Як виживає кропивницький притулок для тварин «Бім» (ФОТО)

Півтора десятка волонтерів і небайдужі, що жертвують гроші. Тільки від них залежить, де житимуть три сотні собак: на вулиці чи в притулку.

********

Привіт! Мене звати Льоша. Трохи дивне ім’я для собаки, правда? Це мене Катя так назвала. Вона тут головна. Як сердиться, то кличе Олексієм - аж лячно тоді трохи робиться. Але вона добра насправді, тут недобрі люди не витримають.

У мене колись був хазяїн. Здається, що у минулому житті, хоча це, звісно, не так. Лише пару років минуло. Він - як це у вас називається - бухав. Тобто пив щось смердюче, а потім починав мене «виховувати». Одного разу перебрав і... відрубав мені передню лапу сокирою. За що? От і досі не знаю, їй богу, я наче й не зробив нічого такого... Та що там говорити, сталося, що сталося. Якби ж на тому й закінчилось, проте ні, хазяїн влив у себе ще склянку гидоти і вивіз мене за місто, в поле. Там знайшов каналізаційний колектор. Мене - всередину, а щоб не вибрався - бетонну плиту на люк. Так би й помер я у смітті, коли б жінка якась не почула, як скімлю. Викликали рятувальників, ті й дістали мене.

Отак я опинився тут.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Катерина Дорош[/caption]

Раніше на цьому місці, кажуть, був дитячий табір, а потім - спецприйомник міліції. Тепер - ми. Катя рахувала недавно, то нас зараз близько трьох сотень. Когось забирають у нові родини, когось привозять сюди. «Тєкучка кадров» - хазяїн так говорив, коли його питали, чому з роботи звільнили.

О, про «забирають» треба сказати. Катя просто так нікого не віддає. Лише людям, які точно поганого нашому брату не зроблять. Два тижні випробувальний строк: або Катя, або хтось з волонтерів дивляться, як воно ведеться у нових господарів. Азіата он одного взяв собі колишній великий начальник. Показувала потім відео Катя - живе мій друг, як сир у маслі. Здоровенний став. Я б і не підійшов до такого на вулиці.

А ще одного азіата взагалі у Німеччину повезли! Так, за кордон! Спить у будинку, на вихідних у лісі гуляє. На фото такий задоволений...

Он там, у клітці - Чуня. Вона чау-чау, хоча, коли знайшли, і не зрозуміли зразу, що за порода. Думали, як я - дворняга. Але викупали, підлікували, відгодували - і ви гляньте яка! Та й по характеру нічого так, не вредна.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Чуня[/caption]

От хто вредний, так це Карат. Шарпей. Там така історія... Коротше, жили-були хлопчик і дівчинка, сироти. Дівчинка померла, а хлопчик став дуже просити опікунів порадувати йому собаку. Привезли з розплідника шарпея. Але хлопець - років 14 йому виповнилося чи 15 тоді - толком за ним не дивився. Це дуже специфічна порода, яку треба часто показувати лікарям, підрізати повіки... Хлопець потрапив у лікарню, опікуни зателефонували Каті й попросили тимчасово прихистити пса. Він страшенно худий був, очі гнили. Возили у Київ, там зробили операцію - натягували шкіру на лобі, щоб вона не падала на очі. Одне око мертве повністю, інше вдалося відновити відсотків на тридцять - сорок. Дев’ять років уже Карату.

А капосний він, бо сам по собі весь час, нікого до себе не підпускає. Я подружитися хотів - куди там.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Карат[/caption]

Он ту бачите собаку? Її просто вивезли за місто і викинули на трасі. А цю збила машина, її забирали зі Знам’янки. Вона ще й глухою виявилась. На вигляд - солідний охоронець такий, а насправді, коли спить, хоч із гармати над головою стріляй.

Тут же, до речі, не тільки собаки бувають. Лебеді, коти, сови... А п’ять років тому, десь двадцять п’ятого грудня, навіть олень був. Люди поверталися з Києва і збили його. Вийшли з машини - живий. Зателефонували Каті. І вона о першій ночі приїхала сюди приймати оленя... Коли повністю очухався, віддали у приватний заповідник.

Совеня якось принесли. Маленьке, страшко таке. А виросло - ох і красуня ж! Його спеціально не приручали, випустили. То вона не відразу полетіла звідси. Ще якийсь час поверталася, сиділа на дереві й «гукала» до нас...

Я піду вже, добре? Хочу подрімати. Може, знову насниться, що я живу у себе вдома. Хазяїн у таких снах - як тоді, коли тільки взяв мене. Лагідний, тверезий, не кричить і не б’ється. І я не боюся його. Навряд чи це колись насправді буде. У мене лапи однієї немає, кому я такий треба? Доживатиму віку тут. Я точно знаю, що Катя мене не образить і не віддасть абикому.

********

Собаки не говорять, це вигадка. А от проблеми у «Біма» - цілком реальні. На утримання притулку щомісяця потрібно близько 50 тисяч гривень. Допомогти може кожен - для цього достатньо перерахувати будь-яку суму на реквізити притулку. Зрештою, в тому, що собаки опиняються на вулиці, винні ми, люди.

Фото Ігоря Філіпенка, CBN