Кропивничанка Ксенія Куприненко: «У День перемоги вип’ю вина і плакатиму від щастя»

Піар-менеджерка кількох українських зірок, гостьовий редактор на одному з українських телеканалів, нині киянка, а в душі — кропивничанка Ксенія Куприненко розповіла про те, як для неї почалася повномасштабна війна. Як виїжджала з Києва, але так і не змогла змусити себе поїхати за кордон, про плани на День перемоги — у розмові з CBN.

[caption id="attachment_125793" align="alignleft" width="640"] Ксенія Куприненко. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

- Як усе почалося для тебе особисто?

- 23 лютого у мене був дуже насичений графік. Того дня, до речі, говорила з Женею Кошовим з «95-го кварталу», я питала в нього, чи правда, що почнеться повномасштабна війна. «Та ні, нічого такого не буде, заспокойся». Це були зйомки Ліги сміху, всі жартували на цю тему, обсміювали її. Я особисто не вірила до останнього.

Близько першої ночі я повернулася додому, десь о другій заснула. Рано-вранці треба було знову їхати на ефір. Крізь сон почула: «Бах, бах!» Думала, може, по автівці якійсь щось кинули. Потім прокинувся мій коханий, комусь подзвонив і спитав: «Що, почалося?» Тут і до мене вже дійшло, що це реально почалася війна.

Виглянули у вікно — було вже видно дим у кількох місцях. Бахало вже регулярно. Коханого терміново викликали на роботу, він поїхав, а я не знала, що робити. Ефір скасували. Спочатку в мене була як не істерика, то шок, то ще щось, але ж треба було дочекатися, поки повернеться додому мій хлопець.

Потім наче трохи заспокоїлась, зібрала валізи про всяк випадок.

Увечері коханий забрав мене до себе на роботу, це в районі Гостомеля, Ірпеня, біля Житомирської траси. Заночували там, усю ніч чули вибухи. А вранці вже почули «Гради». Я намагалася вмовити свого хлопця хоч куди-небудь поїхати звідси. У Кропивницький не могли, бо це треба було в Київ повертатися, а там уже, як нам говорили, російські танки й бетеери їздили.

Зрештою, ми вирішили їхати в Житомир до знайомих, які нас туди запросили. Останньою краплею стало те, що просто над нами збили ворожий безпілотник. Ми встигли проїхати Житомирською трасою якраз до того, як росіяни почали її бомбити. Велика вдячність, до речі, поліцейським, які закривали очі на те, що люди зустрічною смугою їхали, на інші порушення.

- Із Житомира потім десь далі?

- Так, були і в Житомирській області, і в Тернопільській.

- Тримаєш зв’язок зі своїми «зірковими» колегами?

- Постійно переписуємось, обмінюємось якимись думками, враженнями. Багато хто в Україні зараз, є такі, яких, наприклад, 24 лютого застало за кордоном, то вони здебільшого там і лишилися. От наша знайома Катя Кухар, балерина, у неї перед 24 лютого були гастролі у Франції. Зараз вона це все переформатувала на благодійність.

- Хто зі знаменитостей найбільш «заряджений»?

- Складно сказати, хто більше «заряджений», а хто менше. Великою несподіванкою для мене стало те, що багато людей, які виступали раніше у росії, зразу ж продемонстрували свою патріотичну, проукраїнську позицію.

- Не було думки виїхати за кордон?

- Мені це пропонували і рідні, і знайомі. Не можу. Я не можу виїхати, бо як це — виїхати в іншу країну? А моя країна? Я можу поїхати десь відпочити, подивитися світ, але коли в моїй рідній Україні все нормально. Я не можу собі уявити, як я зараз приїду в іншу країну, там усе спокійно, всі гуляють, п’ють каву... Не знаю, мені спокійніше і комфортніше тут.

- Паніки вже і страху, як 24-го, вже немає...

- Немає, навпаки — є впевненість, що скоро все закінчиться нашою перемогою. От прям упевненість. До речі, багато моїх знайомих уже купують собі вишиванки. «На День перемоги», - кажуть. Я теж думаю, що пора готуватися.

- Вже маєш вишиванку?

- Вибираю.

- Придумала вже, що робитимеш того дня, коли стане відомо про перемогу?

- Вип’ю вина і плакатиму. Плакала — і плачу іноді - з 24 лютого, але того дня це будуть сльози щастя. А ще мрію про риболовлю, страшно хочеться...