Кропивничанка, яка пережила німецьку окупацію, про росіян: «Це не фашисти. Це гірше»

88-річна Марія Маляренко жила у Кіровограді під час німецької окупації. Але таких звірств, які коять нині росіяни в Україні, не бачила...

...Восьмого січня сорок четвертого було морозно. Родина Маляренків — тато, мама і троє дітей — стояли біля свого будинку на вулиці Полтавській (нині на його місці - на повороті до аеропорту - дев’ятиповерхівка) і дивилися в степ. А там, у степу, широкою шеренгою їхали радянські танки. Між сірим небом і засніженою землею майоріли червоні прапори.

Близько восьмої вечора у двері постукалися кілька солдат, які першими ввійшли у місто.

- А в нас у хаті натоплено, молоко є. Я пам’ятаю, як вони те молоко пили, які вдячні були, - згадує бабуся Марія.

Два з половиною роки перед цим, у серпні сорок першого, Кіровоград окупували німці:

- Готувалася у школу, а замість того почалася війна. У серпні в Кіровограді вже були фашисти. Я чого запам’ятала, що в серпні, бо в нас перед хатою були посаджені чорнобривці. Коли німці заїжджали - ламали, я плакала, що квіточки мої ламають.

Поруч з нами були аеропорт і залізниця. Як наші відступали — німці бомбили, ми постійно сиділи в окопах, які самі ж і викопали. Потім, коли наші вже гнали німців, теж бомбили — ми знову в окопи. І, до речі, сирена тоді теж вила, як і зараз. Гучно, і перед бомбуванням, і на відбій.

Німці при ближчому знайомстві виявилися не такими вже й страшними. Бабуся Марія продовжує розповідати, виставляючи при цьому на стіл пиріжки (нагодувати того, хто зайшов у помешкання, тим паче вперше - святе діло):

- Альоша, брат мій, старший на чотири роки, зі своїм другом Сашею бігав десь біля залізниці, отримав осколкове поранення. Батько повіз його на велосипеді в лікарню, німецький хірург подивився і сказав: «Найн», не варто витягувати осколок, мовляв. Розказав батьку, які ліки треба давати Альоші, що робити, як перев’язувати. Так з тим осколком і прожив, недавно помер.

Мама мені наказувала: «Маруся, якщо захоче тебе німець чимось пригостити, боже збав це брати. Тікай зразу». То я пам’ятаю, як цілий квартал тікала від німця, а він гнався за мною з пакунком цукерок у руці. Просто пригостити хотів, але я ж слухняна дівчинка була, маму слухалася.

Мій дядько Гриша лишився при німцях у селі під Новгородкою. Не знаю, чому його не мобілізували, але лишився. Клепав щось — і шматочок металу попав йому в губу. Почало там гнити, все таке... Через якийсь час приїхав у Кіровоград, показався німецькому лікарю. Той діагностував онко — ми навіть і слова такого не знали. Зробив операцію — і фактично врятував йому життя.

Дім, у якому жили Маляренки, був порівняно з сусідськими добротним. Вкритий залізом дах, три кімнати. У дворі - корова, гуси. Відтак до них селили німецьких офіцерів - то одного спочатку, потім його переведуть - квартирує якийсь час уже інший.

- У сорок другому році в мене народилася сестричка Люба, - каже Марія Максимівна. - Німецький офіцер брав її на руки, носив. Мама страшно боялася: а раптом дитина попісяє на нього. «Найн», - казав він, не треба боятися, це ж просто дитина.

А якось у хату зайшов водій, який возив цього офіцера. Сів, відкрив свої документи, дивиться на фотографію, цілує її і плаче. Підзиває маму і каже — ну, як каже, на мигах і ламаною російською, - своїх, мовляв, троє, не знаю, чи побачу ще їх колись. А потім: «Щоб ваш Сталін і наш Гітлер повбивали один одного!»

Про те, що відбувається в Україні зараз, бабуся Марія говорить так:

- Мені здається, що росіяни ненавидять нас як націю, просто через те, що ми — українці. Як можна убити живу людину, яка не зробила тобі нічого поганого? А дитину? Коли у нас квартирував німецький офіцер, хату охороняли. І стояв якось у караулі рядовий, а наш пес Букет гавкав постійно, щось не подобалось йому. Аж чуємо: постріл, скавчання і тиша. Застрелив. Мама розповіла про це наступного дня офіцеру, той, недовго думаючи, вліпив солдату десять діб гауптвахти. Десять діб гауптвахти за те, що просто так убив собаку! А дивилася он учора новини про Бучу... Це навіть порівнювати не можна, це гірше у стократ того, що робили німці...