«Надія, хоч і малесенька, є». Десятирічний кропивничанин потребує допомоги небайдужих

Півторарічний Платон на місці не сидить. Він ганяє довкола лавки, на якій ми говоримо з його мамою Оксаною Кулевцовою, раз за разом підбігає до візка, де спить його старший брат Даниїл. Акуратно торкає Даню за руку - чи не прокинувся, бува. Ні, відпочиває. Тоді - на нове коло.

- Платон спершу ревнував, - каже Оксана. - А зараз - і підійде, і по голові погладить, і за руку візьме, щось говорить з ним там. Я сподіваюся, що, коли Платон сам уже почне добре говорити, Даня теж включиться в ці розмови.

Однак це поки - з розряду мрій. У десятирічного Даниїла - букет хвороб: ДЦП, спастичний тетрапарез, затримка психомовленнєвого розвитку, епілепсія.

- Вагітність протікала нормально, проблем жодних не було, - розповідає Оксана Кулевцова. - Все сталося під час пологів. Спочатку мені сказали, що я зможу народити сама. Але з’ясувалося, що таз - завузький, хлопчик погано проходив. Треба було робити кесарів розтин, але було пізно. Дитину фактично видавлювали з мене. Гематома вийшла на всю голову, крововилив, він не дихав, коли народився. Його реанімували... Аж мурахи по шкірі, як згадую.

Слава Богу, він почав дихати, аж синій був уже. Паралельно медики відкачували мене, бо дуже стрибнув тиск. Пам’ятаю, як він закричав, і його зразу забрали у кювет. П’ять днів він був у кюветі, підключений до реанімації. З народження почалися судоми. Кололи протисудомними препаратами, але це не допомогло. На п’ятий день нас перевели в дитячу клініку, там він був у реанімації два тижні. Годували через зонд, кололи препарати, тяжко дихав. Через два тижні перевели у палату, там ми були ще півтора місяці.

Я тоді була в шоці, нічого не розуміла. Коли попросили прийти до головлікаря й пояснили ситуацію, яка в мене дитина, я й тоді ще не усвідомлювала.

Було бажання подати до суду на лікаря, бо це була його помилка. Однак на сімейній раді вирішили всі гроші витрачати на лікування Дані.

Склад сімейної ради скоро зменшився на одну людину. Батько Даниїла пішов з родини. Чому? Оксана на це запитання прямо не відповідає, та це зараз і не має великого значення. Куди важливіше підтримувати життя Дані:

- Нині ми постійно на лікуванні, проходимо реабілітації. У три роки за допомогою фондів, небайдужих людей зібрали грошей і поїхали на обстеження та лікування в Німеччину. Там йому підібрали протисудомний препарат. Деякі приступи зняли, але не всі. Пробули там три тижні. Через півроку треба було ще раз їхати, проте не змогли зібрати грошей. І, до речі, у Німеччині підтвердили, що це - лікарська помилка.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

- Що кажуть медики? Є шанси?

- З самого початку говорили, що шансів немає, дитина дуже тяжка. Потім, коли ми повернулися з Німеччини, то сказали: «Ви молодці, що така тяжка дитина, і вона живе». Наразі ми на одному протисудомному препараті, раніше на кількох одразу були, він нас трохи підтримує. Приступи все одно є, тяжкі, проте не смертельні. Руки не опускаються. Надія, хоч і малесенька, є.

Кожен день схожий на інший. Вони прокидаються, снідають. Купіль, прийом препаратів, прогулянка, якщо хороша погода. Обід, почитати Дані казку (він дуже любить їх слухати)... Двічі на тиждень приходить учителька, Даниїл уже вчиться в третьому класі. Регулярні поїздки на реабілітацію... Дуже допомагає мама Оксани.

- Нам взагалі частіше добрі люди зустрічаються, ніж злі, - говорить Оксана. - Мабуть, так боженька робить, щоб ми не зневірились.

На жаль, добрим словом тут не обійтися. Лише на спеціалізоване харчування родина Кулевцових витрачає понад дві тисячі гривень на місяць. Фонд «Дивожиття» придбав набір на два місяці, але продукти вже закінчуються. Випийте сьогодні менше кави, викуріть не так багато сигарет чи не сходіть увечері в кафе. Натомість ваші кількадесят гривень дадуть Даниїлу ще один шанс, якого він так потребує.