Російська ядерна гегемонія. Залежність Заходу від Москви — не лише газова й нафтова
Jessica Lovering and Håvard Halland, Foreign Affairs
Про авторів
✒️ Джессіка Ловерінг - виконавчий директор Good Energy Collective, прогресивної дослідницької організації, що працює над передовою ядерною політикою. Вона також співробітник Центру «Енергія для зростання» та ініціативи «Найшвидший шлях до нуля» в Мічиганському університеті.
✒️ Хавард Халланд – старший економіст Центру розвитку ОЕСР. Раніше він був старшим економістом у Світовому банку та запрошеним науковцем у Стенфордському університеті.
Вторгнення в Україну штовхнуло світ до енергетичної кризи. З тих пір, як російські війська перейшли кордон, ціни на нафту зросли більш ніж на чверть. Ціни на газ - майже вдвічі. І перспективи для обох ринків обіцяють не багато; оскільки західні країни використовують санкції, щоб обмежити спроможність Росії фінансувати війну за рахунок доходів від нафти та газу, ціни на енергоносії, ймовірно, залишаться високими і нестабільними. Невизначеність воєнного часу поєднується із занепокоєнням щодо зміни клімату, що, у свою чергу, викликає хвилювання щодо енергетичного майбутнього світу. Щоб захистити планету, країни мали б почати відмовлятися від викопного палива десятиліття тому. Тепер вони повинні робити це тоді, коли люди платять все більше.
Оскільки держави прагнуть знизити високі витрати на енергію та відмежуватися від Росії, водночас борючись зі зміною клімату, багато хто знову виявив інтерес до ядерної енергетики. Легко зрозуміти, чому. Атомна енергетика вже є одним із найбільших у світі джерел безвуглецевої енергії, це 25 відсотків електроенергії Європейського Союзу. На відміну від більшості видів відновлюваної енергії - сонячної чи вітрової - атомні електростанції можуть надійно виробляти велику кількість електроенергії. І це вже допомогло Європі відійти від викопного палива, видобутого в інших місцях світу, включаючи природний газ з Росії.
Але в короткостроковій перспективі зростання залежності Європи від ядерної енергії не звільнить континент від російського палива. Так само, як Європа стала залежною від російських нафти та газу, так само й велика частина світу стала залежною від Росії від матеріалів, необхідних для виробництва ядерної енергії. Росія має майже половину світових потужностей зі збагачення урану для отримання ядерного палива, а 40 відсотків ядерної енергії, виробленої в Європі, залежить від урану з Росії, Казахстану та Узбекистану, обидва - близькі союзники Кремля. Приблизно половина всіх атомних електростанцій США — близько 10 відсотків загального виробництва електроенергії в США — працюють за рахунок імпорту з цих трьох країн (факт, який може пояснити, чому ядерна промисловість США лобіювала виключення урану зі списку санкцій щодо імпорту російської енергії). Росія також домінує на ринку експорту та будівництва атомних електростанцій, особливо в країнах, що розвиваються. Її найближчим конкурентом є Китай, ще одна автократія. Держави, які уклали контракт з Китаєм чи Росією, можуть бути залежними від них у сфері ядерного палива та послуг десятиліттями.
Щоб покінчити з домінуванням Росії у ядерному бізнесі (й запобігти тому, щоб Китай зайняв її місце), демократичні країни повинні серйозно поставитися до підтримки своїх внутрішніх атомних галузей, особливо коли на ринок виходять інноваційні технології. Вони мають впроваджувати політику, яка створює попит на ядерну енергію як частину кліматичних програм, й інвестувати у створення ядерних виробничих потужностей, які можуть надійно забезпечувати глобальний ринок. Це має вирішальне значення як для боротьби зі зміною клімату, так і для обмеження глобальної влади авторитарних режимів.
Російська енергія
За останні два десятиліття Росія стала світовим постачальником ядерних технологій, особливо для країн, які створюють свої перші ядерні проекти. Росія має солідний досвід у будівництві й технічному обслуговуванні атомних станцій, і вона пропонує «єдине вікно» для необхідного для їх створення: реакторів, палива, фінансування та навіть навчання працівників. Починаючи з 2000 року, Росія підписала двосторонні угоди про ядерну співпрацю з 47 країнами, а великі електростанції будуються в Бангладеші, Білорусі та Туреччині. Росія бере участь у ядерних проектах в Африці, Азії, Близькому Сході та Південній Америці.
Вона також має проекти у Східній Європі. Протягом десятиліть одним з основних ядерних клієнтів Росії була Україна. До того, як Росія вперше вторглася в країну в 2014 році, Україна отримувала 95 відсотків свого ядерного палива з Росії — більшість усіх поставок електроенергії. Але після того, як Росія анексувала Крим і розгорнула повстання на Донбасі, Україна прискорила плани диверсифікації імпорту урану. Багато інших європейських країн також почали висловлювати занепокоєння щодо залежності від російських ядерних технологій, занепокоєння, яке підтвердилося в лютому 2022 року. Відтоді Захід намагається відучитися від російських енергоресурсів, зокрема ядерних Наприклад, 2 травня фінський консорціум оголосив, що розриває контракт на російський реактор потужністю 1200 мегават.
Звісно, Європа зрештою найбільше залежить від російського вугілля, нафти та газу, а не від ядерної енергії. Насправді, у своїх настановах щодо того, як країни можуть відмовитися від російського палива, Міжнародне енергетичне агентство наголосило на ролі, яку може відігравати ядерна енергетика. Як зазначає МЕА, ядерна енергетика є «найбільшим джерелом електроенергії з низькими викидами в ЄС», і її розширення може істотно збільшити доступ континенту до енергії, яка не містить викопних речовин. Не всі згодні; у плані Європейської комісії щодо скорочення імпорту російського газу, зокрема, не згадується ядерна енергетика, і Німеччина твердо трималася у своїх планах закрити три ядерні реактори до кінця цього року (незважаючи на те, що країна імпортувала на близько 10 мільярдів євро викопного палива з Росії з початку вторгнення). Але інші країни, такі як Бельгія та Японія, пообіцяли нові інвестиції в ядерну енергетику, щоб зменшити свою залежність від російського газу. Країни зі скороченням внутрішніх поставок вугілля, як, наприклад, Великобританія та Японія, після Другої світової війни звернулися до ядерної енергетики, щоб підживити свої промислові сектори. Після нафтового ембарго 1970-х років Франція та Швеція також побудували ядерну інфраструктуру, щоб зменшити свою залежність від Близького Сходу.
Хоча ядерна енергетика має вирішальне значення для звільнення Європи від російського газу, вона все одно може зробити ці держави вразливими для російського впливу. І навіть якщо держави скасують ядерні проекти з Росією, Китай незабаром обжене Францію і стане другим за величиною виробником ядерної енергії з власними прагненнями домінувати на світовому експортному ринку.
Справді, майже всі джерела зеленої енергії мають етичні дилеми. Демократична Республіка Конго нині виробляє 60 відсотків світового кобальту — мінералу, важливого для електромобілів, — але виробники країни зіткнулися з перевірками міжнародних організацій щодо прав людини, включаючи використання дитячої праці. У 2021 році адміністрація Байдена внесла у чорний список кілька китайських сонячних компаній після того, як їх звинуватили у використанні примусової праці та інших зловживаннях. А Росія є значним виробником нікелю, який є критично необхідним для акумуляторів для електромобілів. Занепокоєння з приводу майбутніх санкцій щодо нікелю чи інших перебоїв у постачанні нікелю призвели до того, що його ціна досягла максимуму за 11 років.
Ланцюгова реакція
Щоб позбутися залежності від російської енергетики, світ має більш активно забезпечувати стійкість своїх ланцюгів постачання енергії. Але це не означає повернення до енергетичної ізоляції. Сучасні системи виробництва енергії складні та взаємопов’язані, особливо ті, які залежать від критичних корисних копалин, не рівномірно розподілених по земній кулі. Вони вказують на те, що справжня енергетична незалежність — коли держави створюють енергію повністю самостійно — більше не практична. Натомість демократії мають зосередитися на посиленні енергетичної взаємозалежності з довіреними партнерами.
Певною мірою цей процес уже триває з атомною енергетикою. У 2020 році Румунія скасувала угоду з китайською державною компанією щодо двох ядерних реакторів, оскільки воліла рухатися вперед із союзником по НАТО. Китай і Росія брали участь у ядерному тендері в Чеській Республіці, але уряд зрештою виключив їх з офіційного процесу обміну документами і прямо сказав, що обидві держави «не запрошуються» до участі в торгах. Китайські фірми є значними інвесторами у два атомні енергетичні проекти у Сполученому Королівстві. Проте у вересні 2021 року британський уряд оголосив, що намагається змусити продати частку China General Nuclear Power Group в одному з них. У 2019-му американська ядерна компанія, співзасновником якої є Білл Гейтс, оголосила, що скасувала проект будівництва експериментального реактора в Китаї після того, як президент США Дональд Трамп ввів додаткові торговельні обмеження.
Але ядерна промисловість Заходу в останні роки зупинилася, і тому зараз американські та європейські ядерні компанії намагаються знайти альтернативи російським і китайським державним постачальникам. Їхні уряди мають розробити промислову політику, засновану на інвестуванні у внутрішні виробничі потужності по всьому ланцюжку ядерних поставок. Їм доведеться успішно продемонструвати нові ядерні технології, які вони потім зможуть продавати у всьому світі. Це означає, що західні країни повинні збільшити фінансування проектів ядерного експорту через власні експортно-імпортні банки та фінансування розвитку, а також підштовхуючи великі інвестиційні банки та банки розвитку змінити свою політику щодо підтримки ядерної енергетики.
Зробити це буде непросто, та й обійдеться недешево. Але, хоча традиційні великомасштабні ядерні проекти в США та Європі відчувають проблеми всередині країни, новий набір ядерних технологій може почати змінювати ринок на їхню користь. Сполучені Штати мають понад 60 компаній, які працюють над передовими технологіями реакторів, у тому числі NuScale Power, яка займається маркетингом малих модульних реакторів і досягла домовленостей щодо їх розгортання в Польщі та Румунії. (Остання також погодилася імпортувати реактори з Канади.) Британська компанія Rolls Royce працює над розробкою власної технології невеликих модульних реакторів, вона підписала меморандум про взаєморозуміння з американським комунальним підприємством Exelon та компаніями в Чеській Республіці. Westinghouse, американська ядерна енергетична компанія, яка допомогла Україні різко зменшити залежність від Москви, також нещодавно розширила співпрацю з Чехією (і Словенією), щоб дослідити розгортання своїх нових, великих реакторів AP1000. А у квітні Держдепартамент США оголосив, що допоможе Латвії вивчити доцільність ядерної енергетики.
Такі види співпраці в союзних демократіях — це саме те, що потрібно планеті для створення безпечних, етичних і стійких ланцюгів постачання енергії. Вони допоможуть Заходу чинити опір примхам авторитарних режимів. Відмова від викопного палива також допоможе державам уникнути дефіциту пропозиції та цінових шоків. Але рішення покласти край домінуванню Росії в енергетичній сфері та зміни клімату не є виявами зеленого націоналізму. Натомість це вимагає, щоб союзні держави працювали разом для розробки надійних енергетичних систем і технологій.
