Як це — бути Дідом Морозом? Відповідає найвідоміший Дід Мороз Кропивницького

Коли чуєш, що людина пів століття вітала людей з приходом нового року, дарувала дітям свято і підтримувала в них віру в чудо, відчуваєш повагу і захоплення. І дуже хочеться дізнатися, як то - бути Дідом Морозом. Виявляється, досить складно і, головне, відповідально.

Чому? На це запитання відповість, мабуть, найвідоміший Дід Мороз Кропивницького – Микола Барабуля.

- Миколо Івановичу, то як же ви взяли на себе таку відповідальну роль?

- Я тоді навчався у Дніпропетровську. До мене прийшов мій приятель і попросив його виручити. Я відмовлявся, як міг. Але товариш наполягав та запевняв мене, що треба лише все зіграти за сценарієм.

- Який це був рік?

- Десь 1968-1969-й. Свято проходило в їдальні. За сценарієм гості сідають за столики, звучить музика, і виходить Дід Мороз зі Снігуркою. Вітаємо присутніх, даємо слово керівнику і так далі. Ми перевдягнулися, раптом чуємо – сміх і галас. А це вже свято почалося. Виходимо, говоримо новорічні слова і нам дають по фужеру… До того часу я навіть не знав, як горілка пахне. Я роблю ковток і розумію, що проковтнути це я не можу, і виплюнути не можна. Насилу випив, сказав слова, і нас посадили за столик. Випити то я випив, а поїсти не можу – борода заважає. Що робити? Взяв цукерку і проштовхнув її. А голодний же! Студент! А там на столах такі різносоли… Мені налили шампанського, воно «лягло» на горілку… Після того я дав собі слово: якщо мені доведеться грати роль Діда Мороза, я нічого пити не буду. Цю обіцянку я тримав усе своє життя. Я бачив, як, бувало, діти плакали, коли приходив Дід Мороз. Вони бояться запаху спиртного.

- І не палили?

- Коли до дітей йшов – ніколи. Це вже потім три цигарки в рота… До чого я веду. Дід Мороз – це не так легко, як здається. Моя родичка запросила мене виступити в дитсадку, але я відмовлявся, бо боявся підвести через накладки. Тоді її чоловік проявив ініціативу, мовляв, що там грати того Діда Мороза? Треба лише сказати кілька слів. Коли ми знову зустрілися, я питаю: «Ну як свята?» І чую у відповідь: «Не питай, я думав, що їх не переживу. Я вийшов, забув слова, мені підказують, а я мокрий, не знаю, що з тими дітьми робити… Я ніколи не думав, що Дідом Морозом так тяжко бути».

Був ще такий випадок. Зателефонували з садочку і попросили провести святковий ранок. Я відмовлявся, як міг, але мене таки вмовили. Почали ми ранок. Дітки старанно розповідають віршики, але батьки аплодують, лише коли виступає їхня дитинка. Я підійшов до батьків і сказав: «Якщо не будете зараз аплодувати дітям, я розвертаюся і йду». Після того овації були такі, що й Пугачова відпочивала. Діти захопилися теж – їм же аплодують! До мене підійшов хлопчик, я простягнув шоколадку, а він мені каже: «Діду, зроби так, щоб вранці у мене під подушкою були цукерки "Золотий ключик"». Він так на мене дивився, що я трохи не заплакав. Я – шукати батьків, а вони на свята до садка ніколи не приходили. Тоді я дав гроші і попросив купити дитині його улюблені цукерки. Мені так хотілося, щоб хлопчик від Діда Мороза отримав подарунок. У мене в дитинстві улюбленими цукерками теж були не шоколадні, а такі «подушечки», «Золотий ключик», «Рачки».

Я ніколи не розумів людей, які економили на Діду Морозу. У школі якось директорка доручила піти в молодші класи і роздати дітям подарунки. У допомогу дала мені хлопчика та дівчинку. Ось вони йдуть попереду мене і розмовляють: «Ой, класно, нам так повезло. У нас такий красивий Дід Мороз!» А я питаю: «А що, минулого року не було Діда Мороза? «Та в нас тьотка була», - пояснили діти. Я собі думаю, батюшки, запросити Діда Мороза тоді коштувало 10 рублів. Поділити на 30 дітей в класі – 30 копійок. Так це ж зайде в клас мужик! Діти все розуміють. Повинна завжди бути посмішка, кожній дитині приділити увагу, щось сказати, погладити.

- А щось неприємне у роботі Діда Мороза є?

- Я дуже не любив, коли до мене підсовували певних дітей. Я робив вигляд, що їх не бачив. Ну що ви робите? Він ще нічого не зробив, а йому вже подарунок. Для мене це було як випробування моєї душі. Я завжди звертав увагу на тих, хто стоїть осторонь. Особливо мене розчаровували вірші як то «Дід Мороз, дід Мороз не кури папірос». Думаю, невже не могли вивчити якогось красивого вірша?! Зразу видно, як хто до цього ставиться. Мені завжди було приємно, коли діти бачили в мені щось чарівне.

Якось мене запросили виступити перед 9-10 класами. Я виходжу, починаю слова говорити. А вони сміються. Я питаю: «Хто вірить у Діда Мороза? Я вам підкажу, де селище Нове. Хто не вірить у Діда Мороза? Тим же транспортом туди ж. Це символ свята, нового року. Запам’ятайте, якщо ви вірите в символ, все буде добре. А якщо доторкнетеся до бороди, іспити здасте нормально. Все, я не виходив. Починаємо спочатку». Музика, я виходжу – овація. Вони мене і обіймали, і бороди торкалися, і фотографувалися. Я зняв ту напругу, що вони вже дорослі, а їм пропонують якісь «дитячі» свята.

- Сьогодні Дід Мороз відходить в історію, а повертається святий Миколай...

- Так. На мій погляд, це правильно. На мій погляд, зі Святого Миколая зробили Діда Мороза. Миколай мені завжди більше подобався. Він приносив солодощі, а не машинки чи комп’ютери, хоча це теж батьки можуть купити. Головним подарунком на свято були цукерки від Солодкого Миколая. В цей день цукерка солодша, ніж завжди. Свого часу я написав перший сценарій до свята Святого Миколая, обласний будинок народної творчості надрукував. Я гордий тим, що щось нове вніс у культуру нашого краю.

Ще для мене є пам’ятним момент, коли мене визнали Дідом Морозом року серед 200 Дідів Морозів області. Ми тоді потрапили у Книгу рекордів України. Дуже приємно згадувати, як до мене підійшла дівчинка і питає: «Діду, а можна з вами сфотографуватися?» «Звісно, можна», - кажу. Їй мати: «Доню, ти ж тільки що фотографувалася з Дідом Морозом». А мала у відповідь: «Та то був не справжній». Діти бачать в мені не переодягненого дядька, а Діда Мороза чи Святого Миколая.

Для мене головне в діях Діда Мороза чи Святого Миколая – створити свято, знайти для кожного слова, які піднімуть настрій, зігріють душу. От, наприклад, я колись написав:

З Новим роком, мої друзі, хай вам всім щастить.

Пісня добра, легкокрила в хату залетить.

Обійме і приголубить, і, як диво-сном,

Вам зігріє серце й душу зоряним теплом.

Ворожнечі хай залишать України дім,

Щоб жилося веселіше в тому домі всім.

- Що б ви побажали кропивничанам в новому році?

- Найголовніше – віри. Віри в те, що ми на правильному шляху. Щоб добрі і світлі ідеї та задуми здійснилися. Щоб сонце зігрівало наші душі своїм теплом, надаючи нам сили і наснаги. Щоб ми і наші діти знайшли ту золоту середину, яка б нас об’єднала, і ми йшли далі по життю разом. Душею разом. І тоді все у нас буде добре.

Тетяна Фоміна, спеціально для CBN

Фото з архіву Ігоря Філіпенка