Вікторе, ти з нами. Пам’яті Героя України Віктора Чміленка

Геннадій Рибченков, «Україна-Центр»

Найвищої державної нагороди - звання «Герой України» - удостоєні лише кілька людей, що народилися на Кіровоградщині або тісно пов'язані з нашою областю. Це ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віктор Скопенко - нагороджений в 1999 році, керівник хору імені Верьовки Анатолій Авдієвський - у 2003-му, перший голова Харківської облдержадміністрації Олександр Масельський - у 2006-му, командир третього полку спецпризначення Олександр Трепак - у 2015-му, учасники АТО Юрій Коваленко - у 2015-му і Євген Тельнов - у 2017-му. Але один герой, наш земляк, стоїть у цьому ряду осібно. Це Віктор Чміленко, один з Небесної сотні. Загиблий на Майдані 20 лютого страшного 2014 року. Йому цьогоріч виповнилося б шістдесят. Всього шістдесят...

Навіть не злічити, скільки разів ми писали в «УЦ» про Віктора Чміленка - він часто підкидав приводи. Будь то підроблені насіння соняшнику, що заполонили область, чи поїздка в Москву до знаменитого уродженця Бобринця кінорежисера Петра Тодоровського. Або випадок, коли Чміленко з кращим другом Олексієм Цокаловим підняли весь район і домоглися зняття з посади в. о. голови Бобринецької райдержадміністрації Пересунька, який на зустрічах з людьми просував якісь не зовсім адекватні ідеї типу повернення колгоспів, «закриття» невеликих сіл тощо. Мітингували, перекривали траси і вийшло - того Пересунька навіть виключили з Партії регіонів. Або сумна історія, коли Чміленко побачив на своєму полі п'яних мисливців, які роз'їжджали на машині, давлячи посіви. Справа закінчилася бійкою, в якій Чміленку зламали палець. А потім мисливці подали на нього заяву в міліцію. Типу напав на них п'ятьох з рушницями і побив. І справа прийняли до розгляду, готувався суд. Тоді Чміленко пригнав під прокуратуру трактор і вантажівку й оголосив голодування. Подіяло, справу закрили. Скоро проти нього буде порушено нову справу - він у колоні автомайдану їздив «у гості» до Януковича в Межигір'я...

А ще раніше тека на Чміленка з'явилася в КДБ. На початку 1991 року, за півроку з гаком до оголошення незалежності України, він розвішував на дошках оголошень у Бобринці рукописні листівки за незалежність. За що був звільнений з роботи в районних електромережах і рік не міг знайти іншу роботу. І став фермером.

Здається, перша стаття, перше інтерв'ю з Чміленком було про його дідів. Він дуже довго, з великими труднощами добував справи, заведені на його дідів Леонтія Чміленка і Григорія Сахна. Вони обидва були заможними господарями свого часу. Сахна за відмову вступати до колгоспу, антирадянські висловлювання і участь в антирадянському повстанні розстріляли в 1937-му.

Ось цитати з документів, копії яких (оригінали в архіві Миколаївської області) Віктор Іванович мені показував тоді: «Сахно систематично проводив контрреволюційну агітацію серед колгоспників, співчував розстріляним ворогам народу, заявляв, що ці люди вболівали за нас і хотіли принести для нас користь. Зривав підписку на позику "Оборона країни". Зводив наклепи на партію і уряд і вихваляв царський лад».

«Сахно Грицько Артемович по сільраді лічиться кулак розкуркулений. Мав власної землі 15 га і орендував 10 га, мав трьох коней, корів 2 шт. Мав найману людську робочу силу: постійний 1 робітник і сезонних 5 осіб. З найманцями поводився жорстоко, на кабальних зделках. (орфографія збережена.  – Авт.) В колгосп вступив в 1929 році, а в 1930 вибув, забрав своїх коней і весь реманент. Вів агітаційну роботу проти колгоспу і господарював одноосібно. Злосно не виполняв планів, які надавались Радвладою. В 1933 його майно було окончательно розпродано, чому він чинив фізичний опір».

Другого діда, Леонтія, вже після закінчення Другої світової війни заслали на Соловки, де він і згинув. Наприкінці п'ятдесятих років обох реабілітували...

Чміленко з Цокаловим часто запрошували мене у свої численні поїздки по країні. З ними їздив до Києва на День соборності, в Крути на День пам'яті героїв Крут і т. д. Класно було... Чомусь пригадується, що Чміленко завжди з собою брав у дорогу цілого копченого гусака. Не любив їжу з магазинів чи кафе.

І не можна сказати, що наш Герой був настільки політично стурбованим. Не тільки політика його цікавила. Та ж історія з Тодоровським тому підтвердження. «Просто прикро, що у нас в Бобринці народився і жив чоловік такої величини, а багато бобринчан про це навіть не знають, - говорив тоді Віктор Іванович, сидячи в кімнаті для інтерв'ю у нас в редакції. - В минулому році я звертався до мера, пропонував запросити Петра Юхимовича на святкування ювілею міста, але якось не склалося. Тому я знайшов його адресу через єврейську громаду в Москві і сам написав йому лист. Петро Юхимович відповів і запросив у гості».

Чміленко після смерті режисера був одним з ініціаторів появи вулиці в Бобринці, названої на честь Петра Тодоровського, - і така вулиця з'явилася.

«Ми хочемо, щоб усі дізналися, якою він був справжньою людиною. Він прожив більшу частину життя при системі, яка багатьох ламала. Але він не ламався. Він завжди був і залишався чесним перед самим собою і перед іншими, - говорив Чміленко. - У наш час тріумфуючого загального жлобства саме з таких людей треба брати приклад. Таких чистих людей сьогодні мало...»

Таких фермерів, як Чміленко, було і є зовсім небагато на Кіровоградщині. Не пив, не курив. Зароблене вкладав у техніку. Господарство вів зразково. Жив великою дружною сім'єю з мамою, дружиною і трьома дітьми. Дітей, до речі, відправив учитися до Польщі.

Багатьом у районі та й області він був як кістка в горлі, хоча просто спокійно собі хазяйнував на невеликій за нинішніми мірками ділянці землі в 350 орендованих гектарів.

Ось які доноси на Чміленка голові району писали його невідомі земляки з Бобринецького району в лютому 2012-го, після тієї історії з мисливцями: «Громадянин Чміленко В. публічно називає себе опозиціонером, борцем за справедливість. Разом зі своїм спільником у переконаннях Цокаловим Олексієм організовує різні акції, мітинги, на публіці, перед телекамерами розповідає, що він відстоює права людини та інше. Але ми, мешканці району, вважаємо, що це фарс з боку Чміленка, другими словами, він як “вовк в овечій шкурі”. […]

Ми, громадяни району, вважаємо, що так звані опозиціонери Чміленко В. та його однодумець Цокалов не є опозицією до влади, а навпаки – є опозицією до власного народу!»

Влада всіх видів Чміленка сильно не любила. Доводилося писати статті на його підтримку з абсолютно диких приводів. Купив він якось добрива - рідкісний вчинок для фермера, чи не так? І незабаром отримав з податкової інспекції лист з такими словами: «Запрошуємо Вас до Бобринецького відділення надати пояснення щодо здійснених господарських операцій постачання товарів. При собі мати: реєстри отриманих та виданих податкових накладних; самі податкові накладні; фінансово-господарські документи, що підтверджують оплату коштів за вказаною угодою; фінансово-господарські документи, що підтверджують передачу товару».

За двадцять років занять фермерством це вперше від нього зажадали такі документи. Причому не натякнули, а написали: «...ненадання вищезазначених пояснень є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки».

Чміленко тоді відмовився від «запрошення», і завдяки резонансу нічим поганим це не закінчилося.

Чміленко був категорично проти продажу землі. Очолював кіровоградську обласну організацію комітету захисту рідної землі.

«Нинішні реформи, в тому числі й земельна, - говорив в інтерв'ю нашій газеті Віктор Чміленко, - не мають продуманої мети. Або влада цю мету не бачить у гонитві за цифрами і показниками. Особисто для мене не складно виростити сто центнерів на гектарі, але собівартість цього врожаю буде така, що я тут же збанкрутую... Важливий не врожай, а можливість самореалізації. І ще - необхідно знайти модель життя українського села, а вже потім під цю модель приймати закони, робити реформу. Але поки цього немає. Більш того, чиновникам, за великим рахунком, і самим ця реформа не потрібна. Але вони - виконавці, і інших варіантів у них немає».

Сказано було це вісім років тому, але звучить цілком актуально сьогодні...

Скоро сім років, як Віктора Івановича немає з нами. Але пам'ять живе, вже вибачте за штамп. Іменем Чміленка названі вулиці в Кропивницькому і селі Олексіївка Бобринецького району. Пропонували перейменувати вулицю Жовтня в Бобринці на Чміленка, на ній знаходиться школа, де він навчався, але в підсумку вулицю переназвали в Паркову. А на будівлі школи є пам'ятна дошка. І на ній, і на пам'ятному знаку в Кропивницькому регулярно з'являються квіти...