Фанат рослин із Кропивницького: «Деревам болить, як і людям…»
Сергій Полулях, «Україна-Центр»
Якщо й правда, що прізвища впливають на долю людини, то це саме той випадок. Коли я прийшов на стадіон ФК «Зірка», у повітрі пахло свіжоскошеною травою, бо агроном за освітою й фанат рослин Віталій Груша якраз займався стрижкою газону. Виходило дуже гарно…
– Віталію, як ви стали агрономом футбольних полів?
– Народився в Олександрії, закінчив школу, потім сільськогосподарську академію в Києві, агрономічний факультет, працював у сільгоспвиробництві – захист рослин, карантинна інспекція, агробізнес. У 1997 році став директором спортивних споруд спочатку ФК «Поліграфтехніка» в Олександрії, це стадіон на Перемозі, одночасно закінчували реконструкцію стадіону «Ніка», будували поле, трибуни. 13 років, до 2010 року, я працював в Олександрії, потім спортдиректором ФК «УкрАгроКом» у Головківці, а в липні 2011 року мене запросили агрономом до ФК «Зоря», Луганськ. До 2014 року займався футбольними газонами, а з початком війни ми з командою переїхали в Запоріжжя, продовжував працювати в «Зорі» до 2017 року, а звідти перейшов в ФК «Зірка» в Кропивницькому, де вже 4-й рік працюю.
– Біографія у вас, одначе, – і спорт, і війна. Усі події в Луганську відбувалися на ваших очах?
– Я орендував квартиру поряд з обласною адміністрацією, тому, коли обстрілювали адміністрацію, у цей час був дома й цей жах відчув. Коли в місті були канонада та сирени, кружляли літаки, незрозуміло чиї, це була картина дуже страшна й доволі шокуюча.
– Ви по розмовах були там українцем? Це було небезпечно?
– Абсолютно ні, єдине, що мене дивувало, – там половина вивісок були українською, радіо й телебачення українською, але, коли я починав розмовляти до місцевих українською, на мене дивилися якось дивно, хоча більшість старших за 50 років розмовляли так само суржиком, як і в нас. Я їздив до товариша в Ростовську область, у нього село чисто українське. Є козацькі станиці й українські села. Мені сказали, мовляв, проїдь до Волгограда, так там через одне українські села й так само розмовляють суржиком.
– Але війна змусила покинути Луганськ навіть вас, представника абсолютно мирної професії. А скажіть, догляд за футбольними полями – це наука?
– Мені, як і більшості, здавалося, що доглядати газони, як і вирощувати їх, – це просто. Насправді це ціла наука, і повірте мені, утримувати в належному стані футбольний газон, на якому гарцюють майже щодня кілька десятків дорослих людей в бутсах з шипами, травмуючи трав’яний покрив, та щоб усе це було в належному стані, – це дуже непроста річ. Тому, маючи досвід вирощування зернових, овочевих і плодових культур, скажу, що це часто складніше. Але й цікаво.
– Складніше, ніж виростити врожай?
– І там не просто, але тут є своя специфіка, щоб газон був у гарному стані, відповідав характеристикам. Він повинен швидко відновлюватися й відповідати головним критеріям. Це достатня твердість, при цьому щоб було зчеплення з шипами бутсів, щоб газон був достатньо м’який і не травмував футболістів при падіннях. Висота трави повинна бути 2,5 – максимум 3 сантиметра.
– Аж так точно?
– Для вимірювання висоти трави існують спеціальні прилади. Коли я працював у луганській «Зорі», у 2012 році в нас газон за якістю був другим в Україні після «Донбас-Арени». Ми проводили матч між донецьким «Металургом» і донецьким «Шахтарем», Мірча Луческу, тренер «Шахтаря», прислав свого агронома з приладами, які вимірювали газон на міцність, на твердість, на вологість, на висоту трави. Мірча Луческу змусив постригти газон до висоти 2,3 сантиметра, хоча я стриг газон на два з половиною. Він запитав агронома, скільки, і коли почув, що 2,5 см, наказав постригти до 2,3 сантиметра. Я сперечався, але потім зробили.
– Ось вони, таємниці перемог, а що ще важливого в футбольному газоні?
– Абсолютно рівний покрив, зелений колір, свіжий запах.
– Запах – це важливо?
– Так. Чому клуби, які себе поважають, не хочуть переходити на штучні газони? Тому що все штучне – мертве. Живий трав’яний газон виділяє фітонциди, він виділяє позитивну енергетику, життєву енергію. Запах свіжоскошеної трави, наповнений фітонцидами чи ароматами, мобілізує, надає сили, оптимізму й життєвого настрою, і потім, це просто красиво та естетично.
Повторюся, штучний газон, навіть останніх поколінь і надвисокої якості, мертвий! Він, в кращому випадку, забирає енергію, а живий газон, усі живі рослини заряджені позитивною енергією, яку виділяють, і людина, яка сприймає цю енергетику, швидше відновлює сили, мобілізується. Це контакт з матір’ю-землею.
– Я читав, що в Англії чи Мексиці перед проведенням фінальної частини чемпіонату світу з футболу спеціально організовували експедиції десь в гори чи ще кудись, щоб знайти якусь особливу траву для полів. А де ви берете траву і що це за трава?
– Я вже кілька років використовую насіння голландської компанії, та й багато колег використовують таке насіння. Це Запоріжжя, «Славутич-Арена», це стадіон НСК «Олімпійський», це стадіон «Динамо» у Києві. Скажу, що на сьогодні переважна більшість професійних газонів створена з цього насіння.
– А якби зрозуміліше, що це – чебрець, спориш, які відомі у нас?
– Ні. Класичним газоном вважається тонконоговий, російською – мятликовый газон. Це коли в травостої переважна більшість рослин тонконога лучного. Ці трави ростуть на наших луках і доволі поширені. Але над ними працюють селекціонери, щоб лист був не широкий, пругкий, посухостійкий, швидко відновлювався після пошкодження, трава краще витримувала несприятливі фактори природного середовища та швидко росла. Але чисто тонконогових лучних газонів мало, як правило, це суміш тонконіга лучного, російською мятлика лугового й райграсу пасовищного. Причому селекція йде в напрямку витіснення тонконіга, бо в нього є ряд недоліків. Він не так швидко росте, досить вибагливий. Його намагаються витіснити райграсом пасовищним, який має підвищену здатність до пагоноутворення, що дуже швидко створює якісний і витривалий трав’яний покрив. Найпоширеніший на сьогодні сорт – це РПР від цієї голландської компанії.
– Якщо ми розмовляємо про траву, то скажіть, наскільки виправдана боротьба з травою в містах? Навіть в парках її скошують практично до нуля.
– Якби ж у нас росла трава… Усі злакові трави дуже вибагливі до вологи, тому в нас скрізь ростуть не трави, а бур’яни! А більшість бур’янів виділяють аллергенний пилок, і це не лише карантинні рослини. Найбільше такого пилку утворює звичайна лобода біла, потім циклофена нетреболиста, яку називають американським соняшником. Це великі рослини, схожі на соняшники, але вони сиплять безбожну кількість пилку. Тобто в парках, скверах у нас ростуть бур’яни, і всі вони виділяють аллергенний пилок, тому бур’яни в населених пунктах потрібно, навіть необхідно скошувати.
– Зрозуміло, але сквери – це ще й дерева, до речі, можна запитати щодо груш на вербі? Це вас не ображає?
– Ні, цей вираз чули багато хто, але не знають. Насправді існує вид груші, називається груша лохолиста. Хто не знає, то дерево, яке в нас називають маслиною, насправді називається лох сріблястий або вузьколистовий. Груша лохолиста теж має ланцетне, продовгувате листя, схоже на листя цього лоха. ЇЇ називають маслиною, бо листя дуже схоже на листя маслин, які споживають.
– А плоди не схожі?
– Взагалі ці рослини відносяться до різних родин, плоди геть не схожі, є лише подібність листя. Так от, є вид дикої груші, яка називається груша лохолиста. Це гарна підщепа для культурних сортів груш, і коли на сіянець дикої лохолистої груші щепили культурний сорт і відростали пагони дички, було враження, начебто на вербі, бо листя дуже схоже на вербу, ростуть груші.
– Ось так просто. Скажіть, будь-ласка, ось що. Тема зміни видів дерев за допомогою щеплення колись була передовою теорією в СРСР. Звідки в радянського академіка Трофима Лисенка з’являвся матеріал про можливість перетворення одних рослин на інші?
– Звідки на вербі груші, я вже пояснив. Що стосується так званого академіка Лисенка – це шарлатан, неук і просто пристосуванець. Він спекулював своїм невіглаством і псевдо-більшовистською позицією здобув прихильність керівництва країни, зробив на цьому свою кар’єру, а для того, щоб знищити справжніх вчених, він оголосив генетику псевдонаукою або наукою капіталістів і висунув теорію, що при соціалізмі рослини розвиваються за іншими законами, ніж при капіталізмі, що насправді є величезним абсурдом. Мені дуже прикро, що той же Іван Мічурін підтримав Лисенка й дав йому ще один козир.
– Я про це не чув.
– Іван Мічурін сам був недостатньо освіченим, слабко розбирався в науці, був чистим практиком, але підтримав академіка Лисенка, який наніс величезну шкоду й загальмував розвиток генетики в СРСР на багато десятиліть.
– А як Мічурін підтримав Лисенка?
– Він знаходив, наприклад, тополю, в розщелини гілок якої потрапляло й проростало насіння береста. Тоді він показував, мовляв, на тополі росте берест. Насправді берест проріс у пилюці, яка накопичувалася в розщелині тополі, як і в інших подібних випадках.
– А якою була їхня основна ідея?
– Основна ідея полягала в тому, що за соціалістичного ладу при бажанні можна з однієї рослини виростити іншу, наприклад, з огірка – помідор. Доходило й до такого абсурду.
– А в час вашого навчання в академії відлуння такої науки ще відчувалися?
– Це вже були пізніші радянські часи, ця тема приглушувалася, але в нас були викладачі, справжня професура, які не боялися розповідати нам про це все, хоч і в кулуарах, не для всіх. Але те, що мені потрібно було знати, я знав.
– А все-таки, хіба щеплення не доводить можливість рослинних трансформацій? Були ж спроби щепленням змінити сортність?
– Є сорти яблунь, щепи яких краще приживаються на груші, ніж певні сорти груші на підщепі груші. Але щепи вдаються лише між близькими родичами, тобто якщо це персик, то на сливі, черешні, вишні. Якщо це груша, то на яблуні, айві та груші. Але прищепити троянду до тополі не вийде, тому що надзвичайно різна структура тканин цих рослин, і вони не сумісні. І навіть якщо на якийсь час взяти далеких родичів і черешню щепити на яблуні, можливо, якийсь тиждень щось приживеться, бо все живе хоче жити…
– Викине листочок?
– Не встигне, просто почне утворюватися калюс (рослинна тканина в місці щеплення або рани дерева. – Авт.), неначе приживається вічко, гілочка або живець, але потім воно відторгається рослиною. Ось, наприклад, перед вами дві японські верби, два дерева японської верби хакуро нішікі, я їх щепив на нашу звичайну вербу козячу, то з чотирьох дерев в мене прижилися половина, тобто навіть близькі види верби не завжди суміщаються та приживаються, але дві щепи прижилися.
– Щеплення дерев – це благородне заняття?
– Якщо ти любитель, а я не просто любитель, а фанат рослин з 15 років, і зокрема декоративних і плодових, мені цікаво цим займатися. Якщо людина займається тим, що їй подобається, у неї завжди все виходить. Треба мати бажання, а все інше приходить з досвідом, хоча необхідні й знання.
– Це про людей. А рослини мають характер?
– Звичайно. Повірте мені, я інколи з ними не те що розмовляю, але якось спілкуюся. Для мене вони, як діти, коли я захоплююсь розмноженням декоративних тропічних рослин, зокрема квітів, і коли надзвичайно важкі для укорінення живці приживаються, це просто величезна радість, Я отримую від цього величезне задоволення.
– А про характер рослин?
– Як і люди, як і тварини, рослини люблять лагідне ставлення. Коли ти їх з ніжністю саджаєш, коли ти їх доглядаєш, підживлюєш, поливаєш, не забуваєш про них, вони відповідають тобі з вдячністю. Нехай хтось скаже, що це десь за межами реального сприйняття, але насправді це так. Тому що все живе має характер і, якщо хочете, душу. Тому любов відчувають усі – люди, тварини й рослини.
– А правда, що старе дерево лякається, коли його збираються зрубати, і знову починає плодоносити?
– Я знаю одне й застосовую на практиці. Коли дерево приходить до завершення циклу свого розвитку, бо в кожного сорту свій вік, починає менше квітувати, менше зав’язі, плоди дрібнішають, засихають гілки… Усе це говорить про те, що дерево потрібно омолоджувати. Є такий старовинний метод радикального омолодження плодових дерев, тобто зрізування до скелетних гілок. Скелетні гілки – це гілки першого порядку, ті, що першими відходять від стовбура. Залишається сам стовбур і 30-40 сантиметрів нижнього ярусу гілок. Усе решта зрізається, це робиться з осені, дерево омолоджується, і його життя продовжується на кілька десятків років.
– Тобто це байка, що до дерева потрібно підійти з сокирою?
– До дерева не потрібно підходити з сокирою, це по-перше. Якщо вже воно старе й вам не потрібне, зріжте його акуратно, тільки не потрібно сокирою, бо по живому рубати – це варварство.
– І це потрібно мати на увазі? Дерева відчувають біль?
– Абсолютно. Усе живе відчуває біль, тому дерева треба зрізати дуже швидко та акуратно.
– А глибока обрізка дерев в містах?
– Це теж омолодження старих дерев. Люди так не можуть, а у дерев’янистих порід і кущових є здатність до самовідтворення, це називається омолоджувальна обрізка, і дерево або кущ отримує імпульс до розвитку, нове життя.
– А давайте про нове життя, про зміну клімату. Як вона впливає на рослинний світ нашого регіону?
– Усе живе пристосовується до навколишніх умов, і навіть, на мій подив, рослини адаптуються дуже швидко, намагаються перебороти негаразди, у тому числі й потепління. Але страшно те, що наш клімат стає більш посушливим, ми й так у зоні недостатнього зволоження, а ще з кожним роком кількість опадів зменшується, температура підвищується, відповідно, рослинам недостатньо вологи.
– Чим це загрожує?
– На першому етапі – зниженням урожайності всіх сільгоспкультур, а потім нас лякають наступом пустелі. Але я в це не дуже вірю, думаю, що це тимчасово.
– А нові рослини у нас можуть з’явитися?
– Ось перед вами спокійно ростуть і перезимовують спірея Біларда, бобовник, гібіскус сирійський. У мене вдома, і не лише в мене, спокійно росте гібіскус гібридний. Це субтропічні рослини, які ростуть у районах без зим, а тепер вони в нас спокійно зимують. Тобто наш клімат стає схожим до сухого субтропічного клімату.
– Але футбольним полям це не загрожує?
– Головне, щоб поле було рівним і живим. По деяким чуткам, у нас буде грати «Інгулець», якщо вийде у Прем’єр-лігу, тому підтримуємо газон у потрібному стані. Чим густіший травостій, тим менше травмується поле. Здоровий, ситий, доглянутий газон реанімується за три дні, незалежно від величини пошкоджень.
– Успіхів, і дякую за цікаву розмову.
