Євро-2020. Враження очевидця
Юрій Ілючек, «Україна-Центр»
Фото: Facebook
Це перший з циклу матеріалів, присвячених футбольному святу, на якому працює спеціальний кореспондент «України-Центр». Тут буде менше футболу, а більше різних спостережень і емоцій.
Як ви вже знаєте, акредитація на Євро-2020 стала для мене приємним несподіваним сюрпризом, і готуватися до поїздки (ще раз спасибі меценатам і спонсорам, яких довелося просити про допомогу в останній момент) необхідно було досить швидко. А тут ще через ковідні обставини Амстердам виявився закритим владою Нідерландів для негромадян Євросоюзу. Так що українським уболівальникам, які вже мали квитки на «Амстердам Арену», довелося їх продавати. Благо, УЄФА на спеціальній платформі таку можливість надала. Але найбільш наполегливі акредитовані журналісти з України, яким я теж є, все ж отримали можливість висвітлювати першу гру нашої збірної на чемпіонаті Європи безпосередньо з місця подій.
Для цього треба було відправити до місцевого оргкомітету спеціальний запит і чекати відповіді. Мені така відповідь, підписана генеральним секретарем королівської Нідерландської футбольної асоціації з рідкісним прізвищем де Йонг, прийшла через три дні. Але радіти було рано, бо потрібно було виконати викладені в листі умови. Я-то по наївності своїй подумав, що дві вакцинації врятують від усіх проблем і відчинять європейські двері. І тут потрібно подякувати нашим медичним керівникам Олександру Артюху, Олегу Рибальченку і Надії Оперчук, які відгукнулися на моє прохання і допомогли оперативно вирішити всі питання з отриманням другої дози вакцини і ПЛР-тестом. З урахуванням всіх дозвільних документів від УЄФА на роботу в Амстердамі і Бухаресті, де треба було грати збірній України, редакційного завдання від «України-Центр», перекладеного англійською, і завіреної нотаріусом довідки про вакцинацію, довідки про негативний тест на ковід і т. д. - купа папірців зібралася пристойна.
Словом і ділом допоміг прес-офіцер нашої збірної і за сумісництвом президент АСЖУ Олександр Гливинський, підказав правильні рішення і кроки з подолання проблем. Ну, звичайно, не обійшлося без дружніх «порад» колег про відвідування Вулиці червоних ліхтарів і можливості покуштувати чудові кексики з легкими наркотиками, які, як відомо, вживати в Нідерландах можна.
Повітряний футбол і космічний теніс
У моїх поїздках, як ви розумієте, доводиться вмикати режим доцільності та економії. Ось і цього разу летіти в Амстердам довелося через... Стамбул. Прямі рейси, звичайно, були, але або занадто дорогі, або тільки з ручною поклажею, що не підходило з урахуванням подальшого вояжу в Румунію. Але про те, що довелося провести ніч у новому аеропорту турецької столиці, нітрохи не пошкодував. Хоча спочатку переживав, що трохи не розрахував з часом і відкриття футбольного чемпіонату Європи проводив у дорозі. Але на борту «Боїнга» Turkish Airlines мене чекав справжній сюрприз. Хоча до цього в аеропорту «Бориспіль», куди приїхав заздалегідь і де панувала певна свобода без жорстких коронавірусних вимог, довелося трохи похвилюватися. Дівчина на стійці реєстрації спочатку довго вивчала мої численні документи, а потім ще з кимось радилася з приводу того, чи маю я право летіти в закритий Амстердам. Але все вирішилося для мене успішно, і на посадку пропустили. А вже на борту авіалайнера зміг спочатку насолоджуватися прямою трансляцією півфінального поєдинку тенісного турніру «Ролан Гаррос» між двома тенісними геніями - Рафаелем Надалем і Новаком Джоковічем. А потім уже на іншому спортивному каналі знайшов репортаж про церемонію відкриття Євро-2020 і стартовий матч у Римі між збірними Італії та Туреччини. А тут ще пощастило, що сусіднє крісло в літаку пустувало. І я отримав доступ до другого телемонітора. Ну і, поки інші пасажири стамбульського рейса в більшості своїй дивилися фільми чи слухали музику, я відчував подвійну спортивну насолоду. Хай вибачать мене шанувальники футболу, але порівняння було не на користь спорту номер один. Якось спокійно і буденно італійці декласували своїх турецьких візаві, підтвердивши статус фаворитів чемпіонату Європи з урахуванням блискучої серії без поразок команди Роберто Манчіні. А ось битва тенісних титанів з сенсаційною розв'язкою вийшла просто на диво. Правда, коли вогні Стамбула стали загадково вабити, італійці вели тільки з рахунком 2:0, а Джокович дотискав Надаля на тайбрейку багато в чому вирішального третього сету. Так що вже після посадки дізнався, що Скуадра Адзурра ще й третій гол забила. А Ноле перервав феноменальну серію перемог Надаля на паризьких земляних кортах. Так що нічні сім годин на аеропорту пройшли під враженням класних спортивних емоцій.
Поділившись цими враженнями в прямому включенні на Фейсбуці і з глядачами нашого каналу 2U на Ютьюб, відправився на посадку. Тут уже молода людина поцікавилася наявністю візи, але ми з колегою з Харкова, який теж прямував до Амстердама, швидко переконали своїми паперовими талмудами, що спортивним журналістам в принципі, а українцям, у яких є біометричні паспорти, взагалі віза для короткочасної поїздки в Нідерланди не потрібна.
Відразу після посадки ми з Анатолієм, так звали мого нового харківського товариша, вирішили відразу відправитися за головним журналістським документом на будь-яких змаганнях - акредитацією. Вона чудово відкриває більшість дверей і служить своєрідною візитною карткою, за якою тебе відразу ідентифікують. Швидко і дешево дістатися до «Амстердам Арени», де знаходився акредитаційний центр, нам допоміг наш співвітчизник, який працює в Нідерландах водієм. Він показав, де і як придбати квитки на потяг, який вирушав прямо з аеропорту, і дуже шкодував, що не вийде підтримати збірну України на трибунах стадіону. І таких українців я зустрічав ще неодноразово, а вони ідентифікували мене за фірмовою кепкою бейсбольної збірної України (спасибі за презент Юрію та Олегу Бойкам) і екіпіровці, отриманої ще перед поїздками на Олімпіади в Токіо і Пхенчхан.
Біля акредитаційного центру ми зустріли спантеличених київських колег, які забули в готелі сертифікат про проходження антиковідного онлайн-семінару УЄФА. І ніякі вмовляння на волонтера не діяли. Так що треба було українським спортивним журналістам повертатися в готель. Ми ж з Анатолієм пред'явили свої численні довідки і допуски й отримали заповітну акредитацію.
На жаль, усі мої медичні довідки виявилися до лампочки, оскільки для того, щоб на наступний день потрапити на матч українців з голандцями, від нас в ультимативній формі зажадали пройти ще один місцевий тест на відсутність коронавірусу в організмі. Довелося записатися вранці у день матчу на тест.
А ввечері, напередодні гри, послухали онлайн-прес-конференції головних тренерів і футболістів збірних Нідерландів і України. На Євро-2020 всі прес-конференції проходять саме в такому режимі, щоб уникнути зайвих контактів. Від Андрія Шевченка і Олександра Зінченка нічого особливого ми не почули. Так, питання на загальні теми і такі ж відповіді. Та і якість звуку залишала бажати кращого. Порадувало, що в загальну групу повернувся Циганков, але його участь у матчі після пошкодження була під великим питанням. Зі складом Андрій Шевченко визначився на дев'яносто дев'ять відсотків. А ось у наших конкурентів точно не помічником команді був де Лігт, який повністю так і не відновився після пошкодження. З урахуванням того, що «ораньє» вже давно позбулися ван Дейка, проблеми в обороні вимальовувалися. Головне було - реалізувати чіткий план на гру, про який говорив Андрій Шевченко. Елементи цього плану відпрацьовувалися на передматчевому тренуванні, завдяки якоиу я вперше потрапив у чашу «Йохан Кройф Арена». На тренуванні панувала хороша атмосфера, наскільки вдалося зрозуміти з шестиповерхової висоти медіа-ложі.
День матчу почався з поїздки за тридев'ять земель за 25 євро на таксі для того, щоб здати злощасний тест. І ви здивуєтеся, але тут я знову зустрів українця, який тестувався разом з сином. Віталій живе в Нідерландах більше 20 років. Приїхав на навчання і залишився назавжди. Син, з яким мій співрозмовник збирався на матч, народився вже в Нідерландах. Так що футбольні симпатії батька і сина розділилися. І ввечері більше задоволений був, звичайно, Ерік. А поки ми записали інтерв'ю з Віталієм для циклу телепрограм, присвячених поїздці на футбольне свято. А ще наш співвітчизник не втрачає зв'язок з батьківщиною і регулярно раз на рік приїжджає провідати родичів і друзів. Тим більше що в Україні ще й спільний бізнес з братом, пов'язаний з продажем цибулин тюльпанів, які Віталій вирощує в Нідерландах. Він не радив купувати цибулини зараз, у міжсезоння. Вони минулорічні і неякісні, а свіжі поспіють до вересня.
А ще мій новий знайомий люб'язно відвіз мене назад в Амстердам, і дорогою ми обговорили шанси команд на майбутній поєдинок. Зійшлися на думці, що нічия буде для українців непоганим результатом. Ще я дізнався, що українців в Амстердамі живе досить багато. У них навіть є своя група в соцмережах, і саме там вони домовилися піти підтримати збірну України.
Вже потім у місті, під час екскурсійної велопрогулянки, де струснув старовиною і згадав дитячі роки, коли ганяли на «лайбах» з ранку і до вечора, разом з гідом зустріли багато українців, які добиралися на матч різними способами. Окремій групі хлопців навіть допомогло наше посольство. Решта в'їжджали з інших країн, долаючи заборони. Українці навіть пройшли вулицями Амстердама зі своїми «зарядами», передавши привіт президентові не дружньої нам держави.
У підсумку, як можна було помітити під час гри, підтримку команда Андрія Шевченка отримала не таку шалену, як голландці, але істотну. Наш голос на «Амстердам Арені» звучав голосно і дружно. Особливо, коли Яремчук відновив рівновагу і помаранчеві трибуни, які до цього практично не замовкали, перебували в стані німого шоку. Це були хвилини натхнення, гордості і надії, але...
Але ж я міг всієї цієї футбольної пишноти і не бачити. Пам'ятайте ранковий тест? Так от, я був абсолютно впевнений, що проблем не буде. Але, коли на спеціальному журналістському пункті пропуску на арені, перед якою вирувало, як і в місті, і в метро, помаранчеве море, побачив стовпотворіння, то стало на душі неспокійно. І не дарма.
Виявляється, мені повинна була прийти відповідь у вигляді штрих-коду, без якого ніхто на стадіон не потрапляв. А цей штрих-код можна було отримати через спеціальний ковідний додаток, який потрібно було встановити заздалегідь. Про це, виявляється, писали в медіа-гіді. Але у нас же читати повністю не прийнято. І я був не один такий. Але з моєї «просунутістю» і складністю штрихкодної процедури я би все одно самостійно не розібрався. Мої вмовляння волонтерів та показ повідомлення, що тест негативний, ні до чого не приводили. Вірогідність не потрапити на матч серйозно зростала. А тут ще, як на зло, сів телефон, який розрядив під час ранкової і денної подорожей містом. Але ця розрядка акумулятора мені й допомогла. Я попросив одного суворого волонтера, який стояв стіною, хоча б зарядити телефон. А інший волонтер, мабуть, подумав, що я вже все пред'явив, і обурився використанням розетки, вказавши в сторону заповітного входу. І я стрімко пройшов особистий огляд і опинився всередині арени. Видихнув тільки тоді, коли опинився в прес-центрі й отримав спеціальний пропуск на медіа-трибуну. Але нервів було витрачено пристойно.
Після такого стресу гра стала просто святом. І ми стали свідками поки найяскравішого і найдраматичнішого матчу на Євро-2020. Тут було все: фантастичні сейви Георгія Бущана в першому таймі, чудові голи українців, особливо приголомшливий удар Ярмоленка (претендент на гол першого туру), коли здавалося, що все втрачено, і сумна для нас розв'язка на останніх хвилинах, коли голландці забили третій м'яч.
Мав рацію Андрій Ярмоленко, який, відповідаючи на моє запитання про свій гол на онлайн-прес-конференції, сказав, що на останніх хвилинах не вистачило досвіду. Потрібно було зіграти простіше і зберегти сприятливий нічийний результат. Однак українці, відігравши відставання в два м'ячі за чотири хвилини, захотіли «зловити журавля в небі», і більш досвідчені суперники покарали конкурентів за втрату концентрації, вирвавши перемогу. Але це була оптимістична вольова поразка, яка вселила надію на непогані перспективи в наступних матчах.
Андрія Шевченка я запитав про настрій і наступних суперників. Він сказав, що час усе проаналізувати і зважити ще є. І чомусь здається, що зміни в складі у грі з розлюченою поразкою від австрійців Північною Македонією у нас обов'язково будуть. Тут уже Україна вийде на матч фаворитом, і потрібно добре попрацювати нашим номінальним лідерам - Зінченку і Малиновському, які, м'яко кажучи, в стартовій грі на відміну від того ж Ярмоленка не відзначились. З цими думками я і відправився в Бухарест, де на нас чекали вирішальні битви.
Автор і редакція «УЦ» дякують за постійну допомогу і підтримку справжнім меценатам і прихильникам спорту Сергію Максимову, Руслану Згривцю, Олександру Павленку, Максиму Березкіну, Олексію Олійнику, Тиграну Хачатряну, Віктору Тюпі, а також Миколі Онулу і Миколі Грицаю за допомогу сприяння в поїздці на чемпіонат Європи.
