«Не думала, що теж так зможу». Кропивничанка проїхала на велосипеді понад тисячу кілометрів (ФОТО)

Айнура Алієва, «Україна-Центр»

Жителька Кропивницького, хореограф і мандрівниця Юлія Пліндик за сорок сім днів подолала більше тисячі кілометрів на велосипеді містами України. Деталями подорожі і своїми враженнями Юлія поділилася з журналісткою «УЦ».

- Це ваш перший досвід велоподорожі на таку довгу дистанцію?

- Так. В принципі, я тільки в цьому році серйозно пересіла на велосипед. До цього я каталася тільки на невеликі дистанції: 10-15 кілометрів максимум. А завдяки карантину купила новий велосипед, почала їздити все більше і більше, а потім подумала: чому б не подорожувати?

- Як зважилися на таку поїздку?

- Я вже давно дивлюся канали деяких наших українських велоблогерів - Руслана Веріна, Саші Ліпоти й інших, але до цього ніколи не думала, що теж так зможу. Спершу ми з другом планували поїхати в подорож Європою на машині, але, оскільки кордони на той момент були ще закриті, ми вирішили поїздити на велосипедах Україною. Долучилися до нашого міського велоклубу «Велокроп», завдяки якому я відчула, що можу кататися на далекі дистанції, і дуже надихнулася. Клуб дав певну мотивацію та підтримку, а потім усе закрутилося, закрутилося, і все - взяли і поїхали!

- Готувалися до поїздки?

- Звісно. Найскладніше було вибрати велосипед, тому що зараз їх велика різноманітність. Під час карантину цей вид транспорту взагалі став дуже популярним. Коли визначилася з велосипедом, довго вирішувала, куди які сумки складати. Зі спорядження у мене були намет і спальник. Я з дитинства звикла відпочивати «дикуном», тому з цими речами складнощів не виникло. Від зародження ідеї і до виїзду пройшов місяць-півтора максимум. Спочатку ми поїхали з другом разом, а потім розділилися.

- З якими труднощами зіткнулися в дорозі? Не було страшно?

- Ні, зовсім не страшно, адже я була не одна, і їхали ми дорогами тільки вдень, нічліг знаходили заздалегідь і спали в наметах. В принципі, тут для мене не було нічого нового, крім того, що день у день ти ставиш намет, а на ранок його збираєш і їдеш далі. Здавалося б, нескінченний процес, але при цьому кожен раз ти бачиш нові й дуже красиві місця, а це - непередавані емоції! Найскладнішим випробуванням, мабуть, була спека. Ми виїжджали на початку червня, тоді було ще прохолодно, періодично йшли дощі. Для мене така погода була в самий раз, а ось друг дощі не любить, йому більше спека була до душі. Тому особисто мені, коли температура була +32 градуси в тіні, їхати було складно. Біля моря я їздила менше, тому що там багато прибережних містечок, відстані між якими невеликі.

Не можу сказати, що це була якась мегаскладна подорож. Ми їхали, не напружуючись, у нас не було мети подолати за день, наприклад, 100 кілометрів або бути в якійсь конкретній точці в певний час. Ми просто кайфували. У нас не було чіткого плану і маршруту. Ми приїжджали в якесь місце, а потім вирішували, куди будемо рухатися далі, природно, вибираючи таку відстань, яку зможемо спокійно подолати за день. Якщо сильно втомлювалися, могли проїхати 20 кілометрів, знайти класне місце і зупинитися там відпочивати.

З їжею ми сильно не морочилися. У нас був пальник, ми завжди могли собі щось приготувати, але я така, що можу їсти майже все що завгодно. Брали з собою туристичні сухі пайки, іноді «Мівіною» могли перекусити. Фрукти, овочі, горішки, салатики - нічого особливого. Біля моря могла купити якісь ласощі. Іноді в кафешці могли пообідати.

- У яких містах побували?

- Свій шлях ми почали з Кропивницького і рушили далі в Олександрію, Кременчук, Полтаву, Харків, Дніпро, Запоріжжя. У Запоріжжі мене підібрали батьки на машині, я поклала велосипед на багажник, і ми поїхали в Степок (район у Кирилівці), потім ми переїхали на Арабатську стрілку в Щасливцеве, звідти - в Лазурне, потім - у Херсон, там вони мене «викинули» і поїхали додому, а я з Херсона вирушила в Миколаївську область, спустилася до Очакова, з Чорноморської коси перепливла в Рибаківку, проїхала її мимо, трохи побула в Луговому, потім заїхала в Коблеве, Южний, Вапнярку, Одесу, Санджейку і Затоку. Затока була моєю крайньою точкою, і звідти я вже приїхала додому. Практично в кожному місті я зустрічала своїх знайомих з Кропивницького і не тільки.

Всі питають мене, скільки я проїхала. Якщо в загальному, то близько 1,5 тисячі кілометрів, але це враховуючи й електрички, й машину. Якщо це відняти, то вийде близько 1100-1200 км. Дуже складно порахувати, тому що я не все записувала. Але для мене це не головне. Найважливіше - це емоції, нові місця, люди і знайомства, а кілометраж - другорядне.

- Що запам'яталося найбільше?

- Ой, запам'яталося багато. Всі враження дуже яскраві, і тому складно виділити щось одне. У деяких містах особливо сподобалися люди, в інших - нові місця. Виявляється, у нас в Україні багато красивих місць, про деякі я навіть не знала, - наприклад, Олешківські піски, надзвичайно гарні Херсонські гори, Рожеві озера, на поверхні яких можна лежати, і вода тебе прямо тримає... Дуже сподобалося невелике і молоде містечко Южний. Починаючи з в'їзду в місто, там є велодоріжка, що не могло не радувати, та й саме містечко затишне і приємне. Там теж є пляж, море, скелі, правда, розваг для молоді мало.

В дорозі побачила багато таких же мандрівників, як і я.

Перевага подорожей на велосипеді полягає в тому, що це, по-перше, великий плюс для здоров'я, по-друге, можливість дістатися туди, куди ти не заїдеш на машині, і, по-третє, один з найбільш економних варіантів.

- Чи плануєте ще подібного роду подорожі?

- Так, але у мене спонтанно все відбувається в цьому житті. Першого числа я виїжджаю на море і в гори, але без велосипеда, а після повернення планую обов'язково з'їздити до Києва, тому що там багато моїх друзів, і, можливо, ще в бік Західної України. Я хочу побувати в Карпатах, тому що люблю більше гори, ніж море, але, на жаль, мій велосипед не дуже призначений для гір, тому на ньому можна доїхати до Львова або до Карпат, а далі або йти пішки, або брати інший велосипед. Поки ще тепло і дозволяє погода, хочу скористатися можливістю і максимально помандрувати.

- Відчувається, що ви за вдачею мандрівниця...

- Мрія всього мого життя була подорожувати! Я не люблю сидіти на місці, легка на підйом, і якщо кудись їдемо, то я завжди «за»! Напевно, саме з цієї причини я так легко пересіла на велосипед і поїхала. Я всім раджу робити те, що ви хочете. Якщо ви ніколи не каталися на велосипеді, то спробуйте. Це дуже класно. Це почуття свободи, нові можливості і хоч якесь розмаїття в нашому сірому буденному житті!

Всі фото - з Facebook Юлії Пліндик