П’ять років з Райковичем: що маємо?
Андрій Трубачев, «Україна-Центр»
За два з половиною місяці добігає кінця каденція міської влади Кропивницького, обраної в 2015 році. Разом з очільником міста Андрієм Райковичем починаємо підводити підсумки.
Остаточний вердикт щодо того, як депутати міськради та міський голова скористалися наданими повноваженнями та можливостями міського бюджету, жителі обласного центру дадуть 25 жовтня. Наразі – власна оцінка першої особи та об’єктивний результат «на табло».
– Для мене головне – те, про що я говорив на виборах 2015 року, що увійшло в мою програму, – каже Райкович. – Стратегічні, містоутворюючі, системні речі, які вдалося реалізувати. За попередніми оцінками, виконано 85-90% від запланованого. Вважаю, це гідний показник.
Про головне
Відновлення системи комунального громадського транспорту починаючи з 2017-го потребувало й оновленої дорожньої інфраструктури, зазначає міський голова.
– Ми зробили багато роботи, пов’язаної з громадським транспортом. Але потрібні й дороги, магістральні напрямки, якими він рухається. Ми зробили транспортні розв’язки, яких люди чекали не один десяток років, про які говорили. Це вулиця Кропивницького, це з’єднання Великої Балки з Полтавською, арка на Левитського. Для мене важливо те, що я був ініціатором і виконавцем цього важливого програмного завдання.
За даними міської ради, за п’ять років капітальними ремонтами було охоплено 178 тисяч квадратних метрів дорожнього покриття на 38 напрямках, поточними – більше 180 тис. кв. м. Відремонтовано 25 тис. кв. м тротуарів, встановлено більше 2200 дорожніх знаків та 20 світлофорних об’єктів. Відремонтували так званий полтавський міст на Об’їзному, який давно знаходився в аварійному стані, міст через Біянку на Великій Балці, греблю річки Сугоклея в районі Міського саду та дамбу на Інгулі (Михайлівська) – важливу споруду протипаводкового захисту міста, шлюзи якої також тривалий час були аварійними. До кінця року має бути відремонтований також Клинцівський міст через Інгул на Кропивницького.
– Ці питання стали головними, були визначені як пріоритетні. Було пройдено непростий шлях, починаючи з проєктування. Раніше, окрім декларацій, не було зроблено нічого, були лише ескізи, життєздатність яких не підтвердилася. Треба було, щоб за діло взялися фахівці.
Мені не давало спокою питання, нащо я залишив підприємство та прийшов управляти містом, якщо я не здатний вирішувати великі, масштабні проєкти. Я жив такими претензіями, такими вимогами до себе особисто. На стадії погодження та реалізації проєкту з реконструкції арки я включив максимально свій ресурс, адміністративний, інтелектуальний, політичний, щоби дійти до кінцевої мети. Ми доводили керівництву «Укрзалізниці», що треба саме розібрати залізничний насип, а не прорити тунель, що ми технічно здатні, готові не підвести державу й виконати роботи у встановлені строки. Люди швидко забувають погане, але давайте згадаємо, скільки кубометрів каналізаційних стоків збігло за останні роки з-під арки в Інгул. Треба було замінити колектор, допроєктувати заміну магістрального водопроводу – він був зношений, відпрацював свій термін. Лінія зв’язку, дорожнє покриття… У підсумку ми отримали якісний проєкт, усе було зроблено правильно. Сьогодні хтось може цьому радіти, хтось сприймає як належне, хтось піддає сумніву фінансову складову, але ніхто не каже, що цей проєкт не був потрібний.
Перспективи майбутнього
Ще один знаковий об’єкт з циклу «чекали десятиріччями» – новий 54-квартирний будинок на Жадова, поява якого стала сигналом про відновлення будівництва комунального житла, яке зупинилося ще за пізнього Союзу.
– Так, можна спитати: «Шановний пане голово, а нащо ви 35 мільйонів грошей витратили на будівництво будинку? За них можна було ремонтувати те, що є…» Але люди мають вірити в перспективи майбутнього, що їхнє право може бути реалізовано. Ми забезпечили житлом містян, які стояли в квартирній черзі з кінця 1970-х – початку 1980-х років, і разом з тим вишукали можливість надати службове житло для наших медиків.
Протягом усього пострадянського періоду системно не вирішувалася також проблема вуличного освітлення, нагадує Райкович. Навпаки, були випадки крадіжок дротів освітлювальної мережі, крали або били світильники…
– Сьогодні ми впроваджуємо повноцінну програму, вже біля 7 тисяч світлоточок змонтовано, усього буде більше 9 тисяч (за даними міськради, новим освітленням охоплено вулиці протяжністю 146 кілометрів. – Авт.).
Зрозуміло, є певні соціально-побутові моменти: «Чому на сусідній вулиці зробили, а на нашій – ні?» Але на фініші цієї програми, запланованому на травень наступного року, ми будемо мати повністю оновлену систему освітлення міста – сучасного, економного, з елементами автоматичного регулювання.
Ми встановили майже півтори сотні камер відеоспостереження. На сьогодні просто поліцейських патрулів недостатньо – потрібні сучасні технічні засоби, завдяки камерам виявляються та розкриваються злочини. Плюс відеоспостереження, тривожні кнопки в громадському транспорті, які ми впровадили одними з перших в Україні.
За даними міськради, за п’ять років відремонтовано 159 покрівель на житлових будинках, більше 350 пасажирських ліфтів, 164 внутрішньодворові дороги, 22 внутрішньобудинкові інженерні мережі та 450 під’їздів, замінено віконні блоки у 27 житлових будинках. Комунальниками в місті висаджено більше мільйона квітів та більше 7 тисяч дерев.
Поза програмою
Великий об’єкт, про який багато говорять і якого не було в передвиборчій програмі міського голови – набережна Інгулу, – чекає, поки в міста з’являться гроші на нього.
– Ми покладали великі надії на децентралізацію, яка сьогодні, на жаль, має тривожні ознаки згортання, а не розширення можливостей. Реверсна дотація з міського бюджету в державний у 2020-му склала близько 100 мільйонів гривень – це третина бюджету розвитку Кропивницького і 40% від прогнозної вартості реконструкції набережної від Михайлівської до Вокзальної, як це передбачено проєктом. Його вартість складає більше 200 мільйонів гривень. Чому я говорю «більше», а не називаю конкретну суму? Бо значна частина мереж – теплових, водопровідних, які знаходяться в зоні реконструкції, ще не врахована. Ми зараз їх дообліковуємо, дообраховуємо. Не можна зробити, наприклад, капітальний ремонт мосту на Вокзальній без того, що під ним, – теплові, водопровідні мережі, електричні кабелі… Їх треба замінювати, ремонтувати. Коли будуть закінчені всі розрахунки, роботи розіб’ють на етапи й виконуватимуть в залежності від фінансових можливостей нашого міста.
Очевидна потреба й у новій реконструкції центральної площі Героїв Майдану, констатує Райкович, – матеріали, які були використані під час попередньої, вже віджили себе, у багатьох місцях пошкоджена плитка тощо.
– Замінити просто, але це навряд чи відповідатиме сучасному розумінню того, як має виглядати центральна площа. Ми організували конкурс, архітектори – від самих титулованих до молодих і амбітних – подали ескізні пропозиції, які треба покладати на проєктну мову, та вишукувати фінансування.
Форс-мажор
Знайти гроші, потрібні для того, щоб принаймні розпочати великі «позапланові» реконструкції, можна було б уже цьогоріч. Корективи внесла не тільки бюджетна політика держави, наголошує очільник Кропивницького.
– Ніхто не передбачав, що нам доведеться боротися з ковідом. Ця боротьба обійшлася міському бюджету в 51 мільйон гривень. У першому кварталі, у розпал епідемії, міністерство охорони здоров’я не розрахувалося по заробітній платі, ми змушені були заплатити людям з міського бюджету.
Ми виплатили коронавірусні доплати медпрацівникам, взяли на себе питання, пов’язані із засобами індивідуального захисту. Купили три додаткових апарати ШВЛ у лікарню на Валах. Плюс 25 мільйонів на будівництво легеневої терапії, яке триває зараз, плюс 10-15 мільйонів – обладнання експертного класу, яке має бути закуплено в це відділення. Це сувора необхідність – зараз уся спеціалізована допомога на території Кропивницького надається жителям міста та області єдиним пульмонологічним відділенням обласної лікарні на 30 ліжок.
Те, що ми робимо для громади діагностичний центр з послугою комп’ютерної томографії, – також необхідність, бо в обласному центрі немає жодного комунального комп’ютерного томографа, лише приватні. Те, що ми зараз реконструюємо травмпункт та встановлюємо сучасний рентгенологічний пост в лікарні швидкої медичної допомоги, – вкрай потрібні речі, це не треба пояснювати.
З 2015-го в місті створено також перинатальний центр другого рівня на базі реконструйованого пологового будинку №1, відділення гемодіалізу в лікарні Святої Анни, паліативне та дитяче інфекційне відділення у лікарні на Валах, відділення судинної терапії – так званий інсультний центр у лікарні швидкої допомоги, три амбулаторії сімейної медицини на Миколаївці, Жадова та Лелеківці. За даними міськради, у капітальні ремонти медичних закладів інвестовано 56 мільйонів з бюджету Кропивницького.
– На початку 2020-го ніхто не знав, що таке COVID-19, що ми отримаємо такий виклик. Але інфекційне відділення в лікарні на Валах, яке було зроблено раніше, дало нам можливість пройти цей складний період нашого життя. Як і вирішення питання транспорту – якби в умовах карантину ми не мали тролейбусів та великих автобусів, місто залишилось би паралізованим.
Комунальний ренесанс
Комунальний «Електротранс» – одне з підприємств, які після 2015-го повернули у власність міста з неефективної оренди приватників, – обслуговує сьогодні 17 маршрутів. За 2017-2020 роки придбано 37 нових автобусів та 31 тролейбус, з них 11 – з автономним ходом. За п’ять років у Кропивницькому відремонтовано та облаштовано 31 зупинку міського громадського транспорту.
– Ще 15-20 років тому всі ці підприємства були комунальними, підпорядкованими місту. І тролейбусне депо, і автобусний парк, і «Кіровоградтепло», і підприємство, яке займалося збором і вивезенням сміття, обслуговуванням полігону для зберігання побутових і промислових відходів. Настав період, коли вся ця інфраструктура була зруйнована. Ми значну частину повернули назад, реанімували. Повернули, щоб дати нове життя, наповнити новим змістом.
Для комунального господарювання за п’ять років придбано 18 одиниць сучасної спецтехніки – автогрейдер, прибиральну машину «Глобус», сміттєвоз, трактори, дорожню машину для ямкового ремонту, розміточну машину та інші, у цілому більше ніж на 28 мільйонів. Ще в 2015-2016-му прибирання міста під час стихійних навантажень, зокрема снігопадів, було великою проблемою, нагадує Райкович.
Тепловий вузол
Серед повернутого громаді – котельні та теплові мережі, які 15 років були в оренді київського ЦНТІ УНГА й поступово занепадали.
– За 2018-2019-й ми, зокрема й у судах, повернули потужності, створили умови для виходу на фініш теплової модернізації міста. У моїй програмі п’ять років тому цього не було передбачено, але, глибоко розібравшись і в пов’язаних з теплом питаннях, сьогодні я розумію: іншого шляху немає. Це величезний обсяг робіт: техніко-економічне обґрунтування, визначення схем модернізації по кожному мікрорайону, пошук джерел фінансування.
Питання грошей стоїть найгостріше, коли йдеться про тепло.
За даними Райковича, у 2020 році місто має дотувати комунальний «Теплоенергетик» на 50-60 мільйонів гривень, аби він працював під час опалювального періоду.
– Протягом двох десятків років накопичено величезний шлейф заборгованостей – за газ, за дотацію різниці в тарифах. Люди роками платили за спожите тепло дешевше, ніж воно насправді коштувало. Усе це не списано, борги реструктуризовані, місто за ними розраховується. Ціна питання теплової модернізації – у межах півмільярда гривень. Зараз ми вже маємо технічну можливість, і вважаю, що найближчим часом матимемо й фінансову можливість впроваджувати конкретні проєкти.
Змістом цих проєктів стане будівництво модульних котелень, які опалюватимуть комунальні об’єкти в мікрорайонах – школи, лікарні тощо, – та матимуть надлишкову потужність, яку розподілять на житлові будинки по сусідству. За інформацією міськради, протягом п’яти років зроблені капітальні ремонти систем опалення та теплотрас у 19 закладах освіти, у 15 будівлях бюджетних закладів встановили індивідуальні теплопункти, у 21-му проводиться комплексна тепломодернізація.
Мінус у спадщину
Масова роздача комунальної землі та майна у власність та довгострокову оренду наближеним до міської влади особам та підприємствам у дев’яностих та нульових залишила у спадок теперішній мерії захаращені сквери, напівзруйновані кінотеатри та кинуті недобудови, які роками псують вигляд міста й які не можна просто знести або забрати та привести до ладу – бо приватне.
– Ці питання знаходяться в площині судових рішень, претензійної роботи, яку ми проводимо. Якщо управління комунальною власністю неефективне, її треба повертати місту й долучати до комерційних, комунальних чи соціальних проєктів – це стосується зокрема скверу Центрального. Ми повернули у власність міста готель «Київ» (був в оренді колективного підприємства «Центр-готель» з 1998 року, за використання понад 7 тисяч кв. м комерційних площ до міського бюджету сплачували біля 10 тисяч гривень на місяць. – Авт.), зараз шукаємо інвестора, який зможе вкласти певний капітал, привести об’єкт у відповідність. Усе, чим володіє громада, має ефективно працювати на місто.
Нове
– Селище Нове завжди було мікрорайоном міста, переважна більшість його жителів працює в місті. Ми мали узаконити нарешті цей «громадський шлюб», забезпечити їх усіма можливостями, які має місто. Це нормальне водопостачання, теплопостачання, соціальна інфраструктура. Ми ці питання вирішили. Раніше в зимовий період для опалення селища запускали промислову котельню, розраховану на забезпечення теплом великого виробництва. Через це собівартість тепла там була в рази більшою, ніж у комунальних підприємствах Кропивницького. Ми ввели в експлуатацію нову модульну котельню, повністю замінили теплові мережі. Це близько 20 мільйонів гривень з бюджету міста, непідйомна ноша для селищного бюджету. Так само, як утримання шкіл, поліклінічного об’єднання… Сьогодні ми плануємо зокрема капітальний ремонт вулиці Металургів, уже до кінця року селище з містом з’єднає не тільки автобусний, а й тролейбусний рух…
Для цього в Новому заплановане будівництво станції підзарядки тролейбусів з автономним ходом – ще 10 таких машин місто має невдовзі придбати. На сесії міськради минулого тижня депкорпусом також дано старт розробці проєктно-кошторисної документації з відновлення давно вбитої вантажівками дорожньої інфраструктури Балашівської промзони та об’їзної дороги.
Далі буде
– Наразі я тільки розпочав підготовку до повноцінного звіту – вважаю своїм обов’язком на кінець каденції доповісти громаді про виконану роботу, – каже Райкович. – Тоді більш деталізовано доведу до відома людей, що зроблено, в який спосіб реалізовані їхні побажання та моя програма.
Газетна площа обмежена, і за кадром цієї публікації залишилось чимало нериторичних питань. Наприклад, на що саме пішла рекордна сума фінансування міської освіти, яка за п’ять років склала біля 4,5 мільярда гривень. Або як використані 32 мільйони державних грошей, виділених на реконструкцію Парку Перемоги (він же Міський сад), і коли таке ж чекає, наприклад, на парк Ковалівський… Половина робочого столу Райковича вже зайнята проєктами на наступні роки.
Всі фото - з Facebook
