Медоперація «децентралізація». Що буде з районними лікарнями на Кіровоградщині

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

У березневому номері «УЦ» від 11 числа, у статті «Хвороби невідомої етіології» йшлося про спробу закриття Новоархангельської ЦРЛ, але тоді чутки виявилися перебільшеними. Правда, зі слів наших спікерів, тобто місцевих фахівців і керівників, було зрозуміло, що лікарню очікують складні часи. Зараз надійшла конкретніша інформація про початок скорочення персоналу, що змушує нас знову повернутися до теми, адже, як і в будь-якому складному клінічному випадку, необхідний консиліум, щоб розібратися.

У тому матеріалі йшлося, що в Новоархангельській лікарні, на відміну від інших ЦРЛ, масштабних скорочень персоналу не відбувалося років з 10, – місцева влада мала якісь ліки від хвороби під назвою «оптимізація». Кажуть, що це був звичайний популізм, але, з іншого боку, лікарня обслуговує більше як 20 тисяч населення. Тим не менше, до останнього часу всі 312 ставок співробітників лікарні були зайняті, доки за справу не взялася Національна служба здоров’я. Вона на основі підписаних пакетів лікарських послуг контрактує фінансування медичних закладів, і по її розцінкам з’ясувалося, що за такі гроші Новоархангельська ЦРЛ утримувати ледь не «семашківський» за кількістю колектив вже не може. Тим більше що обсяги фінансування дійсно скоротилися аж на 40%. У першому кварталі Новоархангельська, Надлацька та Підвисоцька громади надали лікарні підтримку в сумі 3,5 мільйона гривень, але це лише третина від необхідної суми для функціонування лікарні.

Тим часом НСЗУ свої вимоги до районних лікарень лише посилювала, наприклад, вимагали встановлення ліфтів у двоповерховому приміщенні або мати таке медичне обладнання, якого не мають навіть лікарні обласного рівня. У приватних розмовах практично всі керівники районних закладів охорони здоров’я таку «турботу» про надання послуг з боку НСЗУ називали не інакше, як намаганням «оптимізувати» не лише персонал окремо взятої лікарні, а всю систему районної медичної ланки.

З таким підходом інформація про початок скорочення штатів в Новоархангельській ЦРЛ не дуже здивувала, але чи не означає це початок кінця лікарень районного рівня? На щастя, тимчасово виконуюча обов’язки головної лікарки ЦРЛ Оксана Мельник так не вважає, хоча й спілкувалася на цю тему по телефону дуже обережно: «Я навіть не знаю, чи зручно про це розмовляти по телефону? Може, дасте перелік офіційних запитань? Бо потім надрукуєте… Я взагалі веду прийом, спілкуюся з пацієнтами, я ж не просто так тут… Ніякої паніки в зв’язку з оптимізацією в нас немає, люди попереджені, згідно вимог чинного законодавства, лікарня працює в штатному режимі. В умовах реформування це нормальний процес, він іде в будь-якій лікарні країни. У нас не підписані певні договори на певні пакети медичних послуг, і це вина не НСЗУ, як ви кажете. Тут винна не Національна служба, а ситуація в принципі, в державі. НСЗУ підписує ті договори, згідно з якими ми відповідаємо всім вимогам, а по деяким медичним договорам ми не відповідаємо вимогам, наприклад, про стоматологічну допомогу. Ці договори взагалі не передбачені НСЗУ. Через це скорочується планова стоматологічна допомога, лікувальники-стоматологи, протезисти, тому ця ситуація не критична. Знову ж таки, я не знаю, як це буде надруковано. Це платна послуга, у будь-якій державі світу, крім України, це було до минулого року».

Якщо ми правильно зрозуміли, в Новоархангельській ЦРЛ «зуби на полицю» першими покладуть якраз працівники стоматологічної сфери, близько 40 осіб. Питання риторичне, а все-таки: чому НСЗУ вирішила, що держава не повинна перейматися здоров’ям ротових порожнин українців? Можливо, там думають, що епоха бідності в нас закінчилася, і мешканці сіл та містечок вийшли на достатній рівень платоспроможності, тому зможуть самі платити за спасіння від нестерпного зубного болю?

Готуючи цей матеріал, ми спілкувалися не лише з Новоархангельськом, тому маємо уявлення про ситуацію в цілому. Отримана інформація нам підказує, що скорочення стоматологами не обмежиться, бо трішки раніше вчетверо були скорочені витрати на утримання всіх районних поліклінік, де прийом ведеться по більше як 20 напрямкам. НСЗУшники кажуть, що скоротили фінансування через нерозпорядливість головних лікарів, які невчасно подавали дані про свою діяльність в інформаційну систему цієї служби – скільки показали, стільки й отримали. При цьому чиновники з Києва й чути не хочуть, що в інформаційну систему просто неможливо зайти, вона постійно перевантажена, тому годинами «висить». Вони «удосконалюють» систему й далі, тобто виставляють невиконувані вимоги до районних лікарень, типу наявність нейрохірургів чи апаратів магніторезонансної терапії, невиконання яких гарантує непідписання контракту для фінансування.

Цинізм ситуації полягає в тому, що держава, тобто НСЗУ, спочатку скасовує фінансування всіх видів лікарської допомоги, окрім невідкладної, при цьому передбачаючи в лікарень наявність величезних вільних коштів для придбання дороговартісного обладнання, а якщо його немає – то немає й послуги. У таких умовах пакет на надання інсультної допомоги отримали лише два заклади в області – обласна лікарня та лікарня швидкої медичної допомоги. Фактично НСЗУ зрівнює в вимогах до якості послуг звичайні районки й елітну Феофанію, бо все населення України повинне мати доступ до послуг найвищого рівня (звучить!), але якщо Феофанія отримує фінансування в повному обсязі, то ЦРЛ – дулю. І це ще не все, бо інакше, як насмішкою над лікарями з глибинки, не можна назвати й практику застосування понижуючого коефіцієнту на фінансування стаціонарної допомоги. Спочатку вартість обрахували на рівні 4800 гривень на пацієнта, а потім ця цифра знизилася до 1,3 тисячі гривень на рік. Усі, хто перехворів на ковідну пневмонію, знають, що за такі гроші можна лікуватися лише свяченою водою.

Потрібно зазначити, що частина фахівців на місцях має європейське бачення існування медичної галузі, мовляв, штати лікарень і справді роздуті. Може, і так, але логіка підказує, що держава мала би брати на себе більш значну частину навантаження за утримання медичних закладів, а не перекладати їх на плечі територіальних громад і самого населення.

Поки що саме так і діє держава, і це не лише в Голованівському районі, в який тепер входить Новоархангельськ. Проблем вистачає і в інших, про що нам розповів Олександр Небога, голова Новоукраїнської районної ради: «Нашу Новоукраїнську центральну районну лікарню прийняли на баланс міста, ми в якості районної субвенції виділили один мільйон гривень на її утримання, на пологове відділення, тому що їм пакет не дали. Наступна спроба буде в вересні, тому, щоб вони протрималися до вересня, потрібно близько 200 тисяч на місяць, ми поки дали мільйон гривень. Окрім цієї лікарні, ми дали допомогу на Добровеличківку й на Новомиргород, це теж наші лікарні, по 850 тисяч гривень. По Добрій є питання по будівництву кисневої станції, а Новомиргород хоче зробити інфекційне відділення, вони возять своїх ковідних, тому хочуть відкрити відділення в себе. Усім лікарням потрібні гроші, тому що громади не завжди спроможні. У Добрій місцеві громади добре допомагають, у Малій Висці допомагають з енергоносіями, потроху справа йде, але в багатьох громадах фінансовий стан нелегкий, а є й просто тяжкий. У фінансовому плані, бо немає надходжень, складно в деяких громадах, особливо в Мар’янівці, непросто в Глодосах».

Отже, не всі громади самоспроможні навіть для самих себе, не те щоб допомагати колишнім районним ЦРЛ, і кому скаржитися – невідомо, бо всі питання – до Національної служби здоров’я. Найцікавіше те, що й вона скаржиться на безгрошів’я, мовляв, скільки нам дали, те ми й ділимо, такі послуги й фінансуємо. Навіть динаміка й тональність наших публікацій свідчать, що справи в нашій медичній галузі, мається на увазі вторинна ланка, не покращуються, а погіршуються. До цього рівня децентралізація вже дісталася, а медична реформа, яка мала б підвищити рівень заробітних плат лікарів і персоналу ЦРЛ, – ще ні. Тому персонал продовжують оптимізувати, головні лікарі звільняються все частіше, бо складно бути богом без грошей…