Як складається життя в біженців з України та їхніх дітей за кордоном — з перших вуст

За підрахунками Financial Times, понад 6 мільйонів українців стали з початку війни вимушеними переселенцями. Цифра вражає. А за нею — конкретні людські історії, сподівання на краще і повсякденні турботи.

CBN поцікавилося у кількох жителів Кіровоградщини, що виїхали через війну, як їм нині почувається на чужині. (Двоє співрозмовниць попросили не оприлюднювати прізвища, ми пішли назустріч.)

Любов Хаджисаввопуло. Зупинилась у брата, який уже деякий час живе в Німеччині. Він допомагає їй з оформленням документів, бо без них неможливо влаштуватись на роботу. Донька Любові навчається дистанційно, проте найближчим часом будуть займатись тим, щоб влаштувати її в одну з німецьких шкіл. Оскільки дитина не дуже добре володіє іноземними мовами, та й здебільшого знаходиться вдома, то друзів поки не знайшла.

Катерина Горбаньова. Катерина виїхала з сином три тижні тому. Зараз живе у сестри, яка є громадянкою Німеччини. Оскільки бюрократія там ледь не еталонна, то оформлення документів займає неабиякий час. Через це влаштувати сина до школи змогли відносно недавно, нині він учиться в інтеграційному класі. Як розповіла Катерина, у класі дуже багато дітей різних національностей. З деякими дітьми малий більш-менш знайшов спільну мову, та справжніх друзів ще не має. І Катерина, і її син дуже сумують за близькими та домівкою. І не вистачає Сергія, чоловіка Катерини, який залишився в Україні боронити нашу землю.

[caption id="attachment_121648" align="aligncenter" width="640"] Катерина Горбаньова[/caption]

Тетяна. Зараз з донькою в Єгипті, де живе колишній чоловік. Оскільки періодично туди літали, то середовище для дитини не зовсім незнайоме. Наразі дитина ходить у садочок, де спілкування з дітьми та навчання проводять російською, та на гімнастику. Друзів, як стверджує Тетяна, донька знайшла.

Інна Файнман. Інна з донькою знайшли прихисток у Німеччині, живуть у сім’ї волонтерів. Наразі вже отримали статус біженців, оформили грошову допомогу та деякі пільги (зокрема, безоплатний проїзд у громадському транспорті). Донька займається дистанційно в кропивницькій школі №25. Грошової допомоги для неї та дитини, якщо не розкошувати, вистачає.

Олена. Олена разом із дитиною виїхала до Чехії, де їх прихистив друг знайомого. Вона влаштувалася вчителькою в інтеграційний, клас дітей біженців, її дитина також вчиться у ньому. Деякі діти пішли у чеські навчальні заклади, там у них все добре, приймають їх нормально. Всі сумують за домівкою і українськими друзями, собаками і котами, які лишилися вдома, розповідають про гуртки, які вони відвідували. Тамтешні діти раді дружити з нашими, але наші соромляться, бо не знають мови, і більше тягнуться до українців, яких тут чимало. Дітям там дуже допомагають - від одягу до канцтоварів, усе необхідне є. Олена записалася на курси чеської, скоро почне їх відвідувати. Потихеньку всі звикають до нового середовища, там добре і спокійно.

Юлія Тузкова. Юлія разом з мамою та дитиною виїхала до Польщі. Зараз знаходяться в Кракові. Там, як вона запевняє, всі допомагають і дорослим, і дітям, організовують безкоштовні дитячі садочки та клуби для україномовних дітей. Свою доньку Юлія водить у дитсадок, який облаштували волонтери за підтримки музеїв і культурних організацій. В цьому садочку всі діти з України, тому знайшли спільну мову дуже швидко і потоваришували. Атмосфера дуже доброзичлива і дружня! Діти відчувають турботу та небайдужість поляків. Польський уряд, як запевняє Юлія, хоче запровадити українські класи у школах з метою підтримання школярів та подальшої інтеграції їх до польської освітньої системи.

Тетяна Нєізвєстна. Виїхала з донькою в Чехію три тижні тому. Поки дитина вчиться дистанційно в кропивницькій школі, а далі будуть намагатись влаштуватися до чеської.