Як святкували Різдво і Новий рік у Єлисаветграді

Ялинки, бали та карнавали, дитячі свята та ковзанки… Як святкували Різдво та Новий рік в Єлисаветграді понад сто років тому? Судячи з новин і реклами в місцевій пресі, настільки бурхливо, що іноді «то было веселье, выходящее изъ границъ сдержанности».

Так було написано в новині «Зустріч нового року», яка вийшла в газеті «Голос Юга» 3 січня 1913-го. Маскаради проходили у театрі, який тоді називався Зимовим, Громадському зібранні та громадському клубі «Опора» на Дворцовій. Єлисаветградці збирались у клубах та ресторанах, де засиджувались до ранку. До страв і напоїв, які вони куштували, ми ще повернемося, і зазначимо, що традицією різдвяних та новорічних свят були не тільки веселощі й танці, а й благодійні акції. Комітет благодійного товариства запрошував містян, що бажають «принести взаимныя поздравленія», до зали міської думи. Їхні пожертвування потім направляли на допомогу біднякам.

Як розповів під час краєзнавчих студій у бібліотеці Чижевського Володимир Поліщук, який багато років присвятив вивченню історії нашого міста, святкові та благодійні музично-танцювальні вечори проходили також в усіх навчальних закладах Єлисаветграда. Гімназій і училищ в перші десятиліття ХХ сторіччя у місті було більше двадцяти. Гроші за вхідні квитки направлялися на оплату навчання дітей з бідних сімей.

Для дітей різних верств населення проводили ялинки та дитячі ранки. «Голос Юга» за 1909 рік повідомляв, що 26 грудня у приміщенні заводської аудиторії о першій годині дня для дітей службовців та робітників влаштують ялинку. Ініціаторкою проведення була Мері Ельворті, дружина одного з братів-власників заводу з виробництва сівалок.

Нагадаємо, що з середини ХІХ століття на теренах Російської імперії з’явився новий звичай – встановлювати ялинку. Хвойну красуню ставили не на вулиці, а вдома, не для дорослих, а для дітей. На той час православні, католики та лютерани святкували Різдво одночасно, тож встановлювали ялинку 24 грудня, напередодні Різдва.

Газета «Голос Юга» за 10 грудня 1908 року повідомляла, що «хоча до свята ще два тижні, але ялинники вже торгують потроху». Зелених красунь до Єлисаветграда доставляли з різних місць.

Ось що писала преса 1909 року: «Комитет Минской Лесной Биржи доводит до сведения лесовладельцев, лесопромышленников, экспортеров, пароходо- и судовладельцев, подрядчиков, горнопромышленников и проч. лиц, заинтересованных в лесной торговле, что по примеру минувшего года рождественская лесная ярмарка откроется 27 декабря с. г. в 1 час дня при Бирже в помещении Минского Об-ва Сельск. Хозяйства и будет продолжаться по 3 января 1910 г. включительно».

Але ж ялинки треба прикрашати. Для цього єлисаветградські магазини, що торгували ялинковими прикрасами, давали в газетах відповідні оголошення.

Так, англійский магазин Г. А. Гороховского пропонував «елочные украшения, игры, игрушки и разные роскошные подарки к предстоящим праздникам по самым дешевым ценам. Для иногородних покупателей, клубов, собраний и других учреждений заготовлены в разнообразном выборе (коллекция елочных украшений от 1 р. 50 к.)».

Український письменник та культуролог Анатолій Макаров з’ясував, що звичайні скляні прикраси у вигляді куль, фруктів чи чогось іншого коштували 1 копійку за штуку, вартість 12 хлопавок становила від 10 копійок до кількох рублів, 12 бонбоньєрок — від 20 до 25 копійок. За «диво-свічки, безпечні та без запаху» – бенгальські вогні – потрібно було заплатили по 5 копійок за штуку. Повний набір ялинкових прикрас коштував від 2,5 до 10 рублів і більше.

В газетній об’яві «Віденський магазин», який знаходився на Дворцовій, повідомляв: «Получены из заграницы в небывалом выборе елочные украшения, куклы, игры и всевозможные вещи для подарков всех возрастов. (Учреждениям и благотворительным обществам особая скидка.) Цены на все товары вне конкуренции. Рождественские и новогодние открытки».

За словами Володимира Поліщука, мода на листівки, оформлені у традиційному для європейців сентиментально-лубочному стилі, з’явилася у другій половині XIX століття. Іноді видавці новорічних листівок повністю зберігали всі деталі оригінального малюнка, змінюючи лише іноземний напис на російський.

У краєзнавчому відділі бібліотеки Чижевського протягом січня можна побачити колекцію різдвяних листівок відомого кропивницького філокартиста Юрія Тютюшкіна. Більшість з них була виготовлена у Берліні або Відні. На них єлисаветградці писали одне одному щирі привітання і відправляли, приклеюючи марки за 3 або 5 копійок.

Повернемося до святкового столу. Наприкінці XIX століття сталися дві кулінарні події, роль яких у традиції святкування Нового року складно переоцінити. У 1880-ті масове поширення в якості новорічного частування отримують мандарини. І в журналі №6 «Наша їжа» за 1894 рік вперше був надрукований рецепт салату «Олів'є».

Традиційний для радянського святкового столу салат з картоплі, ковбаси, солоних огірків, яєць, консервованого горошку та майонезу у книзі «Настанови до вивчення основ кулінарного мистецтва» 1897 року на одну персону складався з пів орябка, трьох картопель, одного огірка, 3-4 листочків салату, півтори столових ложок майонезу «Провансаль», 3 штук гірчака зміїного, чверті склянки ланспігу, тобто бульйону, чайної ложки каперців та 3-5 маслинок.

Крім делікатесного салату, частими гостями на столах багатих єлисаветградців того часу були ікра, риба, запечені поросята та, звичайно ж, алкоголь.

«Все ваши труды напрасны, если к праздничному столу не заготовлено вино "Сен-Рафаэль", отличающееся своими высокими вкусовыми качествами, как наилучшее тоническое десертное вино. Продается в аптеках, аптекарских магазинах и лучших виноторговлях», - писав «Голос Юга» 4 січня 1908 року.

Ресторан-вар'єте «Модерн», що знаходився на Міському бульварі, запевняв єлисаветградців, що саме в цьому «розкішно вбраному ресторані» на зустрічі Нового року після вечері вони отримають у подарунок келих шампанського і концертну музику.

Нагадаємо, що з ХІХ столітті ігристе вино стало обов'язковим атрибутом на весільних церемоніях, урочистих обідах, званих вечерях та балах. Французьке шампанське було приємним, але дуже дорогим задоволенням, тому місцеві винороби запропонували альтернативу.

Фірма Тотіна випускала «Російське шампанське», яке було удостоєно золотої медалі на Всесвітній виставці, що проходила у 1885 році в Амстердамі. «Новосвітське шампанське» з підвалів князя Голіцина у 1900-му отримало золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. Його ж «Абрау-Дюрсо» було цілком конкурентним на європейському ринку.

У широкі народні маси шампанське пішло лише на рубежі століть. Сталося це завдяки створенню в Одесі у жовтні 1899 року Південноросійського товариства виноробства. Головним акціонером товариства був француз Людвіг-Едуард-Генріх Редерер. Так шампанське торгової марки Henri Roederer, виготовлене на французькому обладнанні, з французських виноматеріалів робітниками, запрошеними із Шампані, з’явилося на прилавках винних магазинів Одеси, Києва, Харкова і, відповідно, Єлисаветграда.

Веселих і смачних свят!

Фотогалерея

Тетяна Фоміна, спеціально для CBN

Фото Ігоря Філіпенка, CBN