Кропивничанка працює з хворими на туберкульоз і вірить, що епідемію можна здолати

У 2018 році Всесвітня організація охорони здоров’я назвала туберкульоз найбільш смертоносною хворобою в світі. За статистикою смертності він випередив навіть ВІЛ.

В Україні, за даними Центру громадського здоров’я МОЗ, у 2020-му зареєстрували 17 593 випадки захворювання на активний туберкульоз включно з рецидивами. Це на 29,8% нижче, ніж у 2019 році, тоді зафіксували 25 237 випадків. Кіровоградщина замкнула п’ятірку областей з найвищим рівнем захворюваності.

[caption id="attachment_94749" align="aligncenter" width="1024"] Клікніть на фото, щоб переглянути його у більшому розмірі / Центр громадського здоров’я МОЗ України[/caption]

Кропивничанка Тетяна Сарана - одна з тих, хто на передовій боротьби з сухотами. Вона працює медсестрою в туберкульозному диспансері, а після основної роботи здійснює соціальний супровід хворих на туберкульоз.

- У чому полягає робота соціального працівника?

- Я в різних напрямках працювала. Якщо говорити про те, що зараз, то це соціальна підтримка хворих на туберкульоз від благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Я телефоную їм, допомагаю з ліками, якщо потрібно.

- Скільки у вас підопічних?

- Було чотири-п’ять, з початком року зросла кількість до десяти. Цифра варіюється: хтось закінчує лікування, хтось новий приходить.

- Складно працювати з ними?

- Я б не сказала. Ну і я тринадцять років уже працюю, звикла. Якщо ти доброзичливо налаштований, то і на тебе нормально реагуватимуть.

- Не страшно було йти на роботу в туберкульозний диспансер?

- У перші дні було страшнувато. Але ми знаємо, з чим працюємо, і знаємо, як себе захистити.

До речі, якщо раніше на туберкульоз хворіли в основному, як би це правильно сказати, асоціальні верстви населення, то зараз тенденція змінилася. Нині на нього хворіють і забезпечені люди. Причому аж не вірять, говорять: «Боже, звідки це в мене?!» Епідемія в Україні з 1998 року, ми з нею боремося-боремося...

Ще одне моє важливе завдання як соціального працівника - мотивувати хворого лікуватися. Лікування довге. Якщо чутливий туберкульоз - то шість місяців щодня треба пити таблетки. А стійкий туберкульоз - узагалі вісімнадцять-двадцять місяців. Іноді люди просто не хочуть лікуватися. Мовляв, у мене нічого не болить, я не хворий, то навіщо мені ці всі пілюлі. У більшості туберкульоз легень - він і справді не болить, бо в легенях немає нервових закінчень. Я регулярно телефоную, запитую, чи пив мій підопічний таблетки. Якщо не пив - умовляю випити, пояснюю, чому це треба робити.

Відстежуємо також побічні ефекти від препаратів. Ці ефекти треба фіксувати, бо вони заважають основному лікуванню. Якщо їх не прибрати, то пацієнт може перервати лікування.

[caption id="attachment_94748" align="aligncenter" width="640"] Тетяна Сарана. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

- Яка зазвичай реакція у людей, коли вони дізнаються про хворобу?

- Різна. Хтось плаче, хтось до останнього не вірить.

- Де можна підхопити туберкульоз?

- Та де завгодно! Елементарно: ми ходимо в магазини, їздимо громадським транспортом. Добре, що зараз усі в масках, вони захищають не лише від коронавірусу, а й від сухот.

- Часто вмирають?

- Найчастіше вмирають ті, хто не хотів лікуватися. Є люди, які по десять чи й двадцять років «лікуються». З часом приходять до того, що препарати їх уже «не беруть». Коли людина ніде не працює, зловживає алкоголем, то група інвалідності, яку дають за туберкульоз, дуже потрібна. Якщо вилікується остаточно - втратить групу, а з нею - пенсію, яку можна витрачати на спиртне. Зараз таких усе менше, але вони все одно є.

Вмирають, якщо разом з туберкульозом є ВІЛ. На моїй пам’яті пішла з життя молода жінка, тридцять чотири роки їй було. ВІЛ дуже ослабив її організм, лікування, на жаль, не допомогло.

- Вам подобається ваша робота?

- Так.

- Чим?

- Думаю, спілкуванням з людьми. Коли довго займаюся паперовою роботою, немає живого спілкування, мені просто нудно стає. І подобається допомагати людям, робити добре діло.

- Відчуваєте віддачу від пацієнтів?

- По-різному, якщо чесно. Є люди, які щиро дякують. А є і такі, їх менше, правда, які вважають, що їм усі щось винні. Вони, отримавши сертифікат від фонду на двісті гривень на покупки у «Файно маркеті», запитують: «А чому так мало?» Я працюю не заради віддачі. Як ставитися до допомоги - їхня справа, а моя - допомагати.

- Є шанси побороти епідемію туберкульозу в Україні?

- Шанси є. Ми ж над цим працюємо, ми за це боремося! Впроваджуються нові форми лікування, з’являються нові препарати. Все у нас вийде!

- Ви оптимістка.

- А ви знаєте, що оптимісти крутять планету?

Маєте бажання і можливість допомогти благодійникам зі «100 відсотків життя. Кропивницький»? Контакти:

- Кропивницький, вул. Преображенська, 2 (будинок побуту), 6 поверх, каб. 614;

- kovlgv@ukr.net;

- 0522-24-69-04.