуть, в темі - багато знає і пам'ятає.
На початку 50-х років минулого століття на базі олександрійського родовища почало створюватися потужне гірничодобувне та переробне об'єднання, за кілька десятиліть були побудовані майже півтора десятка розрізів і шахт. Причому спочатку перевага віддавалася відкритому способу, який під час становлення і розквіту галузі забезпечував собівартість до 60%. При розрахунковій, або так званій роздрібній, вартості видобутку тонни по галузі в 6-7 рублів тонна вугілля на розрізах обходилася в 3-4 рублі. Це робило роботу розрізів Олександрії дуже вигідною навіть при плановій економіці.
Уже в роки незалежності України серйозно розглядалося питання будівництва на базі буровугільного комплексу підприємств для альтернативних джерел отримання енергії з бурого вугілля, зокрема і за рахунок будівництва унікальної теплової електростанції потужністю до 600 мегават, але не знайшлося ні політичної волі, ні грошей. Але це було потім, а до цього розрізи успішно працювали і навіть довгий час компенсували різницю у вартості видобутку на шахтах, поки самі не пройшли точку неповернення, в сенсі перевищення витрат над доходами, а далі проблеми почали накопичуватися, як снігова куля. І складності об'єднання та галузі почалися не за часів незалежності, а набагато раніше, коли різниця між фактичними витратами на видобуток і розрахунковими покривалася державою. Уже тоді, за часів «розвиненого» соціалізму, фахівцям було зрозуміло, що це шлях до агонії галузі. До речі, ще в 70-ті роки була підготовлена доповідь, у якій прогнозували неминучий крах об'єднання до 2000 року, але розрізи продовжували розрізати, а шахти будувати.
До речі, з приводу собівартості. Аналогічні підприємства в Німеччині, досвід і обладнання якої до повної амортизації використовували в Олександрії, мали штат у три і навіть 10 разів менший за чисельністю, ніж наші. Це тільки маленький штрих до питання про ефективність навіть не соціалістичного і капіталістичного підходів, тому що ми говоримо не про соціалістичну Німеччину, а про німецьку та радянську економіку або менталітет.
Зрештою, розрізи або самі виробили запаси, або були зупинені й поступово заповнилися водою. Вийшло дев’ять великих водойм глибиною понад 50 метрів і площею сотні гектарів кожна, і що з ними робити, тим більше що з ними буде - не знає ніхто. Вірніше, ніхто не замислюється, а між тим рукотворне цунамі в окремо взятому колишньому вугільному розрізі - річ не така і неможлива. У всякому разі частина старих відвалів Байдаківського розрізу, на яких люди встигли побудувати дачі й розбити городи, обрушилася у 80-х роках минулого століття. Кажуть, обійшлося тоді без жертв, і люди знову побудували свої дачі і насолоджуються відпочинком на потенційно небезпечних відвалах. Але це старий розріз, а подібне може трапитися і на інших.
Всі ці розрізи переповнені водою, і ми попросили Олександра Бєлова зупинитися на цьому моменті.
За правилами, відвали і уступи розрізів повинні бути виположені, тобто кут спуску повинен бути зменшений до 30 градусів. Інакше кажучи, їх необхідно привести в стійкий стан, рекультивувати і повернути в господарський оборот для землекористування. Але цього ніхто не зробив, і як довго ці мільйони тонн породи будуть зберігати спокій - невідомо. Усередині товщі відвальних мас і уступів постійно діє гірська напруга, відбуваються якісь зрушення, змінюється водоприток, вимивається пісок, і все це при постійному гігантському тиску обводненої маси в 2,5 тонни на кубічний метр. Досить втручання якихось чинників погодного або температурного характеру або невеликого землетрусу, щоб частина уступу або відвалу рушила зі свого місця і пішла вниз. Ця мільйоннотонна маса породи виштовхує на поверхню еквівалентну кількість води, і це вже цунамі висотою в кілька метрів або десятків метрів, яке б'є у протилежний берег, викликаючи відповідну реакцію, тому що, незважаючи на минулий час, відвали не набули необхідної щільності, як кажуть, «не влежались». До того ж і уступи мають свій термін стійкості, тільки він розрахований для сухого розрізу, але щось не видно, щоб хтось займався вивченням поведінки затоплених уступів і підтоплених відвалів.
Це в жодному випадку не означає, що зсув може статися вже завтра, але, як кажуть фахівці, обвалення - це всього лише питання часу, і ніхто не знає, скільки його залишилося і які будуть наслідки.
Фото: Urbextour
