Євро-2020: погляд очевидця. Бухарест

Юрій Ілючек, «Україна-Центр»

День великих сподівань закінчився повним розчаруванням. Мені пощастило в Старому місті перед матчем українців з австрійцями побачити неймовірно емоційну спільну зарядку уболівальників. Тут було все — пісні, танці, море пива, дружня перекличка і неймовірна емоційна атмосфера. Вразив і марш українських шанувальників футболу, які підірвали Бухарест своєю ходою і скандуваннями. Навскидку в синьо-жовтій колоні пройшли близько двох тисяч українців.

Здавалося, що свято продовжиться і після матчу, шанси на успіх в якому спочатку були у команди Андрія Шевченка вищими. Але збірна України цей поєдинок абсолютно провалила. Пресинг австрійців в першому таймі зім'яв нашу оборону і хавбеків. І це ще щастя, що австрійці пробили Бущана тільки один раз, коли Забарний програв єдиноборство в штрафному майданчику Баумгартнеру. А в атаці у нас нічого не виходило. Брак у передачах просто зашкалював, а креативом і не пахло. Був шанс у Ярмоленка, який не встиг на добивання після удару Шапаренка — і це все. Суперники ж кілька разів нас просто пробачили.

Після перерви стало трохи спокійніше біля наших воріт, але в нападі і згадати нічого. Гра нашої середньої лінії виглядала потворною (Малиновського замінили в перерві, але Циганков гру не підсилив), з великою кількістю невимушених помилок і без найменшого креативу. У хлопців Андрія Шевченка просто «скінчився бензин», що й визнав на післяматчевій прес-конференції наш наставник, який заявив, що з такою грою, як в першому таймі, в плейоф його команді робити нічого.

Пригоди тривають

Ніяких складнощів при перельоті з Амстердама в Бухарест не виникло. А ось в столиці Румунії, яка зустріла вогкою погодою, почалися проблеми. Спочатку я забронював апартаменти на «Букінг» з 15 червня. Але потім плани змінилися. Повідомив господареві житла, що прилітаю чотирнадцятого. Отримавши лаконічну відповідь «ок» на електронну пошту, відразу з аеропорту вирушив за вказаною в бронюванні адресу. І тут починаються мої застереження.

Вводьте правильну адресу на Uber. А то я допустив неточність, хоча і показав адресу в паперовому вигляді веселому таксисту, який по дорозі радував піснями з приймача, як я зрозумів, місцевого Вінника. Але водій поїхав за комп'ютерним навігатором. І після довгої подорожі крізь солідні пробки завіз мене в іншу сторону. Довелося міняти маршрут і доплачувати готівкою близько 20 євро. І це були ще квіточки.

Прибувши на місце своєї бажаної дислокації, зрозумів, що мене тут ніхто не чекає. На щастя, в під'їзд заходив хлопець, який доставляв їжу. Я з горем навпіл за допомогою онлайн-перекладача, який, розуміючи своє мізерне знання англійської, завчасно придбав в Україні, пояснив суть проблеми. Мій добровільний помічник зателефонував за вказаним в бронюванні номеру і отримав відповідь, що житло заброньоване з 15-го. Той же хлопець підкинув мене до найближчого готелю досить солідного рівня. Тут переночував, подивився чергові матчі, записав відео для свого YouTube-каналу і знову відправився заселятися. Але тут на мене чекав повний облом. Ніхто у вказаний час не з'явився і нічого не пояснив. На мої дзвінки за вказаним номером ніхто не відповідав. А коли попросив випадкових мешканців цього будинку про допомогу, то на їх дзвінок пролунала відповідь, що моє бронювання скасоване. Уявляєте мій стан? Тут я зрозумів, що економний платить двічі.

Охолонувши від гніву й обурення, забронював на тому ж «Букінгу», але за більші гроші вже нормальний готель.

Ну і наостанок ще й таксі під'їхало з іншого боку вулиці. А тут в Бухаресті (можливо, так всюди прийнято на Uber) таксисти — хлопці хитрі. Через три-п'ять хвилин вони їдуть, а ви платите штраф у 10 румунських лей, що відповідає приблизно 70 гривням. Точно так само було, коли ми з колегою з «Футбольного формату» Олегом Ящуком і його оператором тільки вийшли з Українського прес-центру і всім своїм виглядом показували таксисту, що ми — ось вони. Але він демонстративно промчав повз, а штраф ми змушені були сплатити.

У той другий нещасливий і втрачений день у Бухаресті тільки о 18.00 я нарешті зайшов у свій жаданий номер. І тут — не було б щастя, та нещастя допомогло — я зрозумів, що мій готель знаходиться в 20 хвилинах ходи від Національного стадіону, де проводила два поєдинки збірна України. А в запланованому варіанті я б добирався до арени години півтори з пересадками.

Загалом, вже в перші дні в Румунії нервових клітин вбив пристойно. Що в порівнянні з цим практично безперервні дощі, випадки, коли кілька разів заблукав і змок до нитки, і закінчення зарядки телефону в найпотрібніші моменти? Головне, що в підсумку отримав можливість у нормальних умовах жити і працювати всі ці сім днів.

До речі, моя переписка з «Букінг» триває до сьогоднішнього дня. Вони стверджують, що це я скасував бронювання, хоча на сайті цього не зафіксовано, і великодушно дозволили мені не платити штраф. Загалом, фактично мене надули на 180 євро та ще й зробили крайнім. А я завжди вважав, що солідна фірма повинна відповідати за дії своїх представників. Як казав відомий Андрій Аршавін після провалу своєї збірної на Євро-2012: «Ваші очікування — це ваші проблеми».

Не зовсім Європа

В цілому ж, особливо після Амстердама, Бухарест справив сіре і зовсім не європейське враження. Складалося таке відчуття, що ти десь у нашій звичній і не дуже приємній дійсності. Тільки говорять тут іншою мовою. Правда, люди в більшості своїй доброзичливі, готові прийти на допомогу. Хоча, скажімо, у Франції поліцейські, коли зрозуміли, що мені загрожує небезпека в моїй українській екіпіровці від недружніх фанів «Сент-Етьєна», доставили мене до готелю у власному автомобілі. А в Бухаресті, коли телефон сів і я по дорозі зі стадіону заблукав під зливою і звернувся за допомогою до місцевих копів, то вони вказали, куди мені пройти пішки, по Гугл-карті. Ну і на тому спасибі. А то зловити таксі, як у нас кажуть, від бордюру тут виявилося нездійсненим завданням. І ще на зупинках немає жодної інформації про маршрути та номери, а інформаційне табло є тільки в деяких автобусах, і там працюють з перебоями. Так що Гугл-карти вам в допомогу.

Добре ще, що акредитація дозволяла їздити безкоштовно, а то б виїздив пристойну суму. Це вам не Олімпіада, де є спеціальні шатли для акредитованих журналістів. Тут все у твоїх власних руках або ногах. Іноді доводилося «блукати» пристойно, але хто шукає, той завжди знайде.

Коли краще перестрахуватися

На третій день вирішив провести розвідку, щоб у день матчу не було проблем. Спочатку відправився в Український прес-центр, який розташовувався приблизно в годині їзди автобусом, а потім трамваєм, від мого готелю. А ще за день до гри були передбачені офіційні передматчеві заходи, які проводилися на стадіоні. Так що, отримавши акредитацію в наш медіа-будинок і офіційну українську програму турніру, а також класні сувеніри від Української асоціації футболу, поїхав назад у сторону «Арени Націонале».

Відшукати медіа-вхід — це був ще той квест навіть для мене. Від одного входу мене ганяли до іншого, а волонтери десь загубилися. По дорозі на ходу прослухав передматчеву прес-конференцію Андрія Шевченка, на яку наш головний тренер прийшов разом з Миколою Матвієнком.

Нічого особливо важливого і надцікавого такі зум-заходи не несуть. Хіба що погода журналістів дуже хвилювала. Адже за всіма прогнозами, в день поєдинку з македонцями очікувався злива. Наставник збірної України відповів, що потрібно пристосовуватися до погодних умов і реалізовувати свій план на гру при будь-яких обставинах. Головне, щоб, не як у Донецьку, коли матч з Францією на Євро-2012 довелося зупиняти. Ну, ще були аналіз протистояння з голландцями, де не вийшло створити певний тиск в середині поля і гранично сконцентровано провести кінцівку, але вийшло переломити хід подій і продемонструвати наші сильні сторони в атаці, і слова про те, що нікого особливо на наступний матч налаштовувати не потрібно, так як всі розуміють значимість цієї битви. А македонці — це команда зі своїм більше контратакуючим стилем, з хорошим підбором досить досвідчених виконавців, які грають в серйозних європейських клубах, які вміють якісно захищатися і відмінно переходити з оборони в атаку. До такого конкурента потрібно підходити з усією серйозністю, підсумував Андрій Шевченко.

Я ж тим часом відшукав вхід, де мене хоча б вислухали, просканували акредитацію і пропустили. Але виявилося, що потрапив я... в пункт здачі тесту на ковід, розташований на автостоянці. Тут негативний результат і з ним спеціальний браслет для входу на стадіон я отримав вже через десять хвилин після проби.

Далі було знайомство з прес-центром і входом на медіа-трибуну «Арени Націонале». Тут все було більш зручно, ніж в Амстердамі. По сходах вниз спускалися в прес-центр, де, на превеликий подив, матчі Євро не транслювалися. Шлях у медіа-ложу йшов тими ж сходами на третій поверх.

А на полі якраз збірна України проводила ознайомчу прогулянку, оскільки тренування пройшло ще зранку на стадіоні «Аркул ді Тріумф». Ця дуже симпатична і компактна регбійний арена, яка легко перетворюється в футбольну, спочатку призначалася для занять збірних, які не базуються в Бухаресті. Але наш газон на стадіоні «Волунтарі» після проливних дощів був поганої якості. Ну а коли пройшло перше заняття на «Аркул ді Тріумф», то Андрій Шевченко залишився задоволений якістю поля, і всі інші тренування проходили саме тут.

Під час прогулянки головною ареною Бухареста настрій у футболістів і тренерів був різним. До речі, в цей час погода змилостивилася, тому ховатися від дощу не довелося. Так ось Андрій Шевченко в чорних сонцезахисних окулярах про щось весело розмовляв з Андрієм П'ятовим і Сергієм Кривцовим. Олександр Шовковський був дуже зосереджений. Руслан Малиновський пробував газон руками, вивчаючи його властивості. Роман Яремчук на лавці запасних поглядав у телефон і був задумливий. Андрій Ярмоленко щось пояснював Миколенку і Безусу, а прес-аташе головного тренера Микола Васильков, як завжди, щось знімав на відео, готуючи черговий репортаж для «Щоденників Євро».

Все це я встиг підглянути у телемонітори, які встановлені майже на кожному журналістському місці. А ось при спробі зробити фото або відеозйомку почув гнівний окрик стюарда про заборону. Я було подумав, що тут стюарди більш жорсткі, ніж в Амстердамі, де ніхто нічого не забороняв. Але, як виявилося, заборона діяла лише в конкретному випадку, так як вже під час матчу такої суворості не було.

При виході зі стадіону таки відшукав спеціальний медіа-вхід, до якого можна було потрапити через автопарковку, пройшовши повз тренувальні поля, де займалися юні футболісти, і тенісні земляні корти, на яких розгорталися цікаві битви. Зізнаюся, що ця розвідка серйозно зекономила час у день матчу, коли вже не довелося хвилюватися і розбиратися: що, де і як? Ну а потім був той самий дощовий і трохи нервовий шлях у готель, який здався таким рідним і бажаним.

Хвилююче, повчально, чудово

День гри я зазвичай проводжу в місті, роблячи нові відкриття і набираючись позитивних вражень. Мене чомусь потягнуло до однієї з головних визначних пам'яток Бухареста — Тріумфальної арки. Кажуть, точної копії тієї, яка красується в Парижі. Подумав, що, може, це принесе тріумф збірній України.

Помилувавшись на Тріумфальну арку, познайомився з розташованим поруч офісом Національного олімпійського комітету Румунії та Національної федерації регбі. Мабуть, цей вид спорту у румунів користується великою популярністю, якщо федерація сусідить з НОК. Правда, всередину будівлі мене не пустили, але фото і відео на пам'ять дозволили зробити.

А ще буквально навпроти розташовувався великий православний храм, в який теж вирішив зайти. Там попросив у Всевишнього допомоги для нашої команди і... познайомився з представником української діаспори паном Василем Павлюком. Ох і щастило мені в цій поїздці на зустрічі з хорошими людьми! Пан Василь люб'язно погодився підвезти мене до стадіону.

Дорогою я дізнався, що мій співрозмовник родом із закарпатського Ясіня. Там і зараз живуть його рідні, яких намагається раз на рік відвідувати. Сам же він громадянин Румунії, займається будівельним бізнесом. До цього довго жив і працював в Італії. З 2008-го — в Румунії, і саме тут стежив за шляхом європейського становлення країни.

Ми обговорили українські реалії та проблеми, перспективи нашої збірної, за яку вболівають і численні представники місцевої діаспори. Люди відзначають наші свята і намагаються слідувати традиціям. Союз українців у Румунії видає українські газети і підтримує кілька українських шкіл. Старше покоління не забуває рідну мову і намагається, щоб діти теж не забували рідні корені. Поки ми їхали, я став свідком цікавого телефонної розмови, де румунська мова поєднувався з українськими словами. Це пан Василь давав вказівки по роботі іншому румунському українцеві.

А життя в Румунії, на думку Василя, краще, ніж в Україні. Доходи дозволяють проводити державну відпустку за кордоном. Звичайно, не кожен може поїхати на Мальдіви, але на курорти в Болгарії або Греції раз на рік — без особливих проблем. Середня зарплата в Бухаресті близько 1500 євро, а мінімальна — близько 500. Роботи вистачає, було б бажання. Правда, міжнародна економічна криза внесла свої корективи, що призвело до зростання цін, зокрема, на дерево й метал, необхідні в будівельному процесі. Євросоюз чим може, допомагає. Але головне, що в країні вдалося практично перемогти корупцію. Зараз навіть самі люди повідомляють про тих, хто намагається жити нечесно. З'явився страх й у корупціонерів. І від цього стало легше жити і заробляти.

За бесідою ми швидко доїхали до арени. Попрощавшись і обмінявшись контактами з паном Василем, я занурився на дві з половиною години до гри у вируюче вболівальницьке море. Українців, на перший погляд, в ньому було значно більше.

Добиралися до Бухареста наші співвітчизники як поодинці, так і зі спеціальними фан-турами, як кропивничанин Володимир Попович і мій друг Леонід Веселков. Але якщо Володя поїхав додому відразу після матчу, то Льоня з друзями перебралися в Болгарію на море, а потім повернулися в Бухарест на матч з Австрією.

Кілька різних груп навіть пройшли по Бухаресту зі своїми «зарядами». В основному розігрівалися наші і македонські любителі футболу в центрі, у старому місті. Були й фаєр-шоу у виконанні македонців. При цьому все відбувалося дуже мирно і миролюбно. Хоча в прогнозах на майбутнє протистояння наші і македонські вболівальники розходилися.

Ще не вмерла України...

Коли я піднявся в чашу стадіону, то кількісну перевагу українців на трибунах було видно неозброєним оком. Ще до гри прозвучала «Червона рута», яку стадіон підхопив в єдиному пориві. Як зізналися після матчу на прес-конференції в Українському медіа-центрі Сергій Сидорчук та Олександр Караваєв, в цей момент у них мурашки пробігли по шкірі і впевненості значно додалося.

А відчуття, коли зазвучала мелодія гімну України, неможливо передати словами. Це потрібно було бачити і чути. Це був вражаючий синьо-жовтий хор. Шкода, що 50-тисячний стадіон дозволили заповнити лише на третину. Упевнений, що українців тут була б переважна більшість. Але й ті, кому пощастило спостерігати за матчем з трибун, були на висоті в прямому і переносному сенсі. Коли в кінцівці доля поєдинку висіла на волосині, вболівальники заспівали наш гімн вже а капела, що теж допомогло хлопцям Андрія Шевченка добитися бажаної перемоги.

Ось тільки поки що наші фанати не навчилися вболівати так, як у Голландії, Франції та Бельгії. Там трибуни не замовкають ні на секунду, влаштовуючи перекличку між протилежними секторами. Наші ж іноді беруть паузу для того, щоб перевести дух. І тоді активізувалися македонці, змушуючи своїх візаві знову включати голоси на повну.

А ще наші знову наробили галасу легендарною кричалкою «Путін ... ла ... ла ... ла», яка звучала як мінімум тричі. І знову російські депутати і почесний президент РФС В'ячеслав Колосков стали скаржитися до УЄФА, вимагаючи взагалі заборонити українцям доступ на трибуни. Але вистачить з них того, що ми «Героям Слава!» на футболках закрили.

Питання залишилися

Про сам матч вже багато написано і сказано. Андрій Шевченко, в порівнянні з попередньою грою, зробив дві перестановки в основному складі. Сидорчука в опорній зоні замінив Степаненко, сюди ж вийшов Шапаренко, а на лівий фланг, замість травмованого Зубкова, змістився Малиновський. Перший тайм у виконанні української збірної був близький до ідеального. За рахунок прекрасного руху, пресингу, зміщення акцентів атак, різноманітності атакуючих дій «синьо-жовті» повністю переграли конкурентів. І голи Ярмоленка і Яремчука були логічним підтвердженням повної переваги. Але ж могли і ще забити. У македонців шансів було небагато, хоча свій гол, хоч і з офсайду, нев'янучий Пандєв забив. Але то була, швидше, випадковість.

А ось після перерви ситуація змінилася. Українці вже не були таимик агресивними і наполегливими. Хоча, забий третій м'яч Малиновський зі штрафного і Забарний головою після кутового, справа була б зроблена. А потім ми самі дали македонцям відчути впевненість і один м'яч відіграти.

Я запитав автора приголомшливою гольової передачі на Ярмоленка Олександра Караваєва під час прес-конференції в Українському медіа-центрі через два дні після гри про те, чому так сталося і про пенальті на Пандєвому. Він відповів, що футболісти занадто рано повірили в перемогу і скинули оберти. А з пенальті був епізод п'ятдесят на п'ятдесят. Начебто і першим опинився на підборі, після феноменального сейва з переведенням м'яча в хрестовину від Георгія Бущана. Але досвідчений форвард македонців виявився хитрішим і впав, відчувши дотик його ноги. Аргентинський арбітр Фернандо Раппаліні, який приїхав на Євро через обмін кадрами між УЄФА та суддями різних континентів, вирішив, що це пенальті. І тут Бущан, який проводить поки чудовий турнір, знову виручив. Але ніхто не встиг підстрахувати, а Аліоскі виправив свою ж помилку.

Далі пішли нерви, коли загубилися наші номінальні лідери Зінченко і Малиновський. Останній ще й досить спірний пенальті за гру рукою не забив.

Кінцівка була валідольною. Особливо коли вийшов на заміну Бесєдін, і п'ятою вивів до власних воріт гравця македонської збірної. Благо, той не влучив.

Андрій Шевченко ще на початку другого тайму зняв піджак, весь час був біля краю поля і часто виходив за межі тренерської зони, явно хвилюючись. Після матчу наставник українців, відповідаючи на моє запитання про два різних тайми, скаже, що на такому турнірі не можна ні на секунду розслаблятися і будь-якою помилкою можуть скористатися конкуренти. Що й сталося, коли македонці проявили характер.

На щастя, ми вистояли і перемогли. Вперше з домашнього Євро-2012. Тоді виграли завдяки дублю Андрія Шевченка, якого вже багато хто списав з рахунків. Зараз вже Андрій Миколайович перемагає в якості тренера, а натхненну гру демонструє Андрій Ярмоленко, на якого вже мало хто розраховував, як на боєздатну одиницю.

Натхненний Ярмоленко

До речі, саме Андрій був визнаний головною зіркою матчу, а мені вдалося підняти йому ще більше настрій своїм онлайн-питанням про те, завдяки чому зміг досягти такого серйозного прогресу і стати колишнім Ярмоленко. Він відповів, що, не маючи ігрової практики в «Вест Хемі», цілеспрямовано готувався до цього турніру, приїхав заздалегідь, наполегливо тренувався, переконав тренерів, отримав ігрову практику і довіру, що допомогло знову набути впевненості. Ну і подякував уболівальникам за підтримку і віру в нашу збірну.

І наостанок капітан збірної України пожартував. Тут на прес-конференціях стоять пляшки з пивом «Хайнекен» і кока-колою. Так ось Кріштіану Роналду прибрав зі столу колу, закликавши пити воду, а Поль Погба те ж саме зробив з пивом. Ярмоленко ж підсунув до себе пляшки з обома напоями та сказав: «Я поставлю Кока-колу, поставлю Хайнекен — зв'яжіться зі мною»...

І вже наступного дня в Українському медіа-центрі, де можуть працювати, підкріпитися, перепочити і отримати сувеніри від УАФ як акредитовані, так і неакредитовані журналісти, які висвітлюють Євро-2020, колега Дмитро Поворознюк поцікавився у Сергія Сидорчука та Олександра Караваєва: зайшли гроші Ярмоленко на картку? Хлопці відповіли, що все можливо і вони чекають, коли всі будуть обливатися «Хайнекеном».

Психологічна розрядка

Взагалі такі прес-конференції з живим спілкуванням — це віддушина для наших хлопців. Адже вони живуть у закритому режимі без можливості вийти за межі бази дислокації вже досить довгий період. А тому приїжджають в медіа-центр в піднесеному настрої, жартують, посміхаються і з задоволенням відповідають на різні питання. Я побував на двох таких зустрічах з Сергієм Сидорчук та Олександром Караваєвим, а наступного дня — з Георгієм Бущаном і Сергієм Кривцовим. Можу похвалитися, що відповідь саме на моє запитання про те, як його родина вболівала під час матчу з Північною Македонією (зібралися у П'ятова разом з дружиною і дітьми Тараса Степаненка і дружно переживали й раділи), Сергій Кривцов виклав у своїй сторіс в Інстаграм. До речі, Олександр Караваєв Інстаграм не веде, тбо душа у нього до цього не лежить.

Ще ми дізналися, що стриже наших гравців спеціально запрошений вакцинований і протестований барбер, що головне бажання, якби була така можливість, — просто прогулятися містом і відчути його атмосферу, що вільний час проводять і весело, і не дуже, хто за читанням, а хто за переглядом серіалів, по можливості дивляться інші матчі Євро. І мав рацію Георгій Бущан, коли на мої слова подяки за доставлені позитивні емоції сказав, що вони ще нічого не зробили, чим можна було б пишатися. Адже від любові уболівальників до їх ненависті один крок.

Лондонський українець і румунський динамівець

Тут же, в Українському медіа-центрі, я познайомився з колегою з Лондона Андрієм Тодосем, який працює на англомовному сайті про український футбол. Його рідні емігрували до Британії після Другої Світової війни, але своє коріння не забувають.

Андрій розповідав, що не дуже хотів учитися в українській школі, але батьки наполягли. І він зараз їм за це вдячний. В даний час в Лондоні солідна українська діаспора, яка об'єднується в декількох соціальних клубах і має свою школу. Ще багато українців живе в Манчестері, в Дербі і в Бредфорді. Українською з особливою діаспорною вимовою мій новий друг володіє досконало, так, що багатьом корінним жителям України і не снилося.

Після гри з Північної Македонією Андрій був сповнений оптимізмом. Він розповів, що багато хто в Європі вважає нашу команду «темною конячкою», яка здатна піднести великий сюрприз. Прості англійці особливого інтересу перед Євро до збірної України не виявляли. Їх знання про гравців обмежувалися хіба що Зінченком, ну й Малиновським, який грав у Лізі чемпіонів. А ось після турніру уваги до українського футболу в Англії стане значно більше, оскільки хлопці Андрія Шевченка в іграх з голландцями і македонцями продемонстрували сучасний і різноманітний футбол. Ну а головними фаворитами чемпіонату Європи британський колега назвав англійців і французів, ще не знаючи, що в другому турі вони втратять очки в іграх з поляками і угорцями.

Андрій розуміє всі наші економічні та соціальні проблеми, але називає українців життєрадісними і відкритими. А порівняння між Бухарестом та Києвом з великою перевагою виграла столиця України. І тут я зі своїм англійським товаришем повністю згоден.

А ще наш медіа-центр відвідав колишній гравець київського «Динамо» Флорін Чернат, який зараз працює спортивним директором футбольного клубу «Волунтарі». Саме на базі цього клубу спочатку тренувалася збірна України, а сам Флорін допомагав в міру своїх сил і можливостей. Він згадав, як грав з Олександром Шовковським і Андрієм Ярмоленко, сказав, що вболіває за Україну. Хоча виділяються Ярмоленко і Яремчук, але збірна України сильна командними злагодженими діями. Найбільше ж вразила його поки Італія, але назвати переможця Євро-2020 не ризикнув, оскільки занадто багато рівних претендентів. З Мірчею Луческу Флорін спілкується, але перед переходом в «Динамо» розмови не було, хоча киян Містер повинен був очолити ще раніше. Сам же Чернат згадує про роки, проведені в київському «Динамо», тільки хороше.

Грандіозна екскурсія

За день до вирішального матчу з австрійцями я пішов на екскурсію в Палац парламенту. За великим рахунком, інших яскравих і красивих пам'яток в Бухаресті немає. Відвідування цієї пишноти обійшлося мені в 40 румунських лей. Оглядали нас навіть серйозніше, ніж в аеропорту. Дуже довго вивчали мій портативний штатив під камеру. Ну і всі пристрої змусили включити.

В українській Верховній Раді ніколи не був, але румунські депутати працюють в шикарних умовах. Зводилася ця будівля, кажуть, за 2 мільярди доларів, ще в комуністичні часи при Ніколає Чаушеску.

Будівництво Будинку Народів почалося в 1983 році. Щоб звільнити місце для робіт, знадобилося зруйнувати стару частину міста, знищити кілька церков і пам'ятників архітектури, переселити понад 40 тисяч людей. Крім того, для палацу підходили тільки румунські матеріали. Мармур і багато іншого стали величезним дефіцитом і в без того тотально дефіцитної країні. А Чаушеску вирішив довести самодостатність і міць Румунії.

На будівельному майданчику працювали понад чотири сотні архітекторів, двадцять тисяч робітників, серед яких були в основному солдати-строковики і військові будівельники. Будівництво палацу коштувало румунам кілька сотень життів.

До моменту повалення і страти Чаушеску в 1989 році Палац парламенту ще не був закінчений. Символ ненависної системи хотіли навіть знести. Але будівництво вирішили продовжити. Сьогодні в будівлі палацу знаходиться резиденція румунського парламенту, філії кількох університетів, Конституційний суд, Музей сучасного мистецтва, ресторани і бібліотеки. Площа цієї пам'ятки Бухареста — 330 000 квадратних метрів. Довжина головного фасаду — 270 м. Два внутрішні двори, 12 поверхів над землею, 8 — під. Щоб обійти всі приміщення, знадобиться кілька днів. За ці приголомшливі розміри Палац парламенту і потрапив у «Книгу рекордів Гіннесса». Це другий найбільший будинок у світі після Пентагону.

Зрозуміла очевидність

Екскурсія зайняла півтори години, і я навіть трохи не пропустив передматчеву онлайн-пресконференцію Андрія Шевченка і Романа Яремчука. І знову нічого особливого ми не дізналися. Наш головний тренер закликав відкинути всі розмови про нічию, сказав, що Австрія — хороша команда з різним набором тактик і яскравим лідером Давідом Алабою. Наставник «синьо-жовтих» відзначив, що не зіграють через пошкодження Зубков і Попов, ну і посміхнувся, коли його запитали, чи не було бажання самому вийти на поле, заявивши, що реально оцінює свої сили і таке бажання його давно залишило. А ось своїм футболістам він повністю довіряє і дуже ними задоволений.

Роман Яремчук сказав про велику відповідальність і бажання порадувати українських шанувальників футболу. Та про те, як «порадували» футболісти національної збірної українських уболівальників, ви вже знаєте...

https://cbn.com.ua/2021/06/17/yevro-2020-vrazhennya-ochevydtsya/